Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Лікар від Бога, вірний друг і дбайливий син — саме так і виключно у теперішньому часі кажуть рідні, кохана та друзі про лікаря однієї з військово-медичних установ, розташованої на Харківщині, лейтенанта медслужби Владислава Титаренка.
Хоча молодий офіцер прослужив у ЗСУ менш як рік, та у складі передового хірургічного відділення встиг врятувати сотні життів українських армійців, забезпечуючи бойові дії Сил оборони України.
На жаль, 5 серпня 2023-го в прифронтовому Куп’янську ворожа авіаційна бомба типу КАБ забрала його життя, але аж ніяк не пам’ять про нього.
Мати армійця Оксана Вікторівна погодилася розповісти про сина кореспондентові АрміяInform, аби пересічні українці дізналися про співвітчизника, який ділом довів, що є патріотом України.
— З дитинства він був доволі самостійним та проявляв ініціативу, — каже Оксана Вікторівна. — У дитсадку та в школі завжди був у центрі уваги. Вдома в нас постійно були його друзі. Разом грали в комп’ютерні ігри, сперечалися, щось голосно обговорювали. Вся квартира була наповнена дитячим сміхом. У мене є ще молодший син Савелій, так він завжди брав у всьому із Влада приклад.
На шляху до професії лікаря
Як і всі діти Владислав аж до старших класів періодично міняв пріоритети та підбирав для себе різні, іноді діаметрально протилежні професії. Навіть різними супергероями хотів бути. Тому мама вже звикла до таких перемін настрою. Проте сталося так, що якось під час тривалого лікування вдома він переглянув серіал «Доктор Хаус». Харизматичний образ головного персонажа та події, що відбувалися в лікарні, сподобалися юнакові. Тож на сімейній нараді він твердо вирішив бути лікарем-хірургом.
— Я постаралася Влада якось відмовити, переключити увагу на інші професії. Мовляв, це ж вчитися шість років та ще плюс аспірантура. Також хотіла донести, що це благородний, але дуже важкий труд. Він все це уважно послухав, а за хвилину — попросив допомогти з репетиторами, щоб легше було вступити до Харківського національного медуніверситету. До речі, гімназію він закінчив із золотою медаллю і це також посприяло тому, що у 2012-му став студентом-медиком, — пригадала жінка.
Свідомо вирішив стати офіцером медслужби запасу
Навчання у виші збіглося з початком російсько-української війни. Тому він, як справжній патріот, паралельно проходив курс військової підготовки на кафедрі Медицини катастроф та військової медицини. В результаті на момент випуску у 2018-му він був молодшим лейтенантом медслужби запасу.
— Коли прийшов час обирати подальшу спеціалізацію, то Влад твердо вирішив стати хірургом. При цьому першим місцем роботи був не якийсь профільний інститут, а посада рядового ескулапа в хірургічному відділенні Харківської міській лікарні № 25. Паралельно проводив прийоми в поліклініці № 9. Він не боявся проводити операції різної складності. Коли ж розпочалася пандемія коронавірусної інфекції COVID-19, то працював і в інфекційному. Тобто прагнув якомога скоріше стати справжнім лікарем і здобути відповідний досвід, — розповіла Оксана Титаренко.
Сплячий вулкан вибухнув після роботи з пораненими
Мама захисника України пригадує, що син часто думав про можливий призов до лав українського війська. Проте все ж вважав себе суто цивільною людиною. Тому боявся, що не впорається зі складними армійськими завданнями.
— У нього, як лікаря-практика, було «бронювання» від мобілізації. В цивільній лікарні він займався з пересічними харків’янами та військовими, які іноді туди надходили. Імовірно, поступово всередині у нього утворився якийсь сплячий вулкан, що вибухнув наприкінці 2022-го. Саме тоді йому зателефонували з РТЦК та СП, щоб просто уточнити дані. Він не боявся фронту і хотів потрапити до системи військової медицини. Так почав служити в харківському госпіталі, — розповіла Оксана Вікторівна.
Варто сказати, що командування військово-медичної установи оцінило професійні навички молодого лікаря. Тому через певний час направило його рядовим лікарем-хірургом до одного з визначених районів займатися з пораненими воїнами.
— То був маленький госпіталь. Мобільна операційна, кілька лікарів і медсестер, а також водії «швидких». Навантаження на них було просто колосальне. Працювали і вдень, і вночі. Свої дії координували з командирами. Також співпрацювали з найближчими цивільними лікарнями. Раз на день-два писав мені лише одну коротку фразу: «Нормально. Працюємо…». Цього мені вже було достатньо, щоб хоч трошки заспокоїтися, — повідомила вона.
На фронті його називали «Антисмутком»
У друге відрядження Влада направили вже в складі передової хірургічної групи.
— Тільки зараз, після спілкування з командирами Влада, я розумію, яка ж то була велика відповідальність. Сам він мені мало що розповідав про війну, бо не хотів хвилювати. Але там у сина була команда професіоналів і патріотів. Тому когось у чомусь переконувати не доводилося. Також приємно було дізнатися, що колеги називали його «Антисмутком». Адже він умів заспокоїти людей після напруженої роботи. Добрим словом із щирою усмішкою намагався відвернути увагу від реалій війни, перевести її на літній день чи ясне небо, — зазначила жінка.
На своєму імпровізованому робочому місці лікар у погонах традиційно тримав дитячі малюнки, що привозили волонтери.
— Про своїх дітей він також давно мріяв. Ще в університеті познайомився із дівчиною Анною. Разом вони були понад 8 років. Весілля ж збиралися відгуляти пізніше, коли чогось доб’ються в житті. Анну я давно вважаю своєю донькою. Її рідні батьки зараз на тимчасово окупованій території і розлуку з ними вона важко переживає. Ну, а після 5 серпня я ще частіше почала з нею спілкуватися, — каже мама військовослужбовця ЗСУ.
Власне здоров’я для нього не мало значення
Поховали Владислава на Алеї Слави, що на 18-му харківському цвинтарі. Майже увесь військовий госпіталь, колектив лікарні № 25, друзі з поліклініки № 9, а також чимало викладачів з медуніверситету прийшли проводити його в останню путь.
За словами командування військово-медичної установи, лейтенанта медичної служби Владислава Титаренка за мужність та героїзм, проявлені на полі бою, подано для заохочення державною нагородою.
— За короткий час Влад став кращим, продемонструвавши неабиякі організаторські та професійні обов’язки. Він був перспективним офіцером та компетентним лікарем. На його прикладі ми виховуватимемо наступні покоління ескулапів у погонах. Для нас він назавжди лишиться життєрадісним хлопцем і справжнім громадянином своєї держави, — зазначили у відомчій медустанові.
Увесь серпень до могили загиблого воїна приходять всі, хто його хоч трішки знав. Приносять квіти, мовчки стоять, у думках спілкуються з ним…
— Він роздав всього себе пораненим воїнам. Власне здоров’я для нього не мало значення, коли він ще інтерном ризикував життям в інфекційному відділенні чи пізніше працював у фронтовій операційній. Під час ворожих обстрілів проводив ризиковані операції, за які не всі професори медицини узялись би. У вересні йому мало б виповнитися 29 років і він планував чимало зробити під час чергової відпустки. А зараз продовжує жити в серцях рідних і друзів, а також тих, кого він врятував. Вічна пам’ять усім загиблим Героям! — насамкінець сказала Оксана Титаренко.
Фото з власного архіву Оксани Титаренко
