ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #ВТРАТИ ВОРОГА #LIFESTORY #ГУР ПЕРЕХОПЛЕННЯ

«Проти нас 12-ти було 30 окупантів, але позиції ми втримали»

Life story
Прочитаєте за: 15 хв. 17 Вересня 2023, 13:46
командир відділення роти охорони ТЦК та СП молодший сержант Юшко

Він тричі добровільно приходив до одного і того ж ТЦК та СП. Вперше — навесні 2012 року, коли, після закінчення навчального закладу, просився, щоб його призвали на строкову службу. Вдруге — навесні 2022-го, коли через широкомасштабне російське вторгнення совість не дозволяла далі залишатися цивільною людиною. А втретє — взимку цього року, коли, після важкого поранення, звернувся до начальника територіального центру комплектування з проханням про переведення на службу з бойової частини до цієї установи за станом здоров’я. І всі три рази прохання молодшого сержанта Олександра Юшка були задоволені. Такому не можна було відмовити — у нього характер сильний, погляд чесний, впевнений та є потужна сила волі.

Відклав у бік кухонний ніж та взяв до рук зброю

Так, Сашко сьогодні служить на Одещині, в селищі, де народився й виріс. З дитинства він полюбляв готувати всілякі страви. Тому після закінчення школи і вступив до Одеського вищого професійного училища морського туристичного сервісу навчатися на суднового кухаря-кондитера. 9 березня 2012-го юнак отримав диплом. Здавалося б, настав час і про благополучне й перспективне цивільне майбутнє подбати — зібрати відповідні документи та готуватися до першого рейсу або працевлаштуватися в якусь кав’ярню чи ресторанчик, перед морськими походами трохи попрактикуватися й набратися досвіду на суші. Здавалося б… Але Олександр був іншої думки. І вже за два тижні він стояв на порозі місцевого тоді ще військкомату, пояснюючи офіцерам, що йому виповнилося 18, а відтак він готовий виконати свій військовий обов’язок там, де скаже Батьківщина.

І в травні того ж 2012-го він відправився на службу до Криму, де спочатку опановував ази військової науки в навчальних центрах Керчі та Севастополя, а згодом ніс службу в одній із частин, дислокованих у Сімферополі, обіймаючи посаду водія-електрика батареї управління та артилерійської розвідки. Рік відслужив Олександр у Криму та, напевно, на щастя, не став свідком трагічних подій, що відбувалися на півострові вже за рік після його
демобілізації.

— Звісно, що я хвилювався. Читав та дивився новини. Адже на той час у частині служило чимало моїх товаришів. Подумки тоді, навесні 2014 року, я був разом із ними. Телефонував хлопцям. Вони майже одноголосно стверджували, що їх зрадили, командири не віддають наказів, аби чинити спротив росіянам, хоча кількісно вони на той час переважали агресора. У підсумку багато хто з військовослужбовців моєї частини уклав контракт зі збройними силами рф та залишився на боці ворога. Ось така сумна й трагічна історія… — згадав про кримські події молодший сержант Олександр Юшко.

У рейс не пішов, працював кухарем на суші

А сам Сашко перетворився на цивільну людину та вже працював за фахом. Ні, за свої 29 років життя в морський рейс він поки що жодного разу не ходив. Бажання, звісно, було, і він вже зібрав необхідний для цього пакет документів. Але згодом одружився, потім народилася донька Олеся. Йому хотілося бути поруч із родиною, і свої кухарські здібності він почав
реалізовувати на суші, працюючи в різноманітних, зокрема і провідних одеських ресторанах української, європейської та азійської кухні.

Загалом наш герой шість років працював кухарем. Потім деякий час випікав булочки в хлібопекарні, був різноробочим та інженером зміни зі шліфування гороху на комбікормовому заводі. А останнім місцем його роботи до другого призову на службу стало приватне підприємство з виготовлення борошна. І саме звідти, з посади інженера, він і пішов на фронт
добровольцем у березні 2022 року.

