Упродовж цього періоду новобранець проходить не лише фізичне тренування, а й внутрішнє становлення — вчиться діяти в колективі, працювати під тиском, приймати відповідальність і мислити як воїн….
В інформаційному просторі однією з топтем останнього тижня є дискусії навколо певних успіхів підрозділів Сил оборони України на південному плацдармі. Водночас окремі учасники обговорень подейкують, що цей успіх не розвивається такими швидкими темпами, як би нам цього хотілося.
Експертною думкою з цього приводу кореспонденти АрміяInform поцікавились у військового аналітика полковника Петра Черника.
З його слів, головна проблематика помірних темпів просування українських підрозділів на цьому операційному напрямку полягає в тому, що військам доводиться долати класичну триешелоновану лінію оборони.
— Що це таке? Класична триешелонована лінія оборони вбачає наявність так званої лінії забезпечення. Це мінні поля, які можуть сягати до кількох кілометрів завширшки, — зазначає Петро Черник. — Слід розуміти, що у росіян у цій частині все дуже добре: вони мають просто гігантську кількість протитанкових мін. Скажімо, ТМ-62 — їхні запаси в рф обчислюються мільйонами. А універсальний мінний загороджувач може розкидати такі міни, як ПФМ, рясно засіюючи ними місцевість. Одна «пелюстка» — вже дуже небезпечна протипіхотна міна. А мінний загороджувач розсіює їх 11 тисяч за один залп. В них є чим мінувати. До 5 мін на квадратний метр може зараз перебувати в зоні забезпечення.
Продовжуючи тему, він розповідає, що другий ешелон ворожої оборони — головна лінія. Де зосереджено артилерію, техніку, особовий склад. Третя лінія — це тилові пункти збереження матеріальних засобів та запасні позиції. На думку Петра Черника, щоб підрозділам Сил оборони по-справжньому розвинути успіх, в обов’язковому порядку потрібно створити таке явище, яке називається «пролом», або інженерні проходження крізь ворожі мінні поля.
— Чи це можливо? Можливо, бо маємо доволі хорошу техніку. Це американські машини М-58. Вони можуть вистрілювати бойовий «канат» до 90 метрів. В цьому канаті на кожен метр погонний є 7,5 кілограмів вибухівки С-4. І коли це все вибухає, проробляється такий прохід завширшки 6 метрів, де повноцінно проходить танк. І так крок за кроком в одній точці можна проробити такий хід. Але це велика машина. Також є інші машини. На основі танка «Леопард-2». Німці також нам їх забезпечили. Вони мають у своїй комплектації спеціальні «трали», які змушують міни вибухати, чи відвали, які ці міни відкидають в різні боки й вони залишаються в такому положенні. Це все зручні цілі, особливо для ворожої артилерії. Отже, потрібно винищувати їх артилерію, — зазначає він.
Водночас, на думку Петра Черника, Сили оборони України в частині винищення артилерійських засобів ворога мають певні очевидні успіхи.
За півтора року війни середні втрати росіян з артилерії за місяць становили в межах 200 гармат. Починаючи з травня — поза 550 одиниць, червень — рекорд: 688 стволів та установок. Липень не досягнув до рекорду — загалом 577 артилерійських стволів.
— Не маю ані найменшого сумніву, що в серпні ми знову покажемо дуже солідний результат, — говорить Петро Черник. — З середнього показника у 200 гармат ми випереджаємо майже у тричі коефіцієнт винищування. Російський воєнно-промисловий комплекс може знімати зі складів та ремонтувати і ставити у стрій старий радянський мотлох, його насправді дуже багато. На складах у рф його поза 10 000. Але коефіцієнт все одно в межах 150 гармат на нашу користь. Маю зауважити, що штатна артилерійська бригада — це в межах 72 стволів.
Військовий експерт наголошує, що ми випереджаємо їхні можливості доставляти артилерію в Україну в частині знищення практично вдвічі. І це дуже серйозний показник, бо рано чи пізно точка перелому відбудеться. І буде здійснена низка проломів чи один великий, який дозволить обвалювати весь плацдарм і здійснювати класичні маневри для охоплення противника й заходження йому в тил.
