Досі навколо станції існує 30-кілометрова зона відчуження. Унаслідок аварії близько 5 млн гектарів земель виведено із сільськогосподарського користування. Досі людство стикається з наслідками цієї аварії….
Пів століття тому, 6 жовтня 1973 року, почалась Четверта арабо-ізраїльська війна, більш відома як Війна Судного дня, або Йом-Кіпурська війна. Ця усталена назва, якій значно поступаються за популярністю й поширенням визначення Рамаданська війна або Жовтнева війна 1973 року, пов’язана з тим, що єгипетські та сирійські війська атакували Ізраїль на Синайському півострові та Голанських висотах під час єврейського свята Йом-Кіпур — Судний день, або День спокути. Цього дня юдеї мають дотримуватись суворого посту і проводити час у роздумах і каятті.
читайте також:
Агресори розраховували, що через свято Йом-Кіпур євреї не зможуть достатньо швидко й ефективно відреагувати й відбити напад. Однак очікування єгиптян і сирійців не справдилися: ізраїльтяни були готові дати відсіч, бо завчасно готувалися до оборони. Ізраїльська розвідка ще влітку 1973 року отримала достовірні відомості про підготовку нападу й відстежувала концентрацію ворожих військ поблизу кордонів.
Початковою метою агресорів було захопити плацдарм на східному березі Суецького каналу, а потім використати здобуті території як плацдарм для подальшого наступу або ж розпочати переговори, змусивши Ізраїль поступитися Синайським півостровом і Голанськими висотами, які той контролював за підсумками третьої арабо-ізраїльської Шестиденної війни 5–10 червня 1967 року.
Війська нападників нараховували близько мільйона солдатів, тоді як сили Ізраїлю були приблизно втричі меншими. Суттєвою була перевага арабів у бронетехніці й артилерії. Чисельна перевага дозволила єгиптянам і сирійцям прорвати ізраїльську оборону й упродовж близько двох діб з боями просуватися вглиб контрольованих ізраїльтянами територій.
Єгипетські війська, перетнувши Суецький канал під час операції «Бадр» і долаючи спротив ізраїльтян, розгорнули наступ углиб Синайського півострова. Впродовж першої доби єгиптяни перекинули на півострів 90 тисяч солдатів і 850 танків. Чисельна перевага дозволила нападникам відразу після переправи безперервно атакувати й розширювати плацдарми. Ізраїльтяни змушені були з боями і значними втратами відступати. Як про співвідношення сил, так і про інтенсивність бойових дій та рівень втрат свідчить той факт, що впродовж перших двох діб ізраїльські війська втратили 200 з 300 наявних на цьому напрямку танків.
Координуючи свої дії з єгиптянами, сирійці одночасно атакували ізраїльські позиції на Голанських висотах. Бойові дії тут були не менш запеклими, ніж на Синаї, однак успіхи атакуючої сторони виявились помітно меншими. Попри те, що сирійцям вдалося прорвати лінію оборони на півдні і просунутись там на кілька кілометрів углиб ізраїльських позицій, на півночі їхній наступ вдалося стримати. Чисельна перевага стала для сирійців не лише перевагою, але й пасткою — ізраїльські танки й артилерія вели точний вогонь на ураження, створюючи затори та справжні кладовища численної наступаючої сирійської бронетехніки.
Уже через 48 годин після початку війни Ізраїль відмобілізував резервістів, зупинив ворожий наступ і, перехопивши стратегічну ініціативу, перейшов у контрнаступ. Невдовзі Армії оборони Ізраїлю (ЦАГАЛ) вдалося не лише відкинути єгиптян і сирійців до лінії припинення вогню 1967 року, але й перенести бойові дії на ворожу територію. До цього часу вже втратили своє значення чинники, які забезпечили нападникам частковий первинний успіх: ефект раптовості, значна перевага в чисельності та засобах ураження, одночасний наступ із двох напрямків.
Перших помітних успіхів ізраїльські збройні сили добились на Голанських висотах, де сирійський наступ від самого початку пішов не за планом. Уже до 10 жовтня тут вдалося відкинути ворога до довоєнних ліній припинення вогню й розпочати успішний наступ углиб Сирії. Впродовж чотириденної наступальної операції з 11 по 14 жовтня частини ЦАГАЛ значно просунулись углиб сирійської території, зупинившись за 40 км від Дамаска. Звідси важка ізраїльська артилерія мала змогу обстрілювати передмістя столиці Сирії.