Батька медики «забракували», а Сашко залишився у строю

Працюючи на підприємстві, Олександр мав можливість навідуватися додому, переважно вихідними. А тут 24 лютого така кривава й широкомасштабна війна почалася. Ворог підходить до Миколаєва, вдома — батьки, дружина Христина та маленька дитина… На душі — тривога, у голові — лише погані думки… Близько двох тижнів, постійно перебуваючи в
такому пригніченому морально-психологічному стані, зміг ще пропрацювати інженером. На більше сил і терпіння не вистачило. 12 березня він повернувся додому, але не на вихідні, як зазвичай, а щоб зібратися і йти на війну.

Відмовляти його від цього кроку було марно. Бабуся спробувала це зробити ще тоді, коли 18-річний хлопець добровільно вирішив піти на строкову, але нічого в неї не вийшло. Та цього разу й відмовляти Олександра ніхто з рідних не збирався. Адже за вікном був не мирний 2012-й, а воєнний та кривавий 2022 рік. Тільки батько Анатолій сказав, що одного його нікуди не пустить і служити вони підуть разом.

Зібралися батько та син і з’явилися до ТЦК та СП. Проте Анатолія визнали непридатним до проходження військової служби за станом здоров’я, а Олександр потрапив до окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу, обійнявши посаду стрільця механізованого взводу.

За майже дев’ять років після свого звільнення зі строкової Сашко знов взяв до рук зброю. Спочатку старший солдат ніс службу на одному з опорних пунктів Одещини, а десь за місяць його взвод передислокували на Миколаївщину, де вже другий місяць поспіль воював особовий склад бригади Лицарів Зимового Походу. За кілька днів підрозділ, у якому служив
Олександр, закріпився на одному з «опорників». А невдовзі офіцери перепитали, чи нема з-поміж солдатів охочих підсилити бойових побратимів в селі Олександрівка, що на Херсонщині, де на той час точилися дуже важкі бої з російськими агресорами. І Сашко був серед тих шести добровольців, які вже 20 квітня опинилися в самому епіцентрі бойових дій.

Гранатами по окупантах

Десь близько тижня, вдень і вночі перебуваючи під безперервнимиворожими обстрілами, тримався підрозділ Сашка, мужньо обороняючи доручену їм ділянку фронту біля Дніпро-Бузького лиману. Для ворожого наступу позиція, на якій закріпилися українські військові, була невигідною: поруч — голе поле, яке добре прострілюється. Тобто на техніці туди не
підеш — досить небезпечно. Крім того, наші бійці дуже непогано окопалися. За пропозицією Олександра обладнали додаткові укриття в розташованому поруч саду, де також встановили пост спостереження.

— Пам’ятаю, що якраз настав час обідати. Ми тільки, так би мовити, приготувалися до трапези, і раптом почався масований обстріл, який не припинявся близько двох годин. Потім чую вибух і як хтось кличе на допомогу. Я вибіг у цьому напрямку. Поспішаючи, забув в окопі автомат. Дивлюся й бачу під ногами горбок, думав, що хлопця присипало землею. Почав на цьому місці копати, але, як згодом виявилося, снаряд впав поблизу нього і солдат встиг врятуватися. Піднімаю голову й бачу, що лісосмугою з якимись портфелями пересувається троє людей, одягнені не в нашу форму.Я встав, розгорнувся і кричу до них, мовляв тут я. А сам тим часом запустив в їхній бік дві гранати. Одразу з різних боків почалася стрілянина. Як виявилося, того дня ворог вирішив захопити наші позиції, відрядивши свою ДРГ у кількості понад тридцять осіб, — згадав про надважкий та найнебезпечніший день свого перебування в Олександрівці молодший сержант Юшко.

