Про свій бойовий шлях в інтерв’ю кореспонденту АрміяInform розповів оператор полку Сил спеціальних операцій, який наразі продовжує службу на інструкторській посаді навчально-тренувального…
Раніше в Україні День молоді відзначали в останню неділю червня: такий час святкування виходив корінням ще з радянської доби. Але після російської агресії і бажання інтегруватися в європейську родину постало питання перенесення багатьох свят на інші дати. Тому 28 липня 2021 року Президент України, з урахуванням ініціативи молодіжних рухів і організацій, своїм Указом переніс День молоді на 12 серпня, коли за календарем ООН відзначають Міжнародний день молоді.
Серед українських воїнів, які сьогодні боронять українську землю від кацапської нечисті, є чимало молодих людей. Їм би навчатись, закохуватись, будувати плани на майбутнє, але вони змушені були взятись за зброю, щоб відстояти своє право на життя….
«Під час обстрілу наших позицій з „Градів“ син наказав усім сховатись в укриття, а сам не встиг…»
Наприклад, жителю Івано-Франківщини Анатолію Розвадовському виповнилося всього 24 роки, коли почалося широкомасштабне вторгнення московитів. Хлопець відразу, не роздумуючи, пішов до Верховинського районного центру комплектування і попросився до війська.
— Спершу він потрапив до територіальної оборони краю, — згадує мати хлопця Ольга Розвадовська. — Анатолія за відмінні знання, фізичну форму та підготовку призначили командиром роти, присвоїли звання лейтенанта. Далі було відрядження на Донбас. За ті пекельні пів року Анатолій навіть не був вдома у відпустці. Не хотів лишати своїх хлопців. Про війну теж практично ані слова. Під час обстрілу наших позицій з «Градів» син наказав усім сховатись в укриття, а сам не встиг і внаслідок прямого вручання снаряду загинув на місці.
Роман Городенський з полону повернувся без руки та ноги, нині опановує протези
Роман Городенський родом з Вінниччини, йому 19 років. Хлопець служив у морській піхоті, був розвідником, дістав важке поранення та потрапив у полон. 12 квітня його звільнили. З полону військовий повернувся без руки та ноги. Нині опановує нові протези, які замінюють йому кінцівки.
Роман пережив три тижні російського полону. До цього він майже місяць обороняв Маріуполь у складі розвідроти 36-го батальйону морської піхоти. Роман каже, що попри важкий стан його допитували та катували російські військові, схиляючи до антиукраїнських заяв для російського ТБ. Проте зробити цього їм не вдалося.
Олексій Кісілішин — один з тих, хто загинув у полоні…
Хто в Україні, а то й за кордоном, не чув про трагедію, коли внаслідок навмисно влаштованого 29 липня минулого року кацапами теракту загинули десятки українських військовополонених в Оленівці? Серед них було чимало 24—28-річних хлопців. Олексій Кісілішин — один з них. Він з дитинства мріяв навчатись в одному зі столичних вишів, і влітку 2014-го поїхав до Києва реалізовувати свою давню мрію. Але замість того, щоб здавати вступні іспити, 17-річний юнак приєднався до полку «Азов»! Олексій захищав Донеччину, визволяв рідний Маріуполь, інші міста і села Донеччини. У 2018-му він звільнився і приїхав до свого міста, відкривши власний притулок для тварин. Як домашніх, так і з дикої природи: нічийних собак, котів, птахів. 24 лютого, коли в місті пролунали перші вибухи, хлопець зрозумів, що почалася широкомасштабна війна. І відразу пішов до територіального центру комплектування. Зважаючи на наявність бойового досвіду, його направили до «Азову». Стрільцем-зенітником. Як згадують бойові побратими, воював хлопець професійно, вирізняючись мужністю. А 18 травня разом з батьком, який теж воював поруч з ним, опинився у полоні. Кісілішина-старшого московити відправили до росії, а Олексія — до Оленівської колонії. У ніч на 29 липня покидьки підірвали приміщення, де утримували наших захисників. Серед них був і Олексій Кісілішин.
Баскетболіст Олексій Ханілевич не дожив усього місяць до народження донечки
Серед молодих чи відносно молодих воїнів є представники різних політичних поглядів, віросповідань, професій. Баскетболіст Олексій Ханілевич — один з тієї когорти. Навесні минулого року він, гравець кременчуцької команди «Кремінь», залишив спорт, пояснивши свій вчинок тим, що на війні більше потрібен. 24-річний воїн і спортсмен не дожив усього місяць до народження донечки.
Загибла медик Яна Рихліцька витягла багатьох з того світу
Серед тих, хто зі зброєю в руках захищає свою землю, є й чимало дівчат. Яна Рихліцька була дуже самодостатньою і яскравою особистістю: закінчила юридичний виш і працювала у відомій комерційній структурі, багато читала, захоплювалася спортом, подорожувала. У лютому 2022 року, буквально за два тижні до вторгнення орків, дівчина повернулася з Бразилії. А 24 лютого вже була у ТЦК, бажаючи влитись до лав територіальної оборони Харкова. Та оскільки у неї не було ніякого армійського досвіду, то їй відмовили. Тоді Яна приєдналася до таких же небайдужих містян і разом з ними збирала кошти для придбання воїнам бронежилетів, захисних шоломів та іншої амунуції. А ще смілива дівчина неодноразово бувала на найгарячіших ділянках фронту, доставляючи туди придбане. Але цього їй було замало і вона, подолавши чимало перешкод, потрапила до лав 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр».
Як медик майже рік надавала допомогу пораненим у Бахмуті, витягши, як говорять хлопці, багатьох з того світу. Але під час чергової евакуації поранених її автівка потрапила під артобстріл…
Можна назвати десятки тисяч прізвищ молодих українців, які сьогодні зі зброєю в руках відстоюють українську державність свідомо: серед них чимало тих, хто добровільно пішов на війну. Вони, на відміну від своїх російських ровесників, знають, за що і чому воюють.
Молодь вірить у перемогу і планує майбутнє в Україні
Соціологічне опитування, проведене серед молоді України, показало, що 95 відсотків респондентів вірять у перемогу своєї країни, при цьому 86 відсотків бачать своє майбутнє саме в Україні. Також варто зазначити, що більшість підлітків готові жити та навчатися в Україні.
Важливо, що українська молодь усвідомлює, наскільки зараз важливо допомагати армії та близьким. Приміром, на запитання, «якби підлітки мали мільйон доларів, то на що б його витратили», 36 відсотків відповіли, що на допомогу Українському війську.
З огляду на результати опитування, можна зробити висновок, що зараз війна переплетена з життям підлітків, постійно підтримуючи їхній страх за майбутнє і тривогу за себе та рідних.
Також важливо зауважити, що українська молодь під час війни продовжує прагнути кращого життя, справедливості, розвитку своїх талантів і вмінь. Вона бореться за свої права, бере активну участь у громадському та політичному житті країни і проявляє ініціативу у вирішенні проблем, з якими стикається.Українська молодь є надією і майбутнім країни, і їхні амбіції та прагнення відіграють важливу роль у формуванні позитивних змін у суспільстві.