Успіх на Голанських висотах дозволив Армії оборони Ізраїлю зосередитись на Синайському фронті, де 15 жовтня ізраїльтяни розпочали операцію «Абірей-Лев» — «Відважні». Під час неї бійцям ЦАГАЛ вдалось висадити десант на західному єгипетському березі Суецького каналу й вночі з 16 на 17 жовтня навести над водною перешкодою понтонний міст. Після цього почалась переправа основних ізраїльських сил, які розгорнули наступ у бік столиці Єгипту Каїра, наблизившись до міста на відстань у 150 кілометрів.
Зупинити бойові дії вдалося 25 жовтня 1973 року, коли завдяки дипломатичним зусиллям США та срср було ухвалено резолюцію Ради Безпеки ООН про припинення вогню й усіх бойових дій, та зупинку військ на позиціях, які вони займали станом на 22 жовтня. До цього моменту перемога Ізраїлю, якому вдалось не лише відбити агресію, але й перенести бойові дії на ворожу територію й створити безпосередню загрозу столицям обох держав-нападників, уже була очевидною попри те, що ні сирійська, ні єгипетська армії не були ще розгромлені.
Поразку сирійських і єгипетських військ під час Війни Судного дня визначили не їхня недостатня чисельність чи нестача озброєння та військової техніки — за всіма цими параметрами ЦАГАЛ поступався нападникам, а на початку вторгнення переважання сирійців та єгиптян узагалі було критичним. Поразка арабів стала наслідком їхньої неспроможності адаптувати тактику до змінних умов бойових дій. Щойно ефект раптовості зник, чисельну перевагу ворога було нівельовано мобілізацією ізраїльських резервістів, а початковий задум і сценарій операцій почали давати збій, як сирійці, а відтак невдовзі і єгиптяни втратили стратегічну ініціативу й були змушені реагувати на дії Армії оборони Ізраїлю в реактивному режимі.
Від самого початку це проявилось на Голанських висотах, де наступальні плани сирійців зазнали повного провалу впродовж перших двох днів вторгнення. Після 14 жовтня 1973 року ситуація на користь ізраїльських збройних сил змінилась і на Синайському півострові. Консервативні, прив’язані до початкового плану сирійська та єгипетські війська не проявляли ініціативи на низовому рівні, були критично залежними від наказів вищого командування, які через відсутність стабільної комунікації у режимі реального часу надходили із суттєвим запізненням. Внаслідок цього командири середньої та первинної ланки не адаптувались достатньо ефективно до змінних умов бою, їхні дії були шаблонними і передбачуваними. Давалася взнаки слабка взаємодія підрозділів різних родів військ.
Натомість Армія оборони Ізраїлю від самого початку проявила високу тактичну адаптивність і гнучкість. Вдавшись на першому етапі війни до маневрової оборони з вдалими контратаками, ізраїльські збройні сили перехопили стратегічну ініціативу і перейшли до наступальних дій. Наступ ізраїльські збройні сили так само здійснювали відмовившись від класичного розрахунку на танкові прориви й авіаційну підтримку та комбінуючи різні тактичні прийоми. Вирішальними стали дії малих підрозділів піхоти, які знищували ворожі батареї ППО і протитанкові батареї, після чого у бій могли вступати танкові підрозділи й авіація.
На цьому тлі матеріальні чинники, зокрема постачання сирійських та єгипетських військ з боку срср та ізраїльських з боку США мали вагоме, однак не визначальне значення. Найважливішими факторами перемоги стала спроможність бійців ЦАГАЛ швидко адаптуватися до бойових умов, ініціативність командирів первинної та середньої ланки, злагоджені дії та ефективна спільнодія родів військ. У кінцевому підсумку перемогу Ізраїлю у Війні Судного дня визначила насамперед тактична ефективність ЦАГАЛ, поєднана з високою мотивацією і якісною підготовкою ізраїльських бійців.
Ілюстрації з відкритих джерел
