Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
Для головного сержанта одного з батальйонів окремої танкової Залізної бригади Андрія війна росіян проти українців розпочалася ще у 2015 році.
— Строкову службу я проходив на посаді водія. Згодом дослужився до командира відділення енергоагрегатів, тобто був фахівцем з дизельних двигунів. Тому під час четвертої хвилі мобілізації 2015 року мене відправили до танкових військ, — розповідає армієць.
Танкову справу в навчальному центрі опановував на Т-64. Коли Андрій потрапив безпосередньо у військо, отримав в користування Т-72.
— Машина для мене була зовсім не відома. Єдине, що було однакове між цими двома модифікаціями, — це снаряд і те, що обидва танки працюють на дизельному пальному. Опановувати Т-72 доводилося вже на ходу — інструкції, посібники з користування тощо…
Чоловік розповідає, що найбільші труднощі виникали з ремонтом машин, адже фахівців, які б взялися усунути несправність, було обмаль. Але підрозділу Андрія пощастило — танкістам допомагали двоє чоловіків, знайомих одного з командирів.
— Один з них дослужився в танкістах від лейтенанта до, напевно, полковника — свого часу в нього в підпорядкуванні було шість батальйонів. А це дві сотні танків. Тож він танки знав як свої п’ять пальців. На момент 2015 року йому, напевно, було років 70, тому служити він вже не міг. Але він просто приїхав до нас, аби навчити всього. Йому можна було зателефонувати в будь-який час, описати проблему, і Анатолій відразу знаходив причину поломки і розв’язання проблеми. Він навчав нас серйозно, детально… А ми були дуже вмотивовані, тому ловили інформацію на льоту.
Танки підрозділу Андрія дали, як то кажуть, з «кладовища», яке розташовувалося в Харкові. Армієць розповідає, що обирали машини самі — забрали ті, які можна хоча б завести своїми руками. На те, аби поставити їх до строю, пішло 2 місяці.
З танкіста в піхотинці
Два роки Андрій воював у складі танкової роти окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка. Згодом чоловік перевівся в піхоту, де дослужився до командира взводу, хоча і носив погони сержанта. В окопах поблизу селища Піски дістав перше поранення — під час артобстрілу спіймав осколок, який і досі носить в собі як спогад про Донбас. В госпіталі не засиджувався — за тиждень повернувся до побратимів.
… 1 квітня 2020 року. Андрій отримав інформацію про те, що на одну із сусідніх позицій проривається ДРГ ворога.
— Я вийшов відпрацювати по росіянах з АГС, а замість цього дістав осколкове в живіт, — пригадує армієць.
1,5-см шматок ворожого снаряда пробив українському бійцю шлунок, печінку і нирки та заплутався у великій кровоносній судині.
— Мені пощастило, що неподалік позиції стояла автівка — саме хлопчину на ротацію привезли. Мене абияк впхнули всередину та вивезли. Вже за 5 хвилин розпочався артобстріл, швидка б навряд чи туди заїхала.
Першу допомогу Андрію надали в Покровську. Звідти — гелікоптером на Харків та кількагодинна складна операція…
Одужання тривало три місяці, але поранення підкосило здоров’я військовослужбовця — Андрій звільнився з лав ЗСУ. На згадку в останній день військової служби отримав звання «прапорщик».
У цивільному житті Андрій жив життям пересічного громадянина України з його радощами та негодами, досить успішно займався ремонтом сільськогосподарської техніки.
Широкомасштабне вторгнення та повернення в танкісти
Напередодні широкомасштабної навали московитів, 23 лютого 2022-го, чоловік зустрівся з побратимом. Ввечері сиділи і говорили про можливість російського вторгнення з боку Білорусі, про те, чи зможе українська армія дати гідну відсіч окупантам та якою ціною…. А вже зранку наступного дня стало відомо, що країна-агресорка пішла широким фронтом на Україну.
…Вже за кілька годин Андрій спілкувався з воєнкомом районного ТЦК та СП. Було зрозуміло, що до рідної бригади, яка на той момент перебувала в ротації на Луганщині, він навряд чи дістанеться.
Вивчивши військовий квиток чоловіка, офіцер запропонував їхати на Хмельниччину, де почала формування резервна танкова бригада.
Деякий час армієць разом з побратимами приводив до ладу та пристрілював на полігоні танки. А вже незабаром ешелоном вони прямували на Барвінкове, де майже одразу вступили в бій з російськими загарбниками.