На підсилення до окупантів підійшла бойова машина піхоти. Ворог застосував засоби задимлення. Десь понад пів години тривав ближній бій з рашистами. Комвзводу, почувши звук ворожої техніки, наказав нашим хлопцям відійти назад до окопів. З боку дороги по українських захисниках гатили з великокаліберного кулемета ДШК. На той час Сашко тримав позиції лише з двома побратимами, вже відчувалася нестача боєкомплекту. Їм на допомогу підійшли наші розвідники, які розташувалися десь за 150 метрів позаду та відкрили по противнику кулеметний вогонь. Потроху стрілянина
вщухла. Рашисти почали відступати.

З 12 воїнів з підрозділу Олександра, які вступили у бій з 30-ма російськими диверсантами, один загинув, двоє дістали поранення та ще одного солдата контузило. Але свої позиції наші хлопці втримали, зірвавши зухвалий рейд російських загарбників. 4 травня минулого року старший солдат Юшко вийшов з Олександрівки та повернувся на Миколаївщину, після чого його перевели до іншої роти на посаду стрільця-санітара. А згодом призначили бойовим
медиком взводу.

Важкопоранений, тримаючи в одній руці автомат, він просувався до своїх

Ні, ніякої спеціальної медичної освіти Сашко не здобував. Просто він єлюдиною тямущою, кмітливою та, як кажуть, з руками й головою. Свого часу досить швидко перекваліфікувався з кухаря на інженера. І доволі швидко він навчився внутрішньом’язово та внутрішньовенно вводити медичні препарати, ставити крапельниці, накладати на рану джгути та турнікети, загалом, виконувати весь необхідний спектр завдань з надання першої меддопомоги, евакуації й сортування поранених. Навчився та став передавати свої знання й досвід побратимам — стрільцям-санітарам.

Але бойовий медик взводу є такою ж повноцінною бойовою одиницею свого підрозділу, як і решта військовослужбовців. Як і всі, він перебуває на бойових позиціях, приймає бій та бере участь у наступальних діях.

29 серпня минулого року в житті Олександра Юшка почався по- справжньому перший і поки що останній контрнаступ на позиції противника. Підрозділу бригади імені Лицарів Зимового Походу наказали атакувати позиції рашистів, що перебували поміж селами Мирне й Благодатне. Дуже важко тоді було нашим хлопцям. За отриманими розвідданими, ворог мав бути в одній із лісосмуг. Туди й вирушили наші «лицарі», але, наблизившись до визначеного місця, несподівано потрапили під щільний ворожий вогонь, що вівся одразу з трьох боків. Як на зло, на шляху ще й вийшли за ладу кілька бойових машин. Викликали підмогу з іншої роти.

— Ось тоді, по обіді 29 серпня, я і дістав осколкове поранення. Швидше за все, це був снаряд, випущений з танка. Адже я почув якийсь глухий дзвін, притаманний саме для бронебійного снаряда під час його вибуху. Як виявилося, мені пробило легеню та селезінку. Але ви знаєте, я спочатку навіть не усвідомлював цього і почував себе більш-менш нормально. Напевно, адреналін зашкалював. Побратими-санітари наклали на місці поранення пов’язку, а я бачу, що поруч зі мною стогнуть від болю хлопці з більш важкими пораненнями. Кажу санітарам, аби вони залишили мене у спокої та надавали допомогу іншим, виносячи їх з-під обстрілу до пункту евакуації. Вони так і робили. А коли вже прийшли за мною, то сказали, що рашисти обстріляли наш пункт евакуації і, на превеликий жаль, більшість поранених загинули. Уявляєте собі, які це підступність та злочин з боку цих російських варварів, — з болем у серці каже Олександр.

Він і сам з часом став почуватися гірше, але тримався, намагаючись приглушувати біль й хвилювання сигаретами. Евакуювати Олександра стрільцям-санітарам так і не судилося. Вони вже впритул наблизилися до нього, але саме цієї миті знов почався масований обстріл, і снаряд влучив у БМП, що була поруч із бойовим медиком взводу. Почалася детонація
боєкомплекту. На щастя, водія в машині не було. Сашко кричить своїм: «Назад!». А сам потроху, на одному боці, тримаючи в руці автомат, самотужки став відповзати від БМП. Проповз близько кілометра до середини села. Там зустрів трьох хлопців з іншої роти, які відходили полем.

