Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
«За своїми стратегічними і тактичними обдаруваннями він не дорівнює Суворову, а Наполеону не дорівнює й поготів» — одна з найвідоміших характеристик російського полководця, який за життя мав славу хитрої, жорстокої, грубої, вражаюче аморальної, лінивої та егоїстичної особи. Він завжди улесливо, аж до раболіпства, ставився до царських фаворитів, хоча ті його недолюблювали через «брехливий характер» і спотворене пораненням обличчя. А втім, це дозволило Михайлу Голенищеву-Кутузову мати стрімку військову кар’єру.
Розпочав він її в 1760-х роках у складі російського війська, яке проводило чергову «спеціальну військову операцію» на території сусідньої держави — Речі Посполитої. Тут він командував невеликим підрозділом, що придушував Барську конфедерацію — антиросійське військово-політичне об’єднання шляхти і духовенства. Дії росії в Польщі спровокували чергову війну з Османською імперією, що не могла бути осторонь нахабної експансії північно-східного сусіда.
Під час російсько-турецької війни Кутузов дослужився до чину підполковника. Внаслідок поранення, яке дістав у 1774 році в Криму, у нього було пошкоджено лобову частину мозку. Врятувати йому життя та зберегти його зір та розум зумів французький хірург Жан Массо, який був одним із першопрохідників нейрохірургії. На думку дослідників, саме це поранення багато в чому зумовило нестандартні способи мислення полководця: його слова нерідко розходилися з наказами по армії, тому окремі дії Кутузова неоднозначно тлумачилися, а його військовий талант ставили під сумнів.
Його слова нерідко розходилися з наказами по армії, тому окремі дії Кутузова неоднозначно тлумачилися, а його військовий талант ставили під сумнів.
Отримавши в 1777 році чин полковника, він став одним із ключових чиновників окупаційної російської влади в Україні. Очолював сформовані на її території каральні підрозділи: Луганський пікінерний полк (1777–1783), Маріупольський легкокінний полк (1783–1784), Бузький єгерський корпус і Бузький регулярний козацький полк (1785–1796). Був Київським військовим губернатором (1806–1809), деякий час мешкав у привласненому маєтку в містечку Горошки (нині Хорошів на Житомирщині).
У листопаді 1784 року, після придушення Ногайського повстання в Криму, що сумновідоме різаниною в урочищі Кеременчик, отримав чин генерал-майора. Чергове підвищення — завдяки активній участі в боях за Очаків та Ізмаїл, що продемонстрували нелюдську жорстокість росіян.
Вершиною «могучего таланта» полководця Кутузова була битва біля села Аустерліц, за 120 кілометрів на північ від Відня, 2 грудня 1805 року. Там росіяни, якими командував Кутузов, втратили 21 тисячу вояків убитими, багато солдатів здалися в полон. Ледь уник його й поранений Кутузов. Французи захопили 160 російських гармат, близько 300 зарядних ящиків та фур.
Коли росіяни порушили Тільзитський мир, і французький імператор організував російську військову кампанію для покарання московитів, Кутузов знову опинився на посаді головнокомандувача армії.
російські війська на початку війни мали стратегічну і чисельну переваги. Але, як кажуть гравці в карти, «до козирного туза треба мати кілограми розуму», чого геть був позбавлений головнокомандувач Кутузов.
Негативну характеристику Кутузова залишили у своїх спогадах його підлеглі Раєвський та Ланжерон, але найбільш влучно та вичерпно висловився Багратіон: «Кутузов мав особливий дар битися невдало».
росіяни, відступаючи, застосовували тактику «спаленої землі» — спустошували власні міста, села, поля з врожаями. Робилося це буцімто задля позбавлення французів ресурсів, їжі, місць для розташування військ та відпочинку. Ця тактика дуже дивувала французів, оскільки для них було незрозумілим, як можна завдавати таку неймовірну шкоду своєму ж населенню.
На Бородінському полі французькі війська під командуванням Наполеона протягом 12-годинного бою вщент розгромили військо росіян. Французи зуміли захопити російські позиції в центрі та з лівого флангу, після чого російські війська під командуванням фельдмаршала Кутузова панічно відступили з позицій. Втрати царської армії, що захищалася, в рази перевищували втрати французів. Армія Кутузова була вимушена втікати вглиб країни, уникаючи боїв. І вже за тиждень, 14 вересня 1812 року, Наполеон без перешкод увійшов до Москви.
Проте наближений до Кутузова полковник Карл Толь швидко зліпив для царя низку переможних реляцій, у яких перетворив поразку, щонайменше, в битву з нічийним результатом. Імперська пропаганда радо підхопила «похвалу начальству в доступной для него форме» і почала масово тиражувати байки Толя. На болотах досі вважають Бородінську поразку мало не взірцем своєї військової доблесті.
Попри пропагандистські штампи, що буцімто Наполеон увійшов до залишеної майже всіма мешканцями москви, у місті залишалося понад 70% населення. Тож її спалення було особливо цинічною акцією. До речі, підпалити москву наказав її генерал-губернатор Федір Ростопчін. Кутузов пізніше назвав його героєм.
Жертви серед селян зовсім не турбували воєначальника. Його вояки не тільки спалювали всі поселення поспіль, а й розстрілювали людей з дозволу Кутузова.
Увійшовши згодом на територію Європи, російські солдати нещадно грабували тамтешнє населення. І так завзято, що Кутузов змушений був видавати спеціальні накази, що забороняли російським воякам забирати в «цивільних прусаків» вози та харчі. Утім, подібні накази видавалися лише задля годиться, аби продемонструвати союзникам царя добрі наміри москалів, жодної реальної сили вони не мали.
А коли армія Кутузова вдерлася до Саксонії, яка до останнього дотримувалася союзних зобов’язань, наданих Наполеону, головнокомандувач московських військ видав наказ про проведення реквізицій та накладання величезних контрибуцій «основываясь на правах войны».
Помер Кутузов у Німеччині від «нервової лихоманки, ускладненої паралітичними явищами», так і не доживши до перемоги над Наполеоном. У ХІХ столітті його звеличували в літературних творах і мистецтві. Проте справжньої «слави» він набув уже в радянські часи.
6 листопада 1941 року на урочистому засіданні на честь 24-ї річниці більшовицького жовтневого перевороту Сталін назвав «русскіх» великою нацією, та нагадав про «досягнення» генерала-карателя Суворова та «переможця» Бородінської битви Кутузова. 21 червня 1942 року сталінське політбюро видало накази про створення нових орденів: Невського, Суворова і Кутузова. Про «славне» минуле московії нагадали фільмом «Кутузов» (1944). Після завершення Другої світової війни на честь Кутузова почали називати вулиці, відкривати музеї, ставити пам’ятники.
З лютого 2018 року ім’ям генерал-фельдмаршала М. Кутузова названий один із залів управління національного центру управління обороною рф. І дійсно, який символ, таке й управління…
