Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Полковник у відставці Володимир Щеглов, починаючи з весни 2014-го, волонтерить. На його рахунку десятки поїздок у район проведення Антитерористичної операції, а після широкомасштабного російського вторгнення — на фронт.
Квітень 2014 року. Вище керівництво України оголошує про початок Антитерористичної операції. Її рушійною силою виступило українське військо, яке почало виганяти російсько- терористичні угруповання з наших міст і сіл. А його надійною підтримкою стали патріоти — волонтери. Серед тих, хто щиро перейнявся долею України та її військами, були представники різних верств населення, віросповідання і навіть політичних поглядів. Усіх їх єднає любов до рідної землі, бажання зберегти Українську державу. Володимир Олександрович — один з них.
Довідково. Ця людина десятки років життя віддала армійській службі, виконуючи бойові завдання в афганському небі під час надання срср «інтернаціональної допомоги» цій країні. Був збитий при висадці десанту для блокування ущелини, де знаходився центр навчання снайперів моджахедів Ахмад Шах Масуда. Тоді ж дістав важке поранення та один з небагатьох лишився в живих. А у 2014-му спільно з небайдужими земляками почав доставляти в район проведення АТО продукти харчування, амуніцію, запчастини для техніки, бензопили, які були так необхідні для спорудження бліндажів та взводних опорних пунктів тощо. Після широкомасштабного вторгнення московитів на українську землю взимку минулого року він продовжив цю благородну справу.
«Готуйся, батьку: війна почалася…»
— Володю, про війну, розв’язану рашистами 24 лютого 2024 року, ти теж дізнався
з ранкового випуску «теленовин»?
— Ні. Десь о п’ятій ранку мені зателефонував син, який служить у Збройних Силах, і сказав:
«Готуйся, батьку: війна почалася…» Ну а за кілька годин про її початок «повідомили» і самі
росіяни, накривши українські міста ракетно-артилерійськими ударами.
— Якими були твої дії?
— Знаєш, за роки армійської служби я побував у різних екстремальних ситуаціях. До небезпеки, звісно, звикнути важко, але навчився брати себе в руки і мислити не серцем, а розумом. Так ось, вже тоді зрозумів, що війна, яка постукала в наші двері, надовго. Отже, доведеться продовжувати волонтерську діяльність. Відразу зателефонував своїм друзям-волонтерам, з якими десятки разів ми їздили в район проведення Антитерористичної операції, і запитав, чи готові вони відновити цю роботу. Ті надали ствердну відповідь і все закрутилося й завертілося. Ми звернулися до наших однодумців-партнерів і ті погодилися
надавати нам посильну допомогу.
Суми повністю окупованими не були, а ось околиці росіяни почали контролювати вже
у перші дні війни. І людям, які там проживали, було непереливки. Найгостріша проблема — відсутність продуктів харчування. Дізнавшись про це, ми вирішили хоч якось їм допомогти. Потрапляли туди таємними, одним нам відомими, польовими дорогами, ризикуючи нарватися на московитів. Але Бог милував. Нам вдалося здійснити кілька поїздок,
тож незабаром орків прогнали і необхідність в них відпала.
«Я вкотре переконався у справедливості прислів’я «світ не без добрих людей»
— А де діставали провіант?
— Знаєш, вкотре переконався у справедливості прислів'я «світ не без добрих людей». Тож допомогу нам надавали небайдужі люди з-поміж керівників як державних структур, так і приватних. Зокрема фермери, з якими у нас склалися дружні стосунки ще з початку Антитерористичної операції тощо.
— До армійських підрозділів не навідувались?
— Згодом почали бувати і в місцях їхнього розташування. Чесно кажучи, у ті перші дні війни логістика у багатьох частинах шкутильгала та ще й, як мовиться, на обидві ноги. Тож їм чим могли, тим і допомагали. Ми і сьогодні, як мовиться, не байдикуємо. Окрім надання час від часу гуманітарної допомоги нашим армійцям, ми організували виготовлення маскувальних сіток на базі Сумського обласного комітету ТСО України і під дахом Державного навчального закладу «Сумське вище професійне училище будівництва та автотранспорту». Окрім плетіння сіток, ремонтували військові автівки, з підручних
матеріалів виготовляли «буржуйки» та загороджувальні їжаки. До цієї справи залучалися і продовжують залучатися всі охочі, зокрема викладачі та студенти цього навчального закладу, а також і колишні ветерани-«афганці», які збирають через побратимів гроші на придбання амуніції для вояків.
— З концертами, як це було під час АТО, перед нашими воїнами не виступаєш?
— Звичайно, що виступаю. Але тематика пісень тепер на всі 100 відсотків національно- патріотична і виключно українською мовою. Дуже часто хлопці просять заспівати «щось для душі». Таких пісень у моєму репертуарі задосить.
«Коли б я був молодший, то теж взяв би до рук зброю»
— Знаю, що за 8 років, які передували широкомасштабному вторгненню російських посіпак, ти десятки разів бував у районі бойових дій. Мені відомо і про те, що ніяких матеріальних статків ти не нажив на волонтерській ниві. Скажи відверто: навіщо все це тобі? Адже і вік солідний, і здоров’я вже не те…
— А ти постав таке питання сотням, тисячам інших українців, які надавали і продовжують надавати нашому війську подібну допомогу. Від себе скажу так: потрібно допомогти хлопцям відстояти рідну землю. Коли б я був молодший, то теж взяв би до рук зброю. Але роки і здоров’я, як ти сказав, вже не ті. Натомість є сили, щоб отак прислужитися — у кращому розумінні цього слова — нашим захисникам.
— Розкажи про сина. Він служить у Збройних Силах?
— З 2015 року носить армійський однострій. Кар’єру по закінченні вишу розпочинав з сержантського звання. Сьогодні він вже лейтенант. Службу проходить у з’єднанні, на озброєнні якого знаходяться ракетні системи залпового вогню «Ураган» — досить грізна зброя. Брав участь у багатьох боях, зокрема, його підрозділ визволяв Херсон. Скажу
відверто: я їм пишаюся.
— Традиційне для таких інтерв’ю запитання: твоя найбільша мрія?
— Дочекатись справедливого для нас миру. Кажучи іншими словами, мрію про повне вигнання кацапів з нашої землі. А ще хочу дочекатися сина з війни, живого і здорового. Хочу побажати всім українським батькам, дітям, дружинам, чиї сини, батьки і чоловіки воюють, теж дочекатися всіх їх з перемогою.
