Щоб на власні очі побачити, як формується еліта українського війська, кореспондент АрміяInform відвідав навчально-тренувальний центр Сил спеціальних операцій. Саме тут…
«Почали падати 120-мм міни. Дуже близько стався вибух. Полетіли шматки бетону, піднявся пил… Майже одразу відчув різкий біль і провалився в темряву», — так розказує про своє важке поранення в Бахмуті солдат Максим Піддубний.
Це зараз армієць служить стрільцем у підрозділ охорони одного з ТЦК та СП, розташованого на Харківщині. А ще донедавна він воював на найгарячіших ділянках лінії фронту в Донецькій області.
…35-річний уродженець Чугуєва більшість дорослого життя працював таксистом. Здійснював перевезення в межах області, жив у власному будинку, разом із батьками утримували велике господарство.
— Строкову не відслужив через певні проблеми зі здоров’ям, — розповідає Максим. — Згодом мій стан нормалізувався. Від весни 2014-го кілька разів приходив до військкомату, але мене не брали з різних причин. Армійці лише казали, що колись дійде час і до мене.
На фронті лячно лише в перші хвилини
Торік 24 лютого росіяни завдали по Чугуєву масованих ударів. Майбутній воїн не став чекати на виклик, а сам прийшов до ТЦК та СП.
Чоловіка направили до окремої механізованої бригади імені Володимира Мономаха. По завершенню курсу підготовки він прибув на бойову позицію біля Зайцевого Донецької області.
— Знаєте, на фронті лячно лише в перші хвилини, а потім — всі сили спрямовуєш на виконання наказів командирів, — каже Максим.
Торік влітку противник активно використовував артилерію. Першу акубаротравму армієць дістав на початку вересня.
— Моя контузія є дрібницею в порівняні з пораненнями моїх побратимів. 120-мм міна тоді вибухнула десь за 30 метрів від мене. Після евакуації пробув певний час у нашій медичній роті, а потім — наполіг на повернені до бойових товаришів, — говорить воїн.
Друга контузія та тимчасова втрата слуху
У жовтні 2022-го «володимирівців» направили на Бахмутський напрямок. У місті-фортеці Максим кілька років тому перебував у справах. Цього ж разу він просто не впізнав його.
— Усі будівлі зруйновані та чорні від пожеж. Дуже важко було дивитися на зруйнований Бахмут, що був таким красивим і успішним. Але попри те, що місто було вщент зруйноване, ми тримали оборону та створювали умови для контрнаступу, — розказав воїн.
За його словами, центр міста колись дуже нагадував йому рідний Чугуїв. А один приватний будинок у передмісті був копією батьківського дому. Ворожі снаряди не пожаліли будівлі великого населеного пункту.
Наприкінці листопаду минулого року піхотинець дістав друге, більш важке поранення.
— Після вибуху того ворожого снаряда отямився в медроті. Надалі був евакуйований до міста Дніпро. Три місяці майже нічого не чув, а нормальний сон для мене й досі розкіш. Погані погодні умови для моєї голови є пеклом. Зважаючи на все це, мене рішенням ВЛК визнано обмежено придатним до військової служби, — із сумом розповідає військовослужбовець.
Мріє повернутися до своїх товаришів
Згодом слух у Максима частково відновився, але лише на одне вухо. Щодо його подальшого стану здоров’я, то лікарі не можуть дати точних прогнозів. Є певне підґрунтя стверджувати, що йому можуть надати статус особи з інвалідністю внаслідок війни.
…Поки солдат Піддубний чекав на свій перевід — під Бахмутом та Авдіївкою виконував завдання в підрозділах забезпечення механізованої бригади.
За успіхи на полі бою армійця заохочено кількома відомчими відзнаками та почесним нагрудним знаком механізованої бригади «Бахмутський рубіж».
— Як тоді, так і зараз дуже хочу повернутися до своїх побратимів. Але боюся, що на передку не почую ворога чи в якийсь момент накриє головний біль. Якщо ж все повернути назад, то все одно пішов би армії, — зазначив насамкінець солдат Максим Піддубний.
Фото автора
