Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Харків’янин Віталій Міханоша в середині 1990-х відслужив строкову службу в танкових військах. Дослужився до сержантських погонів і посади командира танка. Відтоді в його житті відбулося чимало змін. Чоловік навіть тривалий час працював круп’є у великому казино. Та найбільше вплинула на його долю російсько-українська війна, на якій він став воїном-піхотинцем і, звільняючи Харківщину, втратив здоров’я.
— Після строкової вів спокійне, щасливе життя, — розповідає військовослужбовець ЗСУ. — Найбільшим своїм досягненням і досі вважаю трьох донечок. Ще у 2014-му добровільно прийшов до свого військкомату та сказав, що готовий служити. Проте мені там відмовили, і саме через ті три причини.
Ворожі танки палали, аж гай гуде
Після 24 лютого 2022-го Віталій не став чекати дзвінка зі свого районного ТЦК та СП, а сам прийшов із валізою, що була зібрана ще наприкінці 2021-го.
— Просився в танкові війська, але на той момент добровольців направляли до окремої механізованої бригади імені Івана Сірка. Тож погодився на посаду стрільця в одному з батальйонів. Після проходження короткого курсу перепідготовки мене включили до складу протитанкового взводу і направили воювати, — пригадав Віталій.
Першим завданням його підрозділу стала оборона Харкова з боку Чугуєва.
— Всі ми були готові стояти на смерть. Адже в обласному центрі перебували наші рідні та друзі, — зазначив воїн на псевдо «Михалич».
Наприкінці березня 2022-го українські піхотинці взяли участь в операції з вигнання рашистів подалі від Харкова.
— Селище Мала Рогань — місце, де я став справжнім фронтовиком. 25 березня десь о четвертій ранку ми прибули у визначене місце, і за кілька хвилин розпочалося… Наші птуристи розчистили дорогу піхоті. Хлопці пішли на прорив. Ми за ними… Ворожі танки дарма ховалися від наших протитанкових комплексів NLAW. Палали, аж гай гуде, — поділився спогадами сержант Міханоша.
Друге дихання відкрилося після Куп’янська
Після цього взвод Віталія перекинули в напрямку селищ Веселе та Перемога. Якщо там вони відносно швидко ліквідували окупантів, то біля селища Тернове їм довелося добре постаратися.
— Іноді здавалося, що противник зібрав там усю свою артилерію, щоб спрямувати проти нас. Мабуть, рашистам тоді забороняли відступати чи позаду стояли загороджувальні загони. Проте до квітня ми вже навчилися добре воювати, і поступово відтісняли росіян у бік московії, — зауважив воїн.
За його словами, друге дихання відкрилося на початку вересня, коли вони звільнили Куп’янськ. Після очищення районного центру від «русского міра» українські піхотинці пішли далі…
— Петропавлівку ми взяли доволі швидко, але в сусідньому Куп’янську-Вузловому ворог засів міцно. Довелося довго його вибивати. Там я дізнався, що таке міжнародна дружба. Адже поруч із нами стояли воїни з Інтернаціонального легіону. Багато було скандинавів і американців. Познайомився з французом українського походження. 45-річний «Нік» колись відслужив у французькому іноземному легіоні. Він бився, як лев. Разом ми добре гнали росіян у бік Сватового, — розповів армієць.
Допомогу надавали в трьох різних медзакладах
На жаль, саме на Сватівському напрямку Віталій зазнав важкого поранення.
— Це сталося 27 жовтня біля Новоселівського. Ми рухалися вперед лісосмугою, де була ворожа засідка. Зав’язався бій. У нас автомати, кулемети, а проти нас — російські БМП та гранатомети. В один із моментів бойового зіткнення снаряд від СПГ-9 розірвався просто біля моїх ніг… Густий дим, дзвін у вухах і різкий біль по всьому тілу… Як виявилося пізніше, уламки влучили в ніс, плечі, ключицю, пройшли під ребрами та добряче зачепили обидві ноги, — із сумом повідомив мужній чоловік.
Медичну допомогу надавали в трьох різних медзакладах. Уламки доставали поступово, але, на жаль, три і досі лишаються в його тілі.
— Десь два з половиною місяці переміщувався на колясці чи на милицях. Наразі найбільше турбує ліва нога, а після великих навантажень — виникає різкий біль у правому боці, де ще ховається ворожий уламок. Через такий стан здоров’я навесні цього року рішенням ВЛК мене визнано обмежено придатним для служби у воєнний час, — поінформував військовослужбовець ЗСУ.
Часто працює з ветеранами та рідними загиблих
Зважаючи на рішення ВЛК, у черні 2023-го армійця з бойової бригади перевели на посаду командира відділення — головного сержанта взводу підрозділу охорони одного з РТЦК та СП, розташованого на Харківщині.
— Виходячи з мого багатого досвіду, часто допомагаю фахівцям соціального відділу. Працюю здебільшого з демобілізованими воїнами та рідними загиблих воїнів. Знаєте, морально тут важче, ніж на передовій. Адже доводиться працювати з різними людьми. Деякі думають, що всі ми тут ніколи не бачили війни. А одного разу прийшла мама вбитого окупантами воїна, який служив зі мною в одному батальйоні. Після тієї розмови почувався розбитим, — розповів він.
За успіхи на полі бою харків’янина заохочено медаллю «Захиснику Вітчизни» та відзнаками оборонного відомства.
Фото автора та з архіву «Михалича»
