Про те, який літак спромігся підтверджено збити F-16 під час реального повітряного бою, розповідає АрміяInform. Обставини інциденту реконструювали, тож повітряний бій…
Ранок 2 червня 2023-го. Оперативний аеродром. Східний напрямок…
NOMAD і JUICE неквапливо йдуть до своїх МіГів… Аналізують останні новини на театрі бойових дій, обговорюють деталі майбутнього бойового завдання. Противник переважає по всіх параметрах, і обоє розуміють, що це може бути квиток в один кінець, загалом як і завжди. Та настрій бойовий! Є розуміння, що, як, коли і де треба зробити. Потрібен результат!
Під крилами у пари — американські HARMи! Відпрацювали, символічний прохід над аеродромом, розпуск…
Пілоти йдуть «руліжкою», явно задоволені результатом, «розбирають» місію по деталях, десь навіть шкодують, мовляв, можна було і ще краще, точніше до секунди, тішаться, що рашистів стало менше, що кілька ворожих ЗРК замовкли назавжди!
Вже потім з колегами обговорюють, як літають натівські пілоти, які жести використовують, які ще «фішки» із Заходу варто впровадити вже зараз. Звісно, не забуваючи і про наші традиції, але нарешті таки відходячи від «совкових» стереотипів…
— Ви що там, «Топ Гану» надивились? — жартома запитують старші пілоти.
— Хіба що трохи! — парирують хлопці…
…Увечері 2 червня NOMAD піде виконувати ще одне бойове завдання — треба терміново «доставити» керовані авіабомби JDAM визначеним адресатам! Місія «валідольна», бо підлітають максимально близько до окупантів — фактично в зону ураження ворожого ППО та винищувачів…
Владислав Савєльєв — так звуть нашого NOMADа — знову сяде в кабіну МіГ-29, покаже друзям фірмовий жест: «Все добре! Працюємо!» — максимально чітко відпрацює, спокійно повідомить про успішне скидання «подарунків» та вдоволено відверне на зворотний курс…
Та цього разу ворожа зенітна ракета з’явилась нізвідки, таке буває, і не залишила шансів для маневру… Всі до останнього вірили, що Влад успішно катапультувався, і робили все для його порятунку… Але ж ні…
Колеги вирішили попрощатися з одним із найбільш «вестернізованих» українських пілотів — по-американськи. Шикування, офіційне прощання, пара МіГів виконує прохід на малій висоті, пролітаючи над домовиною, ведений різко йде вгору. Missing man formation («стрій втраченого веденого») — традиційне вшанування загиблого побратима, що назавжди пішов у небо.
Потім ввечері, вже в неформальній обстановці, у колі побратимів на аеродромі запалало фортепіано. Спереду написали позивний, з боків — цифру «12», той самий бортовий номер… Знайшли в колективі музиканта, він грає на вже палаючому інструменті, щоб разом із цією мелодією душа пілота пішла у вічний політ. Всі охочі виходять в центр, діляться спогадами про полеглого, прощаються. Саме так роблять американці, саме так заповідав Савєльєв.
Два роки у США NOMAD проходив курс базової льотної підготовки на турбогвинтовому навчальному літаку T-6A Texan II на авіабазі Коламбус.
Так, він на той момент був вже досвідченим пілотом МіГ-29, учасником ООС, мав 2-й клас, але цей курс був необхідний. Необхідний для отримання західної бази — вивчення стандартних процедур, методик, радіообміну. Для усвідомлення їхньої філософії льотної роботи як такої.
