Розпочавши службу Україні на посаді командира 1-го Волинського корпусу Армії УНР фаховий військовий зріс до служби у Генеральному штабі Дієвої Армії, а в підсумку обійняв посаду Військового…
9 вересня виповнилось 120 років від дня народження Лева Шанковського (1903–1995) — відомого українського військового і політичного діяча, журналіста, економіста та військового історика. Його дослідження з історії українських Збройних Сил доби Перших та Других визвольних змагань є важливим внеском до української військової історіографії, а окремі політичні спостереження, висновки та рекомендації не втратили свого значення до сьогодні.
Ми за всяку ціну мусимо створити власну збройну силу, яка була б потрібною гарантією для виборення й закріплення державности. Легковаження власної армії, яке було в минулому, не може повторитися. (Лев Шанковський. Українська армія в боротьбі за державність. Мюнхен, 1958. С. 256-257).
Народився Лев Шанковський у селі Дуліби сучасного Стрийського району Львівської області у родині священника. Під псевдо «Куньо» був пластуном пластового гуртка «Пугачі» у Стрию. Здобуте родинне, шкільне та пластунське національно-патріотичне виховання визначило вибір юнака від початку Перших визвольних змагань, а відтак і всю подальшу долю.
1918 року він ще 15-літнім юнаком вступив до Першої пластунської сотні Української Галицької Армії, яка брала участь у Листопадовому зриві Стрию. Згодом його долучили до вивчення летунської справи, а потім зарахували до старшинської школи, яку він закінчив у званні підхорунжого.
Потому Лев Шанковський служив у 3-му Бережанському гарматному полку, де захворів на плямистий тиф, а після одужання був призначений до кінної чоти зв’язку при командуванні 1-ї Кінної бригади. У її складі перейшов до лав Дієвої армії УНР, брав участь у Першому Зимовому поході 1919–1920 років, а згодом служив на броньовику «Запорожець».
Надалі Лев Шанковський присвятив час здобуттю освіти, викладацькій та науковій діяльності. 1922 року закінчив гімназію в Станіславі, після чого почав здобувати вищу освіту у Львівському таємному українському університеті. Після служби у польському війську закінчив філософський (за іншими даними — філологічний) факультет Львівського університету та Високу школу закордонної торгівлі, вивчав французьку та англійську мови та літератури. Потому викладав підприємництво у низці освітніх закладів, студіював економіку та політологію.
Ідея відродження української держави, яка збурила Лева Шанковського в його юні роки, з часом не згасла й у 1930 роки й привела його в українську журналістику. Від 1933 року він працював журналістом у низці українських газет і журналів, зокрема був дописувачем знаменитого часопису «Літопис Червоної Калини».
Коли з початком Другої світової війни з’явилась можливість до відновлення української незалежності, Лев Шанковський активно долучився до Других визвольних змагань. З липня 1941 року він працював у вишкільному відділі Крайового військового штабу Організації Українських Націоналістів (ОУН) Львівського краю. Від серпня 1943 року був переведений до референтури закордонних справ при Проводі ОУН, за дорученням якої взяв участь у створенні Української Головної Визвольної Ради на Першому Великому Зборі УГВР у липня 1944 року.
Ми мусимо мати ясно окреслену визвольно-політичну концепцію визвольної боротьби. Це орієнтація — на власні революційні сили й революційні сили інших поневолених москвою народів. Тільки ці сили можуть довести до розвалу російської імперії й до створення на її руїнах самостійних національних держав поневолених народів. Тільки віра в ці сили може заступити віру в чужосторонню інтервенцію, яка без співдії з революційними силами народів закінчиться черговою поразкою інтервенційної сили й черговою перемогою москви. (Лев Шанковський. Українська армія в боротьбі за державність. Мюнхен, 1958. С. 256).
Виїхавши за дорученням Генерального Секретаріату УГВР за кордон, Лев Шанковський працював в інтересах відновлення української незалежної держави в Угорщині й Австрії, а з 1946 року також у Німеччині, де працював в Українській високій економічній школі в Мюнхені. 1949 року виїхав до США, де мешкав у Філадельфії.
В Америці Лев Шанковський продовжив свою викладацьку та наукову діяльність, був членом Наукового товариства імені Шевченка, працював у низці наукових установ української діаспори. Насамперед дослідник зосередився на вивченні та викладанні історії українських збройних сил під час Перших та Других визвольних змагань.
Поважним результатом праці Лева Шанковського стали вагомі статті з політичної та військової історії в часописах та збірках, розділи в «Історії українського війська» 1953 року видання. В цей час під псевдонімом Олег Мартович він друкувався в українських та англомовних періодичних виданнях, упродовж 1957–1961 років був редактором журналу Prologue та потім з 1968 по 1976 рік редагував газету «Америка». Потому був багаторічним співробітником «Енциклопедії Українознавства» та «Літопису УПА».
Найпомітнішим доробком науковця стали книги з історії українського війська та українського національно-визвольного руху: «The Ukrainian Liberation Movement in Modern Times» (1951 рік), «У.П.А. та її підпільна література» (1952 рік), «National Problems in the USSR» (1953 рік), «Українська армія в боротьбі за державність» (1958 рік), «Похідні групи ОУН (причинок до історії похідних груп ОУН на центральних та східних землях України в 1941–1943 рр.)» (1958 рік), «Українська Галицька армія: воєнно-історична студія» (1974 рік), «Ініціятивний комітет для створення Української Головної Визвольної Ради» (1985 рік) та інші.
У них Лев Шанковський не лише зібрав, проаналізував та узагальнив цінну інформацію з української військово-політичної історії, але й виклав бачення завдань українського національно-визвольного руху з виборювання, відновлення та утвердження української національної держави таким чином, що вони зберігають актуальність і понад пів століття потому. Щоб переконатись у цьому, достатньо навести прикінцеві висновки однієї з однієї з головних книг історика «Українська армія в боротьбі за державність»:
Тільки під умовою перемоги над москвою може постати Українська Держава. Українська сторона не сміє ні в якому разі давати втягти себе в боротьбу проти побічних сил… Ні в якому разі ми не можемо допустити до легковаження соборности в духовній і політичній площині. В майбутньому може бути тільки один політичний провід (уряд), одна українська армія і одна українська політика. Усіма засобами мусимо поборювати сили, що з тих або інших причин прагнуть поділу українського моноліту на Схід і Захід, наддніпрянців і галичан, православних і католиків тощо. Соборність слова і чину — це основне гасло української національної революції. Боротьба за українську державу мусить бути плянова у активна, вона мусить розгортатися на всіх відтинках і охоплювати всі галузі державного життя. На зовнішньому відтинку активні політика повинна довести до створення прихильного наставлення світових сил до УССД (Української Самостійної Соборної Держави. — Авт.), на внутрішньому відтинку — до поборення внутрішніх розкладових сил (отаманщина, партійна крамола). Але головна увага мусить біти приділена збройній боротьбі, бо тільки вона буде вирішальна в остаточному змагу. І тоді Українська Самостійна Соборна Держава стане незаперечним фактом! (Лев Шанковський. Українська армія в боротьбі за державність. Мюнхен, 1958. С. 257).
Як бачимо, творчий доробок Лева Шанковського не втратив не лише свого суто наукового історіографічного, але й політичного значення, а головні ідеї науковця і громадсько-політичного діяча потребують вивчення і популяризації.
