«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
Новослобідська сільська територіальна громада — одна із 17 громад Сумщини, що розташовані на державному кордоні України з російською федерацією, постійно потерпає від обстрілів з боку країни-агресора.
Кореспондент АрміяInform поспілкувався з головою Новослобідської сільської територіальної громади Ольгою Гаркавенко та дізнався, як там живуть люди сьогодні.
Новослобідська сільська територіальна громада утворена 13 липня 2017 року. До складу громади входять 36 населених пунктів. Площа громади становить 518 кв. км, протяжність вздовж державного кордону України з російською федерацією — понад 40 км.
— Ольго Олександрівно, вашій громаді довелось однією з перших зустріти ворожі війська. Тривалий час ви жили в оточенні. Розкажіть, будь ласка, про це.
— Ранок (24 лютого 2022 року. — Ред.) почався з дзвінка мого заступника, він сказав: «Олю, війна!». Це було о четвертій, — пригадує із сумом у голосі сільська голова. — Вийшовши у двір, я побачила, що з боку держкордону все було червоне. За декілька годин, о шостій тридцять, на нашу територію зайшли російські танки.
Попри паніку та суцільне безладдя, ми всі (колектив сільради. — Авт.) прибули на робочі місця о восьмій ранку. Не знали, що нам робити, жодних вказівок не було. Вирішили заправити автівки паливом та розійтись по домівках і чекати на вказівки.
Телефон розривався від дзвінків мешканців громади, які питали про те, що відбувається та що їм робити. Ми просили перебувати в домівках і в жодному разі не виходити на вулиці.
Дорогами постійно рухались колони ворожої техніки. У кожній колоні нараховувалось по декілька сотень одиниць. Лізли, як таргани. Здавалось, що цей страшний день не закінчиться ніколи.
— Після початку широкомасштабної агресії росіян населені пункти вашої громади потрапили в оточення. З якими проблемами ви стикнулися та як їх вирішували?
— Ми були не готові до такого сценарію, проте нам вдалося подолати проблеми. Однією з них було те, що ворожа військова техніка, рухаючись маленькими вуличками наших сіл, зносила опори ліній електропередач. Зрозуміло, що в умовах, в яких ми перебували, ніхто з аварійних служб не міг приїхати до нас. Довелось відновлювати все самотужки.
читайте також:
Хочу зауважити, що вони зробили (росіяни. — Авт.): вони об’єднали всіх наших людей! Уже нікого не хвилювало, якою мовою ти розмовляєш. Про що ти думаєш. Усі стали на захист, всі стали єдиним цілим. Кожен віддавав на потреби громади, що в нього було. Аграрії надавали необхідну техніку та паливо. Наші комунальники відновлювали подачу електроенергії, хоча до цього займались виключно питаннями благоустрою.
Ремонтні роботи ускладнювались тим, що рух ворожої техніки не припинявся. Неодноразово були випадки, коли під час ремонтних робіт в одному селі нам телефонували із сусіднього та повідомляли про рух ворожої техніки у наш бік. Хлопці хутко припиняли роботи, ховали автівки у дворах і чекали, поки росіяни проїдуть. Як тільки небезпека минала, відновлення ліній продовжувалось.
Згодом розбиті росіянами українські дороги «віддячили» їм сповна
Окремим вкрай важливим питанням було забезпечення продуктами мешканців громади. У деяких селах нашої громади крамниць немає, туди продукти привозили автолавки у визначені дні. Бойові дії зруйнували звичні логістичні ланцюжки. Проте і в цій ситуації ми знайшли вихід. Наші старости самі забирали хліб на підприємствах і розвозили людям по домівках. Підприємства, зі свого боку, призупиняли роботу, бо стикнулись із проблемою браку інгредієнтів. Тому домовлялися: одного дня брали 500 буханок хліба, другого — 700, третього — 300 і так далі.
російська техніка виводила з ладу не тільки лінії електропередач, а ще руйнувала дороги, що також додавало проблем з доставкою продуктів або наданням невідкладної допомоги. Проте всупереч усьому спільними зусиллями ми впорались з усіма викликами долі.
Згодом розбиті росіянами українські дороги «віддячили» їм сповна. Ворожа техніка, відступаючи, грузла на розбитих дорогах. Через це ворог не зміг вивезти на свою територію вкрадений у нас крам.
— Що вивозили російські мародери?
— Відступаючи, росіяни тягли все, починаючи від серйозної сільгосптехніки і закінчуючи вуликами. Вивозили навіть сіно. Про килими та різноманітну побутову техніку годі й казати. Було видно, що техніка забита різним крамом, а їхні солдати мокли під дощем на броні.
Однак, дякуючи нашим дорогам, багато чого залишилось в Україні, а згодом повернулось до законних власників.
читайте також:
— Під час вторгнення ворожих військ в Україні відродився партизанський рух. Окупанти добряче отримали по зубах на Сумщині від місцевих мешканців. Як була налагоджена співпраця з українськими силовиками?
— Ми налагодили співпрацю з представниками Сил оборони України, яким ми постійно передавали потрібну інформацію. Наші люди почали розумітись на військовій техніці. Відслідковували переміщення ворожих колон, їх чисельність, напрямок руху, бортові номери, інші знаки розрізнення. Деякі навіть вивчили військовий сленг.
Коли бачили результати бойової роботи наших захисників, щиро раділи, оскільки відчували себе частинкою оборони нашої Батьківщини. Ця співпраця є ще одним красномовним прикладом великого єднання Українського народу перед обличчям небезпеки.
— Чим живе ваша громада сьогодні?
— Живемо від обстрілу до обстрілу. З території росії постійно ведеться вогонь по наших населених пунктах. Б’ють без розбору, по лініях електропередач, житлових будинках, школах, фермерських господарствах тощо.
Якщо території, які в тилу, страждають від реактивної артилерії, то по нас, у прикордонні, працює ствольна артилерія. Уся територія громади пролягає в 20-кілометровій зоні. Ходимо і прислухаємося.
У зв’язку з тим, що ми перебуваємо під постійними обстрілами, до нас ремонтні бригади й досі не їздять. Ворог, коли бачить ремонтні бригади, відкриває по них вогонь. Тож доводиться справлятися самотужки.
Однак ми не опускаємо рук. Проводимо необхідні ремонтні роботи там, де це конче необхідно. Аграрії збирають урожай там, де це можливо, не наражаючи себе та техніку на небезпеку. Живемо далі… Разом переможемо!
— Дякую вам за розмову!
Фото автора та з фотоархіву голови Новослобідської сільської територіальної громади
