Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 23 серпня 2021…
Інтеграція України до НАТО включає в себе компонент стратегічних комунікацій, без якого важко собі уявити ефективну співпрацю військових різних держав. Також тут важливо згадати й цивільний контроль над військом.
Більше про те, як формувалися стратегічні комунікації в секторі безпеки та оборони України та значення Стандартів НАТО для ЗСУ під час російсько-української війни, розповіла в інтерв’ю АрміяInform заступник голови правління Центру оборонних стратегій Аліна Фролова.
Пропонуємо першу частину інтерв’ю.
— Коли ви почали працювати над реалізацією спільних проєктів зі структурами НАТО? Як ви тоді бачили значення Альянсу для України?
— Для мене робота в державних органах і державних комунікаціях розпочалася у 2014 році. Враховуючи жах, який почався (російська агресія проти України. — Ред.) ми вирішили з колегами у сфері комунікацій змінити ситуацію. Так шестеро людей створили Український кризовий медіацентр.
В УКМЦ ми формували інформаційну політику, яку хотіли донести до наших партнерів. Для нас було головним — встановити рівень довіри до України за кордоном. Уряд України тоді фактично не проявляв активності у сфері комунікацій.
Лише зараз українська держава говорить про війну із суспільством і міжнародними партнерами. А у 2014 році у світі казали, що жодної агресії з боку росії нема, на Донбасі «повстанці» і т.д. Україні тоді недостатньо довіряли.
Довідково. Аліна Фролова — експертка у сфері стратегічних комунікацій, громадська діячка. Засновниця RAM 360 Advertising Agency, CORE Agency, StratCom Ukraine, ініціаторка проєкту «Інвіктус» в Україні. У 2015-2016 роках — радниця заступника Міністра оборони України. У 2016-2019 роках — радниця з міжнародних зв’язків та стратегічних комунікацій міністра інформаційної політики України. У 2019-2020 роках — заступник Міністра оборони України. З 2020 року — заступник голови правління Центру оборонних стратегій.
Тож в УКМЦ намагалися запрошувати гостей, які могли б цю ситуацію змінити. У нас, до речі, одним із перших був брифінг Дмитра Яроша. Так показували, наприклад, іноземним журналістам, що в Україні націоналізм має позитивний сенс.
У якийсь момент нам стало зрозуміло, що якщо хочемо пояснювати російську військову агресію, то нам потрібні заяви західних військових. Ми зв’язалися з НАТО та запросили їх до Києва. Першими приїхали представники Парламентської асамблеї НАТО. Потім до УКМЦ приїхав генсек НАТО Андерс Фоґ Расмуссен.
І від НАТО прозвучала заява про те, що вони визнають факт російської агресії. В Альянсі опублікували знімки, як російські військові перетинали кордон України. Тоді реакція НАТО на агресію рф означала те, що в Україні почали приділяти увагу стратегічним комунікаціям.
Так я почала дуже багато спілкуватися з іноземними військовими, із сектором безпеки та оборони України. В Україні з’явилося представництво НАТО, інші організації, з якими обговорювали питання міжнародної безпеки.
З того часу жартую, що в мене є індивідуальне членство в НАТО. Бо я давно працюю з Альянсом, знаю багатьох людей.
Так у моєму житті розпочалося знайомство з НАТО — раптово й не очікувано.
— Коли ви вперше почали працювати в Міністерстві оборони, то основною сферою вашої діяльності були стратегічні комунікації. Як ви тоді формували стратком?
— Коли я працювала у сфері комунікацій в УКМЦ, то зрозуміла що в державних органах не було відповідних спроможностей. Усе через те, що такої функції, як комунікація в державі не було у 2014 році.
Хоча вже тривалий час вважалося, наприклад, у країнах НАТО, що комунікація є однією з функцій управління державою.