Приєднався до них. Вони спустилися в якийсь підвал, де Сашко вже самостійно зробив собі перев’язку, зупиняючи сильну кровотечу. Знов розпочався масований обстріл… Перечекали, поки він стихне. Потім знов почали пересуватися селом, допоки не вийшли до своїх. Там Олександра посадили на «швидку», але, як на зло, на шляху прямування до медичного закладу в неї пробилось колесо. Бойового медика пересадили в іншу автівку, на якій він дістався якоїсь заправки. А вже звідти медики механізованої бригади відвезли воїна до одного з медичних закладів Миколаєва.

«Ти, солдате, у сорочці народився»

Вечір того фатального дня Сашко взагалі пам’ятає погано. Все було, як у тумані, посилювався біль у боці. У лікарні йому одразу зробили рентгенологічне дослідження, результати якого показали, що в солдата у хребті застряг уламок, за пів сантиметра від судинно-нервового пучка. Рану обробили й зашили. Але рентгенологічна картина не змінювалася: лікарі зробили друге, третє, п’яте дослідження, які «вперто» вказували на наявність якоїсь темної рідини. Домовились із представниками однієї з приватних клінік про проведення комп’ютерної томографії, за результатами чого в Олександра
було діагностовано розрив селезінки.

— Тоді мене прооперували. Лікар сказав, що я народився в сорочці. А ось уламок у спині чіпати не стали, мовляв, що ще зарано його видаляти, і операція може нашкодити, — розповів командир відділення одного з територіальних центрів комплектування Одещини.

Процес лікування та реабілітації, звісно, на цьому не закінчився. Він був досить тривалим. Після операції Олександра перевели до іншого лікувального закладу. Наприкінці вересня його виписали, надавши місячну відпустку за станом здоров’я. Потім — знову лікування, проведення ще однієї хірургічної операції — вже з видалення уламка зі спіни, який почав
рухатися, створюючи для солдата чималий дискомфорт.

— Як зараз пам’ятаю: у четвер мене прооперували, наступного дня й вихідними лікарі подивилися на мене, переконалися, що все гаразд, та кажуть, щоб у понеділок готувався до виписки з наданням ще однієї місячної відпустки за станом здоров’я. У неділю ще все було гаразд. А о п’ятій годині ранку понеділка я прокинувся від гострого болю внизу живота. Виявилося,
що в мене запалення апендикса. Тож, того ж дня мені в додаток до всього ще й видалили апендицит, — усміхаючись каже молодший сержант.

Як Сашко пішов служити туди, звідки двічі йшов до армії

Він пройшов ще один місячний курс реабілітації, перебуваючи в колі своєї родини. Потім була військово-лікарська комісія, за підсумками якої солдата визнано обмежено придатним до військової служби. Після цього Олександр повернувся до своєї механізованої бригади. Щоправда, вже не на фронт, а до складу резервного підрозділу, який перебував у тилу. Впродовж
кількох місяців Олександра обіймав посаду фельдшера медпункту, надаючи першу медичну допомогу своїм побратимам та оформлюючи їхні документи на лікування та проходження військово-лікарської й медико-соціальної
експертної комісії.

А в лютому цього року він разом із своїм бойовим другом та тезкою солдатом Балтою, який також дістав поранення того ж дня, що і Олександр, звернулися до одного із ТЦК та СП Одещини з проханням про переведення до цієї установи.

— Начальник центру уважно вислухав нас, розпитав про службу та без зволікань дав відповідне відношення на згоду, щоб ми надалі проходили службу саме тут — в установі, з якої я йшов і на строкову, і на службу за мобілізацією. У березні я перевівся сюди на посаду гранатометника роти охорони. А згодом обійняв посаду командира відділення і мені присвоїли
звання «молодший сержант», — говорить сержант Юшко.

