«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
Старший ординатор відділення спінальної хірургії майор медичної служби Андрій Титинюк — один із молодих спеціалістів у своєму відділенні. Після навчання у Львові та Києві він потрапив до військового госпіталю.
— Знаєте, я жодного разу не пошкодував щодо обраної професії, — поділився Андрій Юрійович. — Я та мої колеги рятуємо життя тим людям, які пожертвували всім, аби більшість дітей України спали у відносному спокої та безпеці.
Робота у військових хірургів непроста. Вони ніби своєрідні медичні спецпризначенці, адже питання життя і здоров’я поранених тут буквально вимірюється мікронами. А операції можуть тривати до 25 годин поспіль! І кожен день потік нових пацієнтів, яким потрібна негайна допомога. Щоб мати тверду, упевнену руку й витривалість, лікарі постійно тренуються, покращуючи не лише фахові навички, а й власні фізичні дані. Адже біля операційного столу ти повинен бути весь час зосередженим та виваженим: один хибний рух — і людина може залишитись інвалідом на все життя. В ординаторській навіть є дві спортивні гирі, за допомогою яких лікарі в мирний час підтримували свій фізичний стан. Хоча про мирну Україну тут згадують як про далеке минуле.
— Починаючи з 2014 року, ми працюємо в режимі 24/7, — продовжив Андрій Юрійович. — Але всі мої колеги є патріотами, тому ніхто й ніколи не відмовлявся виконувати поставлені завдання.
Свій «бойовий стаж» наш герой теж веде з 2014 року. За весь цей час він неодноразово бував у районі проведення АТО/ООС і рятував життя наших воїнів по всій лінії зіткнення — від Сєвєродонецька до Маріуполя.
— Звичайно, як порівняти з 2014 роком, наша медицина зробила значний крок уперед, — каже Андрій Юрійович. — Змінились технології лікування, значно покращилась мікроінструментальна апаратура, яка є основою нашої роботи.
Зараз нашим хірургам допомагають високоточні мікроскопи й комп’ютерна техніка. Проте жоден штучний інтелект не замінить навичок спеціаліста.
— Знаєте, при цій нагоді я б хотів подякувати всім родинам військових медиків, які зараз підтримують нас, адже в нас, лікарів, так мало залишається часу, аби приділити його сімейним клопотам і радощам! — наголосив Андрій Юрійович.
До речі, в Андрія Титинюка зараз ростуть дві маленькі донечки, які через шалену завантаженість тата майже його не бачать. Та діти і дружина розуміють, що їхній батько та чоловік, навіть перебуваючи далеко від лінії зіткнення, тримає свій фронт у шпиталі, де бореться за життя поранених героїв України.
— Я дуже хочу, щоб наші воїни знали, що в тилу в разі поранення на них чекає фахова й усебічна допомога, — підсумував Андрій Юрійович. — Щоб вони впевнено йшли вперед, виганяючи ворога з нашої землі. Разом ми переможемо!
Фото автора