На жаль, навіть до вторгнення таких курсів для українців було дуже мало, тож пілоти з цим унікальним досвідом — дійсно на ціну золота. Саме вони поступово мали б скласти кістяк майбутніх реформованих, так би мовити, «вестернізованих» ПС ЗСУ. Але почалася велика війна…
Звісно, що зараз пілотам не до планомірних реформ, всі воюють. Але цей безцінний потенціал набув ще більшого значення — підготовка до термінового перенавчання на західні винищувачі. Стратегічна потреба всієї нашої держави. Хто, як не Влад, мав би очолювати списки на перенавчання. Рівно за 2 дні до загибелі прямо проміж бойової роботи він склав тестування першої групи кандидатів на перенавчання… На один з найвищих балів…
— Після перемоги ми обов’язково придбаємо стільки фортепіано, скільки загинуло льотчиків, і в пам’ять про кожного… спалимо їх — із сумом пообіцяли американські колеги, — каже JUICE. — Але у випадку із Владом ми вирішили не чекати… Він яскраво злетів, яскраво згас, і пам’ять про нього теж має бути яскравою. На заході сонця провели цей емоційний ритуал… Згадували, як NOMAD завзято воював, як прагнув змін, як любив Україну… Та знову і знову поверталися до того самого «якби»… А якби рішення про перехід на сучасніші літаки рухалось швидше, можливо, Влад і багато інших товаришів були б живими? Питання, на яке всі знають відповідь… Більше F-16 — менше спалених фортепіано…
JUICE переконаний, якщо Влад колись думав про те, яким би він хотів бачити кінець життя, то загинути як воїн — один із найдостойніших варіантів. Це не була його помилка, відмова техніки чи ще гірше — «friendly fire»…
— Я був на землі, дивився за польотом, слухав радіообмін — чіткий, спокійний, без метушні, усе робив на встановлених місцях у визначений час… А завдання — дійсно специфічне, із чималою кількістю технічних та тактичних нюансів. За ієрархією складності, воно вважається найвищим. Влад загинув миттєво через потужний вибух, загинув гідно, в бою, задоволеним від успішно виконаної роботи, — говорить пілот.
Вже наступного дня колеги помстяться за товариша, знищивши вороже ППО в тому секторі. JUICE зазначить, що саме це завдання він рвався виконувати з особливим ентузіазмом.
— Цей район насичений ППО, тут постійно чергують ворожі винищувачі, ризиків доволі багато. Часто вони встигають по нас відпрацювати, а інакше ніяк! По факту — це рулетка, проти якої нічого не поставиш, і навіть наявність мега досвіду, скоріш за все, нічого не вирішить, на наявній у нас техніці…
А ще за кілька днів на окупантів полетить бомба, підписана «За Влада…» і влучить чітко в ціль! Ворожого командного пункту вмить не стало…
— Нам своє робити, — по-військовому стримано прокоментує JUICE. — Кожна втрата в авіації є відчутною. З таким курсом за плечима він міг би стати рушієм реформи авіації Повітряних Сил. Та йому не сиділось у Штатах, йому не сиділось у Франківську, його очі так горіли, він рвався у бій!
JUICE ділиться, що Владислав повернувся з Америки максимально готовим до боїв як фізично, так і морально:
— Говорити про якусь перерву у польотах на МіГ-29 — некоректно. Інтенсивність польотів на курсі є настільки високою, що Влад буквально жив у повітрі. Повернувшись, «переключився» із футів на метри, згадав режими, за якими ми літаємо, політав на тренажері, на «спарці» з інструкторами… Якщо вже говорити про перерву, то ми маємо мобілізованих людей, які повернулись після перерви у польотах 5–10 років, та навіть для них знову сісти у МіГ не стало грандіозною проблемою. Влад свої навички відновив якісно і швидко. Усі командири не мали до нього жодного зауваження і були в ньому впевнені на всі 100%. Свою професійність він довів безпосередньо в бою. Всього за кілька тижнів ротації на рахунку Влада знищений «Орлан», декілька засобів ППО, прикриття штурмової авіації… Воював він завзято, інакше не скажеш. На жаль, сталось те, чого не передбачиш…
Вдова Владислава Любов знала чоловіка зовсім іншим: ніжним, люблячим чоловіком та прекрасним татом:
— Мало хто знає, та Влад не з першого разу вступив на льотний факультет. Рік вчився на «технаря», але від мрії не відмовлявся. Навіть ЗНО довелось перескладати. Зате потім, добравшись до улюбленої справи, навчався так завзято, що став відмінником, одним із найкращих на курсі… Постійно розповідав про літаки, цікавився, вивчав, планував, мріяв бути корисним… Ми одружились, коли Влад був ще курсантом у 2019-му, а вже у 21-му він пройшов відбір на проходження курсів у США, у нас тоді тільки-но народилась донечка. Пам’ятаю, як ми із двомісячною крихіткою поїхали у Бориспіль проводжати Влада, а через пандемію нас не пускали на територію аеропорту… Хто б міг подумати, що наступного разу ми побачимось аж у Америці, куди прилетимо із Кірою через війну… Відверто кажучи, саме цей рік у США став найдовшим терміном, коли ми жили разом. До цього все щось заважало… Я неймовірно вдячна за це період. Влад побачив, як мала пішла, як заговорила, як їй робили щеплення… Особливо вдячна за те, що обговорили багато непростих речей…
Люба ділиться, що Владу неймовірно подобалось навчатись у Штатах, складав іспити, отримував задоволення від частих польотів. Проте із перших днів вторгнення рвався в Україну до своїх… Крайній місяць навіть викреслював дні в календарику.
