Про те, як відбувається просування наших Сил оборони, у інформаційному просторі існує багато різних думок та оцінок «експертів». Хтось каже — повільно, хтось — неефективно, але більшість з цих людей ніколи не бували у населених пунктах, які були звільнені саме цього літа.
На відміну від тогорічних блискавичних операцій зі звільнення Харківщини та Херсонщини, коли ворог, не очікуючи від нас такого спротиву, почав тікати, зараз нашим воїнам доводиться у буквальному сенсі цього слова вгризатися у добре підготовлену оборону рашистів. Слід зазначити, що цього разу ворог готувався саме до оборони — створювали вогневі точки, обладнували позиції, підвозили припаси та боєкомплект. Багато проблем додає й щільне мінування місцевості, на яке росіяни витратили більше ніж пів року. Отже, пропонуємо подивитися, як зараз виглядає звільнене (можна констатувати, що колишнє) селище Макарівка, яке входить до Великоновосілківської селищної громади Волноваського району Донеччини.
Уздовж дороги до селища — рештки ворожої техніки, яка вже повністю непридатна до використання. Зупинятися тут на довго не варто, як і безконтрольно пересуватися вулицями, бо, окрім неприємного запаху (на вулиці більше ніж +30), тут можна натрапити на вибухонебезпечні сюрпризи.
На в’їзді у селище по проїжджий частині та навколо дороги розкидані обгорілі міни ПОМ-2. На одну з них ледь не наїхало авто, що йшло попереду нас. Єдине, що ми можемо, це хоч якось позначити їх на дорозі, бо торкатися їх дуже небезпечно. Згоріла машина, з якої рашисти намагалися засіяти цією «підстрибуючою смертю» усе навколо, стоїть поруч.
ПОМ-2 — протипіхотна міна осколкова натяжної дії, яка призначена для виведення з ладу особового складу противника та встановлюється засобами дистанційного мінування. Ураження завдається осколками, на які дробиться корпус після підриву заряду вибухової речовини в той момент, коли людина зачепиться за один із датчиків цілі (тонка капронова нитка оливкового кольору завдовжки 9,5 метра кожна). Міни можуть встановлюватися тільки на ґрунт (або ж на горизонтальну поверхню) і тільки засобами дистанційного мінування. Важливо знати, що навіть тоді, коли міна не прийняла після падіння свого правильного положення, наприклад, внаслідок влучання у глибокий сніг, болото, або датчики цілі не змогли прийняти правильне положення (розгорнулися неповністю або не всі, або не на повну дальність), то все одно — така міна працює у звичайному бойовому режимі.
Йдемо селом далі. На одному зі знищених подвір’їв й досі ходять якимось чудом вцілили під щоденними обстрілами курка та півень. Неподалік від залишків цієї хати, майже посеред дороги, бачимо понівечену цивільну автівку, поруч з якою величезна вирва від російської КАБ-500 або навіть й КАБ-1500 (вирв такого розміру я ще не зустрічав. — Авт.)
Повністю зруйнована Макарівка перебуває під нашим контролем вже трохи більше ніж два місяці, але лише після звільнення Урожайного тут стало трохи тихіше й ворог став рідше її обстрілювати.
Перебуваючи у селищі ми відчували себе, наче між двох вогнів, бо робота нашої та ворожої арти майже не вщухала й снаряди свистіли у повітрі прямо у нас над головами. Дивлячись навколо, ми добре розуміли, що наші хлопці та дівчати роблять неймовірне, аби звільнити від ворога кожний клаптик нашої землі.
Фото автора