З рубцями на тілі він вручає повістки на блокпостах

Нині одним із головних його завдань є вручення повістоквійськовозобов’язаним з метою уточнення облікових даних та призову на військову службу. Не можна сказати, що це 29-річний чоловік робить з великим натхненням. Адже, відповідно до чинного законодавства, під час мобілізації громадяни зобов’язані з’являтися до територіальних центрів комплектування у строки, зазначені в отриманих ними повістках та мобілізаційних розпорядженнях. Зобов’язані, але, м’яко кажучи, роблять це далеко не всі. Що тоді? От і доводиться майже щодня Олександру разом зі своїми бойовими товаришами чергувати на блокпостах з метою перевірки документів відповідної категорії осіб.

Ні, голосу він ні на кого не підвищує. Просто зупиняє автівку, автобус або маршрутне таксі та тактично просить пасажирів надати документи, що засвідчують особу, їх перебування на військовому обліку та надання людині права на відстрочку від призову під час мобілізації. Якщо останніх документів немає й людина підлягає призову, із врученням повістки військовослужбовці пропонують громадянину з’явитися до їхнього або за місцем проживання військовозобов’язаного ТЦК та СП для уточнення облікових даних.

Запитую у співрозмовника, чи всі погоджуються поставити свій підпис за отримання повістки.

— На жаль, не всі. Але у такому випадку ми прямо на місці складаємо акт відмови від отримання повістки та запрошуємо до себе представника патрульної поліції, який несе службу поруч із нами. Він за допомогою спеціального пристрою перевіряє, чи перебуває людина в розшуку за ухилення від служби за мобілізацією. Якщо не перебуває, на неї, відповідно до вимог Кодексу України про адміністративні правопорушення, накладається штраф за порушення законодавства про мобілізацію й робиться попередження, що наступного разу подібний вчинок вже трактуватиметься як ухилення від військової служби, що тягне за собою оголошення в розшук та притягнення до кримінальної відповідальності. А у разі, коли виявляється,
що людина вже перебуває в розшуку, ми пропонуємо їй проїхати разом з нами до ТЦК та СП, а в разі відмови, за нашим викликом, правоохоронці доставляють її до найближчого райвідділу поліції для проведення відповідних процесуальних дій. Після чого особу знову-таки доставляють до нас, — розповів молодший сержант.

Трапляється і таке, що за обов’язком несення служби Олександру доводиться стикатися не лише з непорозумінням, а й з відвертим ворожим ставленням. Є люди, які перепитують, а чому Сашко сам не на фронті, а забирає туди інших. По-перше, він нікого туди не забирає, а пропонує виконати свій обов’язок відповідно до вимог чинного законодавства та прибути до терцентру комплектування бодай для уточнення даних. А далі вже комісія вирішить, чи підлягає людина призову чи ні. А якщо підлягає, то де вона може нести службу з урахуванням свого стану здоров’я та інших поважних обставин. А, по-друге, він вже був на фронті. І якби ухилянти або правопорушники мали можливість подивитися не лише в очі, а й побачити
пошматоване рубцями тіло українського захисника, то, напевно б, глибоко замислилися з приводу своєї поведінки. А декому стало би соромно, насамперед, за самого себе…

Адвокат від служби не «відмаже»

— Ви знаєте, велика проблема полягає ще й в тому, що в нашу еру інформаційних технологій люди добре знають свої права, але не хочуть знати й виконувати свої обов’язки. Адже навіть і без введення воєнного стану військовозобов’язані особи мають бодай один раз на п’ять років проходити в ТЦК та СП медичну комісію й одразу ж повідомляти про зміни в своєму
сімейному стані, освіті, стані здоров’я, місці проживання та роботи. Але багато хто цього не робить, а потім дивуються, коли когось оголошують у розшук. А що робити, якщо телефонуєш людині, а вона слухавку не бере, приходиш додому — двері не відчиняє, робиш запит за місцем роботи, але вона там вже не працює?..

