«При всіх важких подіях в минулому я вміла розрізняти між добрими і поганими людьми, була свідома, що є добрі і погані люди в кожному народі. А тепер я почала…
Селище Гроза, що на Куп’янщині Харківської області, нагадує сьогодні цвинтар — порожнє, жодної живої душі на вулицях. На місці прильоту російського «Іскандеру» по місцевому магазину-кафе лежать сотні квітів та лампадок, дитячі іграшки. Навколо розкидані використані гумові рукавички, ноші, чорні пакети, до яких не дійшла черга, на які не вистачило сил, щоб прибрати… Гріє осіннє сонце, вдалині завиває сирена повітряної тривоги…
На місцевому цвинтарі, що за кілометр від Грози, вже четвертий день значно жвавіше, ніж у самому населеному пункті — з 8 жовтня тут щодня ховають дві, три, чотири жертви теракту, який вчинили рашисти 5 жовтня, вбивши щонайменше 55 цивільних українців, які зібралися на поминки односельця. Ще троє осіб вважаються зниклими безвісти.
Місце вічного спокою нібито поділено тепер на родинні «склепи» — в кожній частині кладовища лежать по кілька представників одного сімейства — Козирі, Платоненки, Пантелеєви… Їх всіх вбила росія тиждень тому… І кількість свіжих могил щодня зростає.
На двох могилах маленького цвинтаря майорять жовто-блакитні стяги — тут спочивають два українських захисники: Козир Андрій, який загинув у бою з російськими окупантами в березні минулого року, та його син Денис, вбитий російським «Іскандером» під час поминків батька.
Поблизу могили Дениса лежить його дружина — Козир Ніна. Зранку біля цього надгробка людно — її навістила 13-річна сестра, яка залишилася повною сиротою: росіяни вбили ще й її матір, та інших родичів. Люди співають молитву та прославляють Всевишнього…
У районі обіду сюди прибуває поховальна процесія з двох автівок, у кузовах яких — по дві труни, та кілька десятків місцевих жителів Грози, що слідують за ними пішки, тримаючи в руках букети квітів і вінки. У голові колони йдуть два капелани… Вони мешкають в одному з навколишніх сіл та зголосилися відспівати цивільних.
Сьогодні Гроза прощається з ще чотирма членами родини Козир — 69-річним Анатолієм Козирем, дядьком Андрія Козиря, на поховання якого він приїхав 5 жовтня, його 34-річною донькою Пащенко Ольгою, двоюрідним братом Козиря Андрія — 36-річним Козирем Ігорем та його сином 8-річним Іваном.
Триває заупокійна служба за православними звичаями — капелани просять Господа про спокій душ безвинно убієнних рабів божих та отрока, за спасіння ворогів, які вчинили це масове вбивство. Чотири закриті труни стоять на стільцях неподалік могильних ям.
А між ними весь час метушиться маленька жінка в чорній хустці — Валентина сьогодні ховає чоловіка, сина, доньку, онука…
На диво, тримається вона надзвичайно спокійно — чи то жінка ще не повністю усвідомила своєї втрати, чи то її організм перебуває під впливом седативних ліків. Але і на питання — як збирається жити далі, жінка відповідає: є заради чого. на Вінниччині на неї чекає 14-річний онук, син загиблої доньки Ольги…
Капелан дає рідним ще пару хвилин на прощання із загиблими.
Запечатує могили: «до другого пришестя Христа», до погребальної ями падає останній ком землі, встановлюються хрести. Їх чотири сьогодні — більше, ніж на Голгофі. Так завершився земний шлях Козирів — Анатолія, Ігоря, Івана та Пащенко Ольги…
… А тим часом Служба безпеки України інформує, що по гарячих слідах встановила особи двох зрадників, які скоригували російський ракетний удар по кафе у селі Гроза 5 жовтня.
Зловмисниками виявились місцеві жителі — 30-річний Володимир Мамон та його молодший брат 23-річний Дмитро Мамон, які під час окупації регіону перейшли на бік рашистів.
Після похорон повертаюся до села, аби опитати місцевих стосовно односельців, які навели російську ракету.
Жоден з сусідів не назвав Мамонів хорошими людьми — так і кажуть, недобрі вони.
За словами грозинців, після окупації села росіянами обидва брати отримали «посади» місцевих «поліцаїв»: одного було «призначено» «водієм конвойної групи», іншого — «інспектором дорожньо-патрульної служби». Покидьки здавали окупантам сім’ї учасників бойових дій на сході України, самі неодноразово приходили в домівки українських ветеранів та нещадно били їх, катували та погрожували розправою.
Щойно підрозділи Сил безпеки та оборони звільнили значну частину Харківщини, брати-зрадники разом із родинами втекли до рф, де продовжили працювати на користь країни-агресорки: під виглядом дружніх розмов та листувань у месенджерах Мамони випитували у родичів та колишніх сусідів відомості про дислокацію українських підрозділів. А з початку жовтня перевертні почали збирати інформацію про заплановане перепоховання Козиря Андрія. При цьому вони розуміли, що внаслідок ворожої атаки обов’язково загинуть мирні мешканці — їхні знайомі, можливо, рідні з села Гроза, зокрема й ті, хто надавав їм інформацію. До речі, серед жертв значиться одна людина з прізвищем — Мамон. Але чи родичка вона, чи має схоже прізвище — невідомо.
«Оскільки обидва зловмисники переховуються на території рф, тривають комплексні заходи для встановлення їхнього місцезнаходження та покарання» — значиться в повідомленні Служби безпеки України. А ми сподіваємося, що вже незабаром відплата наздожене покидьків.
— Нехай буде проклята росія, — вслід нам кидає Валентина та повертається до чотирьох могил, де лежать її найдорожчі люди.
… А неподалік будинку підозрюваних у наведенні російської ракети вже збирається чергова жалобна процесія — з хвилини на хвилину з моргу привезуть тіло 47-річного Муховатого Володимира, вихователя ліцею та колишнього класного керівника одного з братів Мамонів. І знов лунає повітряна тривога…
Фото автора
