Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Одним із каменів спотикання, який показово розколює «монолітну» сьогодні росію, є постать генерала Олексія Єрмолова. Донині його ім’я, що є для росіян предметом обожнення, залишається предметом страху і ненависті для народів Кавказу. Адже «великоросійські» патріотичні почуття Єрмолова на практиці означали холоднокровно «винищувати всяку неросійську національність». І говорив він про це відверто і цинічно, на відміну від багатьох сучасників, вважаючи за краще називати речі своїми іменами. Через що йому дорікали за злий і, мов бритва, гострий язик. Проте, саме його брутальні методи ведення війни були використані у тій чи іншій формі й царистами, і більшовиками, використовуються і зараз, російськими генералами двадцять першого століття.
Читайте також: Мундири в Крові: хтивий збоченець Потьомкін, що мріяв бути монархом
Походив із небагатого, проте давнього дворянського роду центральної московії, представники якого вважали себе нащадками Чингісхана або хрещених ординців Чингізового кореня. Через невеликі фінансові можливості родини здобув погану, як на той час, освіту. Батько також не зміг влаштувати Олексія на престижну посаду, тож у неповних 17 років він пішов служити артилеристом під командування Суворова.
Уперше Олексій Єрмолов відзначився у різанині в передмісті Варшави під назвою Прага, де загинуло до 20 тисяч мирних жителів, зокрема жінки та діти. За командування батареєю під час штурму Праги він отримав орден Святого Георгія 4-го ступеня.
Подальше просування по службі в нього було таке собі. Сучасники говорили, що він був «безприкладним начальником та неможливим підлеглим». Покращити становище Олексію Єрмолову вдалося лише під час Французько-російської війни, яку він закінчив в званні генерал-лейтенанта, командувачем гренадерського полку в Парижі.
1816 року «герой вітчизняної війни» генерал Єрмолов призначений командувачем Окремого Грузинського корпусу, а також головним керуючим цивільною частиною та прикордонними справами в Кавказькій та Астраханській губерніях, а також у Грузії. Окрім того — надзвичайним та повноважним послом росії в Персії. За 10 років на цих посадах він залишив про себе вельми неоднозначну «славу».
Генерал, ставши де-факто одноосібним правителем цього краю, докорінно змінив політику російської імперії на Кавказі, яка до нього зводилася до задобрювання чинами та високою платнею глав місцевих кланів. Тепер кавказькі народи «інтегрувалися» в російське суспільство за допомогою грубої сили. Єрмолов, який організував масовий терор та економічну блокаду народів Кавказу, дістав від них прізвисько «грізний Ярмул».
«Оглянувши чарівні наші мусульманські області, — писав генерал, — можу відверто сказати, що захоплююся думкою про введення в них російського управління».
Тож метою невибіркових репресій Єрмолова було знищення традиційного способу життя на Кавказі та повсюдне насадження російських порядків, що наражалося на суттєвий спротив місцевого населення.
Воєначальник не вважав за можливе встановлення добросусідських відносин між росіянами та горянами за допомогою дипломатії, він був переконаний, що мирне співіснування народів Кавказу з росіянами не можливе в принципі. Тож для «упокорення» застосовував тактику «око за око, зуб за зуб, кров за кров», не лише щодо антиросійських повстанців. Погляд його, особливо в час гніву, був просто жахливий. Соратники називали його «сфінксом новітніх часів» через «складність та суперечливість особистості».
Він не раз санкціонував знищення мирних поселень, запідозрених у допомозі повстанцям. Карателі спалювали житла, винищували худобу, вирубували сади, вирізали цілі роди, не жаліючи ні старих, ні жінок, ні дітей. Його девіз: «Жоден набіг не повинен залишитися безкарним».
З цього приводу в записках Єрмолова є такі рядки: «…поблажливість в очах азійців — знак слабкості, і я просто з людинолюбства буваю суворим і невблаганним. Одна кара збереже сотні росіян від загибелі та тисячі мусульман від зради».
Тож на Кавказі його прозвали «кривавим генералом», і досі сприймають як ворога, карателя та ката, винного в геноциді багатьох місцевих народів. Зокрема, після «спецоперації» з «упокорення» Гірського Дагестану та Чечні ім’ям «Ярмула» горці проклинали все на світі.
Згідно з директивою генерала Єрмолова, кавказці, які перебували в бойових загонах та не бажали здаватися, підлягали знищенню, як, втім, і ті, в чиїх будинках вони ховалися. Якщо чеченська сім’я відмовлялася видати викритого в протиправній діяльності проти росіян родича, то затриманню підлягав весь рід. Якщо мешканці аула ставали на захист такої сім’ї, ховали її або сприяли втечі, то селище підлягало повному винищенню.
Наприклад, така доля спіткала аул Дади-Юрт, мешканці якого відмовилися видавати Єрмолову учасників кавказького опору, а також відкинули ультиматум залишити свої будинки. В результаті аул разом з переважною більшістю жителів був стертий з лиця землі, проте внаслідок збройного опору загинула четверта частина російських військових, які брали участь в операції.
Щоб досягти беззастережної капітуляції кавказців, генерал свідомо розпалював ворожнечу між різними народами, нацьковував їх одне проти одного, щоб послабити усіх. Проте, безжалісність Єрмолова спровокувала зростання радикального ісламізму, сприяла виникненню релігійного братерства мусульман під назвою мюридизм, один із проповідників якого, Газі-Мухаммад, ставши у 1829 році імамом Дагестану та Чечні, проголосив священну війну проти російської імперії, що завершилася аж у 1860 роках.
Натомість ті, хто, піддавшись страху, погоджувалися перейти на бік генерала, повинні були присягнути на вірність престолу і виплачувати в державну скарбницю данину. Для вірних російському імператору мусульман Єрмолов власноручно написав текст особливої молитви, у якій вся хвала адресувалася самодержцю. Одружений генерал ніколи не був. Під час війни на Кавказі, як і інші російські офіцери, він тримав при собі кілька наложниць «з азійців», від яких народилися його діти.
Своїми діями Єрмолов підтверджував слова: «Краще від Терека до Сунжі залишу випалену пустелю, ніж зазнаю в тилу російських військ вбивства і пограбування». Тож за результатами розгорнутої ним діяльності до складу російської імперії вули включені близько 20 невеликих держав регіону.
росіяни досі використовують генерала Єрмолова як потужний окупаційний символ на Кавказі. В багатьох тамтешніх містах і селах «кривавому генералу» встановлено пам’ятники, на честь нього названі вулиці. Але час від часу вони піддаються «справедливому вандалізму». У радянський час бюст Єрмолову, що був встановлений у 1951 році в Грозному, підривали і відновлювали 12 разів. Остаточно він був знесений у 1991 році за правління Джохара Дудаєва.
Під час першої та другої російсько-чеченських воєн на військовій техніці ворогів вільної Ічкерії можна було зустріти напис «Єрмолов». Ним окупанти хотіли жахати місцевих, бо цим іменем на Кавказі досі лякають дітей…
