На даний момент сержантський корпус Збройних Сил України, в який входить понад 250 тисяч сержантів і старшин різних родів і…
Під час брифінгу, що відбувся у Медіацентрі Україна — Укрінформ «Поводження з полоненими військовослужбовцями країни-агресора в Україні», Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими представив останні дані щодо обміну військовополоненими та результати проєкту «Хочу жить». Водночас в заході взяли участь четверо російських військовополонених, які добровільно дали згоду взяти участь у брифінгу і розповісти свої історії.
Серед них 59-річний Раміс Черкінов з Північної Осетії, який потрапив на війну на початку травня. Цьому передували інші події, за словами військовополоненого, він був засуджений за статтею 212 «Організація масових заворушень».
— Я мав власне бачення подій в країні, внаслідок чого опинився за ґратами, відсидів три роки. Одного разу на зону приїхав представник міноборони з пропозицією, яку довелось прийняти. Це звучало так: «Ми йдемо захищати ЛНР та ДНР, — розповів він.
За словами Раміса, протягом трьох років у в’язниці він був позбавлений достовірної інформації і сприйняв пропозицію цілком нормально.
— Тобто ми мали йти не як окупанти, я не намагаюсь виправдатись, бо справді так думав, що ми захищатимемо ці республіки, — говорить Черкінов.
Через поважний вік йому пообіцяли, що братиме участь у відновлювальних та будівельних роботах, і невдовзі після «учебки» під Ростовом він опинився на передовій.
— Точно не скажу, куди нас привезли, остаточним пунктом призначення була… лісосмуга. Старим «мобілізованим» звеліли іти копати траншею, ми викопали бліндаж, однак увечері туди заселили інших військовослужбовців, а нам сказали іти далі та продовжувати копати. Я вже не мав сил, але то нікого не бентежило, і з 57-річним напарником ми пішли далі копати. За два тижні такої роботи я пошкодив спину і вже не міг працювати, ноги відмовили і я навіть піти звідти не зміг, — розповідав мобілізований в’язень.
За словами Раміса, зазвичай під час обстрілів вони просто ховалися в окопи, але в останні дні він навіть перестав ховатися, не бачив сенсу, та й сил бракувало. Та протягом останніх днів його перебування у лавах російської армії тривали масовані обстріли, і йому вдалося нарешті залізти у бліндаж.
— Вивозити мене звідти ніхто не збирався, а сам я піти не міг, тож знепритомнів у бліндажі, а потім мене знайшли українські військові. В якийсь момент я почув, як хтось гукає: «Якщо хтось тут є, то виходь». Я попросив дозволу покурити і потім вийти, мені дозволили. Мене фізично не пригнічували, не били, відвезли до сортувального пункту, викликали лікаря, потім у шпиталі відновили рухові функції, так я опинився в полоні у таборі «Захід», — підсумував Раміс Черкінов.
