Від самого початку широкомасштабного вторгнення «Яструби» ефективно й ефектно б’ють окупантів на сході та півдні України, застосовуючи широкий спектр безпілотних літальних апаратів — від…
Артем Бага, який сьогодні воює у складі підрозділу десантно-штурмових військ, впевнений: українці переможуть московитів. Про свій шлях на війну і про заповітну мрію він розповів кореспонденту АрміяInform.
«Виглянув у вікно і побачив довжелезну колону військової техніки: в місто входили “визволителі”»
— Класик української літератури писав, що в кожного свій шлях на війну. А яким він був у тебе?
— Прокинувся на світанку 24 лютого від вибухів і відразу зрозумів, що почалася війна. Обстрілювали нас із території московії: наше Білопілля за 10 кілометрів від українсько-російського кордону. Коли вибухи стихли, почувся якийсь незрозумілий гуркіт, що з кожною хвилиною наростав. Виглянув у вікно і побачив довжелезну колону військової техніки: в місто входили «визволителі». Правда, у нас вони не затрималися, поспішали на Київ.
За кілька днів у нас сформувався добровольчий підрозділ «Вир», і я в числі перших записався до його лав. Нашим завданням було обороняти місто на випадок спроби росіян увійти до нього. Нам видали зброю, ми зайняли позиції. Але до відкритих сутичок не дійшло, хоча нас ворог щедро поливав мінометно-артилерійським вогнем.
— Навчальний заклад, де ти працював, функціонував?
— Більш ніж місяць не працював. А потім, коли Сумщину звільнили від орків, повернувся до нормальної життєдіяльності. І я приступив до своїх обов’язків майстра виробничого навчання.
«Під керівництвом британських інструкторів ми продовжили удосконалюватися як вояки»
— Сьогодні ти воюєш у складі десантно-штурмової бригади. Як ти потрапив до неї?
— До її складу потрапив, як тільки одягнув армійський однострій. І з перших днів зрозумів, зважаючи на інтенсивність навчання, фізичні навантаження, що завдання виконуватимемо досить серйозні. Спочатку ми від самого ранку і до пізнього вечора проводили день на полігоні, опановуючи ремесло солдата. Згодом нас відправили до Великої Британії. Під керівництвом британських інструкторів ми продовжили удосконалюватися як вояки. Якщо вас цікавить, чи є чому в них повчитись, то відповім однозначно: є. Я, наприклад, здобув масу теоретичних знань і практичних навичок, які застосовую майже щодня. Після Великої Британії була Німеччина, де на полігоні ми продовжили вдосконалюватися. Особисто мене готували як механіка-водія бронетранспортера «Страйкер».
— То ти тепер є механіком-водієм саме цього БТРа? Якщо так, то як тобі тактико-технічні характеристики цієї машини? Кращі, аніж в аналогічної техніки радянського виробництва, яку досі використовуємо і ми, і росіяни?
— Щоб ви краще зрозуміли, відповім так: це все одно, що порівнювати «запорожець» із «мерседесом» останньої моделі. Повернувшись з Німеччини, ми опинилися на полігоні десантно-штурмових військ, що в Житомирській області, де відточували набуті раніше практичні навички, поглиблювали теоретичні знання. І лише після цього наш підрозділ відправили для виконання бойових завдань.
«рашисти добряче підготувалися до нашого наступу — переконалися на власному досвіді»
— Я знаю, що ти побував у найгарячіших точках цієї війни, зокрема й на Запорізькому напрямку. Розкажи, будь ласка, про це. Наприклад, твоя бригада штурмувала укріплення, які військові експерти порівнюють, зважаючи на їхню міцність, з так званою лінією Маннергейма — укріпленнями часів Другої світової війни, зведеними фінами…
— Знаєте, мені важко проводити якісь аналогії, оскільки про лінію Маннергейма лише читав. А ось про те, що кацапи добряче підготувалися до нашого широкомасштабного наступу, ми зі своїми побратимами переконалися на власному досвіді. Всі три лінії оборони насправді є «зубами дракона», і кожен сантиметр звільненої української землі у буквальному розумінні цього слова щедро политий кров’ю українських хлопців. Ну а тим, хто вважає, що ми наступаємо повільно, порадив би приєднатися до нас і пришвидшити звільнення нашої землі. Зауважу, що нам протистоїть сильний і безжальний ворог, який теж навчився за ці півтора року воювати. І зброї в нього вистачає.
— Твоя заповітна мрія, Артеме?
— Вигнати з України москалів і повернутися додому, де мене з нетерпінням чекають діти Дар’я і Ваня, дружина Лариса. А ще я мрію, щоб і всі мої побратими повернулися до своїх рідних і близьких.
