Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Нинішній етап війни росії проти України, який позначений контратакувальними діями наших Сил оборони, вкотре засвідчив важливість на полі бою такої зброї, як міномети. Ворог ретельно готувався до українських атак, немов кроти зарившись у оборонні схрони. І той факт, що українське військо серйозно розраховує у своїй бойовій роботі на цих нащадків мортир говорить, принаймні, той факт, що в наказі Міністра оборони від 28 серпня цього року про прийняття на озброєння ЗСУ чергових зразків іноземної зброї із семи її екземплярів три моделі відносяться до мінометної зброї. Серед них і 120-мм міномет M/41D.
Міномет M/41D, також відомий у відкритій пресі, як 120 Krh/40, був внутрішньою розробкою фінських зброярів і випускався фірмою Tampella (нині Patria Vammas), прийнятий на озброєння у 1940 році. А перші прототипи цієї зброї були завершені у 1935 році. Робота базувалася на більш ранніх, найлегших мінометах німецької фірми Brandt: у 1926 році Фінляндія закупила міномети Брандта-Стокса.
За своєю функціональністю 120-мм міномет М/41D призначений для знищення, або придушення живої сили і вогневих засобів противника, розташованих відкрито, в окопах, траншеях або в укриттях польового типу, знищення (подавлення) мінометних батарей, розташованих головним чином на зворотних скатах висот.
Для транспортування міномет розбирається на три частини. Усього було випущено 596 мінометів, з яких 219 продали Швеції (120 Krh/40). До мінометів було випущено понад 2 млн мін. У боєкомплект входили фугасні, димові, освітлювальні та агітаційні міни.
Базова конструкція міномета була типовою структурою Стокса-Брандта, яка була розділена на три основні частини: ствол міномета (вага 85 кг), сошки (вага 68 кг) та опорна плита (вага 100 кг). Загальна ж вага зброї зі спорядженням у транспорті складала близько 390 кг і була придатна як для мотобуксирування, так і для буксирування конем. Мінометні снаряди воєнного часу (Періоду Другої світової війни) важили близько 12,49 кг та містили близько 2,2 кг тротилу.
Мінометна система випускалася в двох варіантах: стандартний міномет і далекобійний. Попри класифікацію, цей важкий міномет досить легкий, щоб транспортувати його за допомогою підвісного вантажу з вертольота, скидати на парашуті або перевозити на БТР, наприклад, на бронетранспортері M113. Його також можна буксирувати як звичайну артилерійську зброю або навіть переносити руками, якщо це необхідно. Колеса на колясці такі ж, як і на джипі M151, і мають кільця для керування, які допомагають у транспортуванні. Усі компоненти виготовлені з хромованої або нержавіючої сталі для захисту від зносу та корозії.
Під час продовження збройних конфліктів після радянсько-фінської війни 1939–40 років, також відомої, як Зимова війна (фін. Talvisota), ці міномети вже доволі активно використовувалися на полі бою. За свідченням істориків, ця зброя продемонструвала високу мобільність, а її конструктивні особливості дозволяли доволі швидке розгортання, складання та подальше переміщення на іншу площадку. Крім того, 120-мм калібр дозволяв фінам використовувати трофейні радянські набої.
За свідченнями фінських військових, що десятиліттями експлуатували ці міномети, у них доволі стійка противідкатна система. Міномет кожного разу після віддачі повертається точно в те саме положення, що і до пострілу, що дозволяє збільшити скорострільність і зменшити необхідність коригування прицілювання під час стрільби.
Як зазначено вище, Krh/40 експортувалися до Швеції з 1941 до 1944 року, а пізніше в цій країні почалося самостійне виробництво за фінською ліцензією. У шведській армії він був прийнятий під маркуванням «12 см granatkastare m/41» і досі знаходиться на службі в ряді країн як стандартний важкий міномет.
— Шведи почали самостійно виробляти M/41D ще у 1956 році, і такі міномети на цей момент залишились на озброєнні тільки у Литві та Естонії, — про таке в коментарі кореспонденту АрміяInform розповів військовий експерт і директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергій Згурець. За його словами, на теперішній час литовці мають 22 екземпляри цього доволі «екзотичного» міномета.
При цьому Сергій Згурець нагадав, що прийняття на озброєння ЗСУ західних зразків ОВТ відбувається за досить простою процедурою, «де ключовим чинником є наявність коду НАТО для того чи іншого озброєння, що надходить в рамках міжнародної технічної допомоги», і це дозволяє швидко та без зайвих «паперових» проблем проходити ці процеси.
У другій половині 50-х років минулого століття шведські конструктори з фірми Hotchkiss модернізували цей міномет шляхом впровадження нової базової плити.
Пізніше для Granatkastare m/41 почали використовувати керовані високоточні снаряди m/94, які призначені для ураження бойової техніки, зокрема танків, на відстань до 7 км. Снаряди програмуються з цільового комп’ютера і коли боєприпас досягає зони ураження, за допомогою інфрачервоного шукача впізнає ціль і коригує відхилення.
Тож на нащадків «дєдов воювавших» очікує на полях боїв в Україні реалізація відчуття дежавю у вигляді фіно-шведських мінометів M/41D (120 Krh/40). І всілякі розмови про застарілість деяких зразків іноземної зброї, що постачається Силам оборони, відразу втрачають сенс, коли на голови окупантів починають прилітати 20-кілограмові «подарунки» 120 калібру зброї, що була винайдена на батьківщині Санта-Клауса.
Застосування мінометів M/41D у Збройних силах Естонії. Відео: DimHesse.
