Так минулого тижня Президент України Володимир Зеленський пояснив призначення генерал-майора Євгенія Хмари тимчасовим виконувачем обов’язків міністра оборони. Євгеній Хмара —…
У нинішній російській федерації цей кривавий тиран вважається національним героєм. Лише за останні 8 років йому встановили 5 пам’ятників, у ХХ та ХХІ століттях його особа знайшла відображення у 27 кінофільмах та телесеріалах, найновіший з яких вийшов у прокат у жовтні минулого року… Сучасники ж називали свого князя, а згодом царя Івана — мучителем, а прізвисько «Грозний» він отримав аж через 150 років після смерті, у XVIII столітті, «за темними чутками про жорстокість» та з пропагандистською метою — щоб «звучало патріотично»…
Схильність знущатися з усіх живих істот проявилась у дитинстві
У трирічному віці він номінально очолив московію. Ріс в умовах палацових переворотів, вбивств, інтриг і насильства. Вже через 8 днів після смерті його батька, Василія ІІІ, бояри позбулися основного претендента на московський трон — Дмитровського князя Юрія — рідного дядька малолітнього Івана. Через рік бояри закатували у в’язниці ще одного Іванового дядька — Михайла Глинського, а коли хлопчикові було вісім років — отруїли матір Олену Глинську та заморили голодом у в’язниці її коханця Івана Телепнєва Овчину-Оболенського… І це лише крихта з того, що відбувалося в той час на очах у правителя-дитини, тому не дивно, що схильність знущатися з живих істот проявилася в Івана ще тоді, і найближче оточення схвалювало це.
У 13 років юний правитель арештував одного з найвпливовіших бояр — князя Андрія Шуйського — та кинув його на розтерзання псам. До сімнадцятирічного віку Іван уже вчинив стільки страт і жорстокостей, що сприйняв спустошливу пожежу в москві в 1547 році, коли згорів кремль, різні церкви й монастирі та загинуло щонайменше 1700 осіб, як покарання за свої гріхи. Але це його аж ніяк не зупинило.
Жоден правитель московії раніше не вбивав народ у такому величезному масштабі
Наприклад, під час захоплення Казані в 1552 році за його наказом було винищене майже все населення міста. Через це московитів досі називають кацапами, тобто м’ясниками, живодерами.
читайте також:
Жорстокий тиран був підозріливим і мстивим, мав часті напади люті. До того ж, як людина із хворобливою психікою, мав спеціальну книжку — «опальний синодик», куди записував імена людей, які були вбиті за його наказом. Таких записів налічувалося понад п’ять тисяч.
Записував імена людей, убитих за його наказом, в «опальний синодик»
Іван був одружений вісім разів, з них лише чотири шлюби вважалися «законними». Крім того, він вів безладне статеве життя, його постійно викривали в розпусті.
Одержимий ідеєю особистої диктатури
Улюбленою ідеєю царя, усвідомленою ще в юності, стала думка про необмежену самодержавну владу, тобто особисту диктатуру. У 1565 році він оголосив про введення в країні опричнини — системи заходів (репресії, страти, конфіскація земель), яка мала на меті зміцнення царської влади, знищення опозиції та посилення асиміляції завойованих територій. Країна була поділена на дві частини: території, що не входили до опричнини — особистого уділу царя, називалися Земщиною.
Кожен опричник давав клятву на вірність цареві й зобов’язувався не спілкуватися із земськими людьми. Опричники вдягалися у чорний одяг, подібний до чернечого. Кінні опричники мали особливі розпізнавальні знаки, що чіплялися до сідел: мітла — щоб вимітати зраду, і собачі голови — щоб вигризати зраду. За допомогою опричників, які були звільнені від судової відповідальності, цар насильно конфісковував боярські вотчини, організовував страти та опали, що супроводжувалися терором і розбоєм серед населення. Спустошення зазнало до 90 % земель московського царства, що призвело до масового голоду та епідемій серед селян.
Спустошення зазнало до 90 % земель московського царства, що призвело до масового голоду та епідемій серед селян
Ось як описував опричнину Святитель Філарет Чернігівський: «Почалося огидне видовище вбивств і безпутств. Цілі родини князів і бояр були занапащені. Над стогонами невинних опричники сміялися…».
Найкривавішим епізодом під час опричнини став каральний похід на Новгород 1569–1570 років. Підозрюючи новгородську торговельну знать у підготовці переходу міста на бік Речі Посполитої, цар Іван у супроводі дружини опричників, стрільців й інших ратних людей увірвався до міста. За різними підрахунками тоді загинуло від 10 до 15 тисяч осіб — половина мешканців міста, спустошені були також околиці Новгорода. Населення було обкладено непосильними податками, для стягнення яких використовувалися тортури та страти, що вирізнялися садистською витонченістю.
Під час цього походу в грудні 1569 року опричник Малюта Скуратов задушив у тверському Отрочому монастирі митрополита московського Пилипа ІІ, що намагався врозумити царя.
Крім того, за наказом Івана було вбито цілу низку духівників, яких згодом було визнано святими. Зокрема архієпископа Казанського та Свіязького Германа, якому відрубали голову, Єфросинію Старицьку, яку втопили в річці Шексні, преподобного Геласія Новгородського, а також преподобного Корнилія Псково-Печерського, якого цар власноручно вбив ударом жезла.
Започаткував у московії кріпацтво
Цю вакханалію зміг зупинити лише набіг на москву кримських татар на чолі з ханом Девлет Ґераєм (як відомо, московія тоді була васалом Кримського ханства й сюзерен мав право в особливих випадках втручатися в її справи). Місто було дощенту спалене, а значна частина його мешканців-опричників загинула від вогню й диму. Сам цар при цьому втік. Незабаром Іван зрікся царського престолу на користь казанського хана з династії Ґераїв Симеона Бекбулатовича, проте вже через рік повернувся до влади, віддавши Бекбулатовичу у володіння Твер.
Після повернення до влади, щоб відновити економіку, Іван запровадив заборону селянам іти від своїх господарів у Юріїв день, що означало утвердження в московії кріпацтва. З 1578 року він перестав страчувати і почав замолювати гріхи. Але періоди покаяння змінювалися страшними нападами люті. Під час одного з таких нападів 9 листопада 1581 року цар жбурнув палицею із залізним наконечником у власного сина Івана, потрапивши йому в скроню. Через 11 днів той помер.
У сучасній росії мучителя Івана Грозного хочуть канонізувати попри його злочини
Зважаючи на все вищеописане, просто дикунським видається рух за канонізацію царя Івана Грозного у сучасній росії. рашистам начхати на смерті, на муки людей, наплювати на гріх, на злочини, на християнські цінності, якщо це робиться заради якогось уявлення про власну велич, навіть якщо вона дута…
Сам цар Іван помер через три роки після вбивства сина через задавнений сифіліс. В останні дні він уже не міг ходити самостійно і його носили на ношах. В останній рік життя Іван визнав поразку московії в Лівонській війні, що тривала від 1558 року, відмовившись від усіх завоювань. Номінально він правив найдовше серед усіх російських монархів — 50 років та 105 днів, через що деякі історики вважають, що в особі Івана Грозного об’єднано два чи три окремі правителі з однаковими іменами. Після смерті царя-мучителя московія, так і не подолавши наслідків його правління, поступово занурилася в «смутні часи»…