Бої під Барвінковим та «російський ленд-ліз»
— Наша рота вже була повністю укомплектована і пристріляна, а інші підрозділи — тільки на підʼїзді, тому нас розтягнули фактично від Великої Комишувахи і аж до траси Словʼянськ — Камʼянка. Напрямок був надскладний — тут росіяни сконцентрували велику кількість техніки, зокрема танків: на наших дві машини припадало три-чотири російські. Бої велися запеклі. Іноді один танк за день по три-чотири конвеєри відпрацьовував: знищать хлопці кілька ворожих машин, а замість них до селища вже танкова рота заходить — росіяни з Ізюма слали танки безперервними колонами. Висновок тоді на думку приходив один — москалям своїх людей не шкода, танків у них купа — вони думали масою нас задавити. Ну, як виявилося, — масою не вийшло…
Поповнювали запаси бойових машин українські танкісти й за допомогою «російського ленд-лізу».
— Окупанти намагалися наступати на Лозову. Давили вони тоді просто божевільними темпами та відчували себе повністю безкарно — виїхали одного разу на Велику Комишуваху чотири Т-80: один підірвався на міні, роззувся — вони його навіть не спалили, так залишили. Поїхали на трьох машинах — один заглух: вони його, не доїжджаючи буквально кілометра до їхньої бази, залишили серед поля. Звісно, ми забрали машини собі — нам вони потрібні. Т-80 передали «холодноярівцям», адже нам складно було його опановувати. Був ще випадок, коли ми знайшли танк під Барвінковим. Він взагалі був в ідеальному стані — не зробив жодного пострілу, навіть гармати не були розконсервовані. Там проблема була з паливною системою — вода була всередині. То ми його витягли, прокачали, він і поїхав.
Контрнаступ на Харківщині
Рік тому відбулася блискавична контрнаступальна операція Сил безпеки та оборони Харківщини, під час якої було звільнено значну частину регіону. Підрозділ Андрія було залучено для підтримки окремої бригади територіальної оборони м. Харкова.
Працювали танкісти з позицій, які розташовувалися в селищі на північ від Харкова. Армієць розповідає, що працювали фактично кожен день протягом місяця — з одного конвеєра могли вразити до 3-х цілей.
— Нам дуже допомагали аеророзвідники — давали хорошу картинку. Треба було лише все правильно розрахувати і зробити влучний постріл. А ще ми працювали у співпраці з артою — тоді поряд кілька М-777 стояли. Вони брали сектор той, що подалі, ми — ближній. Ввечері домовлялися про роботу, обговорювали, хто які цілі бере, визначали час початку роботи. Виходило дуже успішно!
Армієць згадує, коли піхота гнала орків з української землі, танкісти ледве встигали відпрацьовувати цілі.
— Приїхали, 15 хвилин постояли, і вже снаряд не дістає до ворога, треба пересуватися ближче. росіяни просто тікали під нашим натиском! За годину-півтори ми проводили стабілізаційні дії в одному селі за іншим! — пригадує події річної давнини Андрій.
За словами Андрія, після того, як українська армія отримала від країн-партнерок сучасні РСЗВ HIMARS, ситуація на фронті змінилася на її користь.
— З того часу, як це озброєння почало діставати до складів з БК глибоко в тилу росіян, кількість обстрілів з їхнього боку різко зменшилася. Якщо ще цьогоріч навесні вони могли крити нас безперервно 6–8 годин, то на початку літа нам вже давали «відпочити» — кілька годин працюють, годину мовчать.
Т-84 БМ «Оплот»
… На жаль, втрати на війні неминучі. Під час запеклих боїв торік рота Андрія втратила велику кількість танків. Нещодавно армієць та його екіпаж отримав третю за рахунком бойову машину — Т-84 БМ «Оплот», сучасний танк українського виробництва.
— Ми приїхали на завод, нас завели в цех, тицьнули на Т-84 зі словами «забирайте!». Спочатку, звісно, був шок — як ним користуватися, з якого боку підходити? А коли вже сіли, відчули, ніби з «Жигулі» пересіли на якусь сучасну іномарку, — усміхається армієць. — Згодом прийшлося розбиратися із сучасним прицілом, балістичним обчислювачем, системою керування, правилами технічного обслуговування — за кілька днів було ретельно вивчено посібник з експлуатації в 600 сторінок!
Наразі екіпаж українського «Оплоту» успішно нищить окупантів та неминуче веде Україну до перемоги!
Фото автора