Британці взагалі стверджують, що в будь-якої людини, яка працює на державу, є сім ключових функцій. Так чиновники можуть здійснювати управління державою та суспільством. Це, наприклад, фінанси, здійснення примусу (сектор безпеки і оборони), суди. І також комунікація.
Комунікація є обов’язком будь-якого держслужбовця, особливо міністра — не просто роз’яснювати суспільству свої дії, а й дослухатися до громадської думки. Пояснювати рішення перед ухваленням та під час його втілення.
Я побачила дуже велику різницю між Україною і НАТО. Зрозуміла, що нема відповідних функцій, повноважень, людей, які якісно підготовлені.
Активна робота почалася на початку 2015 року, коли перейшла в Міністерство оборони радником. І в мене в голові виникла картинка, як можна побудувати систему стратегічних комунікацій. Я відповідала за роботу Міністерства з іноземними журналістами та працювала з людьми, які були дотичні до комунікацій.
Спочатку мене трошки ігнорували в Міністерстві з моїм баченням страткому. Але після того зустріла двох людей, які мені дуже допомогли — Дмитро Кулеба, який повірив у стратком, і людина з РНБО (з міркувань безпеки особа не названа. — Ред.). Кулеба на той час був у МЗС радником з особливих доручень.
Ми усвідомили, що маємо підписати документ з НАТО. Відтак угода була б аргументом для державних органів України, відповідно, що треба працювати над стратегічними комунікаціями. Зрештою спільний документ назвали «Дорожня карта Партнерства у сфері стратегічних комунікацій між Радою національної безпеки і оборони України та Міжнародним секретаріатом НАТО». Ми вирішили, що ініціює підписання дорожньої карти з Альянсом саме РНБО. І все запрацювало.
У Київ (у вересні 2015 року. — Ред.) мав приїхати генсек НАТО Єнс Столтенберг. Генсек сказав, що хоче підписати документи під час свого візиту в Україну. Так на підписанні дорожньої країни був тодішній президент України та Єнс Столтенберг.
Після цього почали вводити в українське законодавство поняття «стратегічні комунікації», яке почало впроваджуватися на урядовому рівні. Паралельно також намагалися навчати цього людей у Міністерстві оборони, кажучи: «у нас є такий документ, є відповідне законодавство».
Ми вперше ввели у Воєнну доктрину України поняття страткому. Також в Україні стали більше дивитися на іноземний досвід, особливо Великої Британії.
І, вважаю, з того часу (2015-2016 роки) почала розвиватися спільнота людей, які займаються в Україні стратегічними комунікаціями. Відтоді почало змінюватися сприйняття комунікацій як другорядної функції. Більше людей почали розуміти, що комунікація це обов’язок і можливості.
— Як тоді, після 2014 року, в Україні сприймали НАТО?
— Звичайно, що політики на рівні прем’єра, президента хотіли зближення з НАТО. З одного боку, є агресія росії, з якою нам важко справлятися. З іншого — це стрибок України в європейську сім’ю.
На виконавчому рівні, якщо ми говоримо про Міністерство оборони України та інші відомства сектору безпеки і оборони, була складніша ситуація. Міністерство потребувало системних змін.
Попри все, була група людей, які розуміли, що треба проводити реформи. Так було сформовано Офіс реформ при Міноборони. Саме звідти почалася трансформація ЗСУ за Стандартами НАТО. Ми брали за основу установчі документи НАТО й перекладали їх українською.
Усі говорять про Стандарти НАТО, яких насправді дуже багато. І не всі країни впроваджують їх по максимуму — в цьому нема потреби. Але саме завдяки активному впровадженню Стандартів НАТО наша армія зараз показує такий вагомий результат.
Інтерв’ю записане в межах UAreNATO — спільного проєкту АрміяInform, Місії України при НАТО та Центру інформації та документації НАТО в Україні про історію й сучасність відносин між Україною та Північноатлантичним альянсом.
Фото Віктора Дехтяра
