Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
П’ятого жовтня російська ракета «Іскандер» влучила в кафе у селі Гроза на Харківщині й убила 59 людей, серед яких був восьмирічний хлопчик. Всі загиблі були цивільними, здебільшого — мешканцями Грози.
За кілька днів, 11 жовтня, Служба безпеки України, Харківська обласна прокуратура та Офіс Генерального прокурора оприлюднили повідомлення про те, що українським правоохоронцям вдалося встановити, що координати для удару передали місцеві мешканці, брати Володимир та Дмитро Мамони. Під час тимчасової російської окупації частини території Харківської області вони добровільно колаборували з загарбниками й катували людей, а після визволення Харківщини втекли до російської федерації.
Трагедія в селі Гроза вчить кількох важливих речей, які насправді були очевидними від самого початку відкритої збройної агресії росії проти України наприкінці лютого 2014 року, однак усе ще потребують додаткового пояснення. Йдеться не про очевидну готовність частини громадян України добровільно погоджуватись на колаборацію з окупантами чи систему збору росіянами інформації через агентів та симпатиків з-поміж місцевих мешканців. Мова про готовність як росіян, так і колаборантів свідомо вбити будь-кого з українців, якщо це сприятиме перемозі росії над Україною.
Як російські військові, які здійснили запуск балістичної ракети по кафе в селі Гроза, так і тим більше брати Мамони точно знали, що серед присутніх на поминках за загиблим військовим будуть місцеві цивільні мешканці і їх буде багато, цілком імовірно десятки. Однак для того, щоб убити гіпотетично присутніх на заході українських військових усі причетні до ракетного удару на всіх ланках ухвалення рішень цілком свідомо пішли на вбивство цивільних. Вочевидь, убивці сприймають убитих ними цивільних як цілком допустимі супутні жертви.
Навряд чи можна сказати, що ми не знали цього раніше, однак приклад убивства в селі Гроза надто показовий, щоб не звернути на нього увагу. Насамперед тому, що свідчить про готовність убивати задля перемоги росії будь-кого з українців. Неважливо, хто це може бути. Це можуть бути діти, жінки, старі, непричетні, нейтрально чи навіть прихильно налаштовані до росії — все це абсолютно неважливо. За такою логікою неважливо, скільки загине цивільних українців, якщо вдасться убити одного українського військового.
читайте також:
Згадаймо, як після початку російської агресії на сході України 2014 року російські та проросійські терористи свідомо обстрілювали вже захоплені ними населені пункти, щоб убити когось з місцевих цивільних мешканців і звинуватити в цьому вбивстві українських військових. Це було для бойовиків цілком прийнятним — їм потрібна була картинка для медіа, яка працювала б на їхню користь, і вони цю картинку, абсолютно не вагаючись, створювали коштом життів місцевих мешканців. Цю саму технологію російські окупанти намагались застосувати й на початку широкомасштабного нападу на Україну наприкінці лютого — у березні 2022 року.
Ще один важливий урок, який необхідно усвідомити, полягає в тому, що вбивати будь-кого з українців задля досягнення мети готові не лише російські окупанти, а й колаборанти. У випадку цих останніх йдеться про готовність убивати власних односельців, знайомих, друзів, родичів. Чи є відмінність між здійсненим особисто пострілом у потилицю власному сусіду й реалізованим за твоєю участю ракетним ударом, в результаті якого сусід гарантовано загине і ти це цілком усвідомлюєш?
При цьому абсолютно неважливими є політичні погляди жертви — вона може навіть бути прибічником росії. Але якщо для досягнення мети російським окупантам чи колаборантам потрібно її убити, вони зроблять це не вагаючись. Бо для них це не людина, а засіб, перешкода чи навіть просто супутня обставина на шляху досягнення мети.
Прикметною, нарешті, є психологічна спроба уникнути моральної відповідальності з боку тих, хто своїми діями сприяв убивству. Оприлюднене Службою безпеки України листування Мамонів з місцевими мешканцями свідчить, що наслідки своїх дій усвідомлювали всі учасники діалогу. Кореспонденти Мамонів можуть скільки завгодно розповідати, що їх «залучили втемну», однак опубліковані СБУ скриншоти свідчать про зворотне.