«Вже скоро буду з вами!» — писав пілотам в Україні. Дізнаючись про втрату когось із друзів — довго мовчав, дивлячись у стелю…
— Зробив табличку та викреслював із неї польоти, що залишились. Ще 15, 14…10… Влад із нетерпінням чекав, коли викреслить їх усі і ми полетимо додому. Речі зібрав ще за місяць, придбав форму, амуніцію. Я ж навпаки — розуміла, що поступово викреслюються ці спокійні щасливі дні, коли я впевнена, що настане спільне «завтра», разом прокинемось, вип’ємо кави, з’їмо круасани… А потім був випуск, де першим грав гімн України, а поряд із американським на сцені майорів синьо-жовтий стяг, де всі тисли Владу руку і обіцяли «тримати кулаки»… Вони ще тоді казали, що він — не просто курсант з України…
«Ти ж знаєш, раптом що — я зроблю усе, аби вивернутись і врятуватись! Ви мною пишатиметесь!» — заспокоював Влад кохану вже з України.
— Звісно, неодноразово прокручувала в голові події 2 червня, — розповідає Люба. — Тоді ми з донечкою пішли в цирк. Під час антракту я надіслала фото, Влад поставив вподобайку. Коли почалась друга частина вистави, я дивом побачила надіслане чоловіком повідомлення, адже звук в телефоні був вимкнений. «Котики, я вас люблю, тато йде працювати…»… Яка ж я щаслива, що його тоді побачила, адже я встигла відповісти і написати йому найважливіші слова: «Ми тебе теж дуже сильно любимо!..». Він їх прочитав. Я рада, що останнє наше спілкування було саме таким. Більше на мої повідомлення Влад не відповідав… Я не одразу забила тривогу, та час ішов… Близько 22-ї все в моєму житті зупинилось…
Люба розповідає, що позивний NOMAD (англ. — КОЧІВНИК) підходить її чоловіку ідеально. Він обожнював кемпінг, подорожі Україною та світом. Тому і прах його вирішили розвіяти над фіордом у Норвегії.
— Це було досить швидке рішення, адже Влад обожнював культуру вікінгів та безпосередньо Норвегію. І я переконана, що він усміхався десь там із небес, коли бачив, як ми транслювали позитивне відео на церемонії прощання. Як піднімали келихи і гучно кричали «За Влада!». Як я ношу його годинник, як планую будувати сімейне гніздечко із кабінетом, про який він мріяв. Як збираюся багато подорожувати разом із донечкою… Він точно не хотів, аби ми просто склали руки і горювали. Це не про нього…
А тим часом на льотному факультеті ХНУПСу навчається Савєльєв-молодший — майбутній льотчик-винищувач…
14 серпня, у День народження Владислава Савєльєва, він здійснив свій перший самостійний виліт на реактивному літаку.
— Сподіваюся, що десь на небі він зараз пишається мною. І водночас, як завжди, хоче підколоти мене за помилки, навчити як краще… Бо він і був найкращим! — каже молодший брат…
Здається, окупантам дуже пощастить, якщо ми переможемо до того, як Савєльєв-молодший випуститься і сяде за F-16. Бо він почне мститись за брата. Люто мститись…
P.S. Указом Президента України від 4 серпня 2023 року майор Владислав Савєльєв нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).
Анастасія Олехнович