Якось зупинили маршрутку, просимо в чоловіка документи для перевірки, а він відмовляється нам їх надати. Покликали патрульного поліцейського, який запропонував йому вийти з машини. А він все одно на своєму наполягає — не хочу, не маєте права тощо. З машини його все-таки вивели. Не ми, звісно, у нас нема на це повноважень, а військовослужбовці Нацгвардії, які відвезли відмовника до райвідділу поліції. Виявилося, що він перебуває в нас у розшуку. Потім чоловіка все одно доставили до нашого ТЦК та СП. Але він наполягав, що без адвоката розмовляти та щось підписувати не стане. Приїхав адвокат. Не допоміг. На людину було накладено штраф за порушення законодавства про мобілізацію та на місці виписана повістка про прибуття наступного тижня до ТЦК та СП з відповідним пакетом документів, — згадав про один із випадків зі своєї нинішньої служби молодший сержант Юшко.

На жаль, подібних випадків вистачає. Не всі такі ж сумлінні та чесні, як Олександр. А він у подальшому мріє вступити на відповідні курси та отримати офіцерське звання. Сашко навіть з цього приводу нещодавно почав посилено займатися фізичною підготовкою та скидати вагу, яку набрав, перебуваючи на лікуванні. Але від напруги на місці здійснення хірургічного втручання в нього розійшлися шви, й Олександр знов опинився на операційному столі…

Ось такими є доля та служба командира відділення роти охорони одного з ТЦК та СП Одещини молодшого сержанта Олександра Юшка — порядної людини та справжнього захисника України.

Фото автора

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас в Telegram
Рада визначила порядок поховання на Національному військовому кладовищі

Рада визначила порядок поховання на Національному військовому кладовищі

Верховна Рада 18 липня проголосувала за внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення здійснення військового поховального ритуалу під час почесного поховання на Національному військовому меморіальному кладовищі (№11271).

Велика Британія розширила санкції проти росії

Велика Британія розширила санкції проти росії

Велика Британія розширили російський санкційний список, додавши 11 танкерів, які пов'язані з перевезенням нафти або нафтопродуктів з рф до третіх країн.

Населення окупованих територій примушують брати книжечки з двоголовою куркою

Населення окупованих територій примушують брати книжечки з двоголовою куркою

Окупанти змушують населення на тимчасово окупованих територіях отримувати російські паспорти та конфісковують майно цивільних. 

Підірвалися на міні, доба в оточенні, врятував дрон — історія танкістів-десантників

Підірвалися на міні, доба в оточенні, врятував дрон — історія танкістів-десантників

Екіпаж танку 95 бригади ДШВ був врятований завдяки цілій операції з залученням дрона.

 Троє зрадників, які воювали проти ЗСУ, отримали по 15 років

 Троє зрадників, які воювали проти ЗСУ, отримали по 15 років

Тривалі строки ув’язнення отримали троє бойовиків — зрадників, які проривалися до Покровська та Сіверська.

Сили оборони показали, як російська авіація знищує Часів Яр

Сили оборони показали, як російська авіація знищує Часів Яр

На відео від окремої механізованої бригади імені короля Данила можна побачити, як бомбардувальники окупантів б’ють по населеному пункту та відлітають, запускаючи теплові пастки.

Захищаємо світ

00
00
00
ВАКАНСІЇ

Старший навідник 155 окремий батальйон територіальної оборони

від 21000 до 51000 грн

Степанівка, Сумська область

Розвідник, військовослужбовець

від 25000 до 125000 грн

Київ, Київська область

Кухар 155 окремий батальйон територіальної оборони

від 21000 до 52000 грн

Степанівка, Сумська область

Розвідник в 126 ОБр ТРО

від 20000 до 120000 грн

Херсон, Херсонська область

Радіоелектротехнік

від 25000 до 55000 грн

Павлоград

Військова частина А4759

Кухар, військовослужбовець

від 20500 до 120500 грн

Київ

Військова частина А7039