Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Більшість українців асоціюють роботу територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки тільки з проведенням мобілізаційних заходів і відбору воїнів-контрактників. Проте не менш важливий пласт їхньої роботи пов’язаний із соціальним захистом демобілізованих військовослужбовців та членів їхніх сімей.
Кореспондент АрміяInform побував в одному з відділів Харківського РТЦК та СП, аби дізнатися про діяльність колективу за цим напрямком та різні труднощі, з якими вони стикаються.
Під час всієї війни ані на день не припиняли роботу
— Головна специфіка нашої роботи полягає в тому, що частина зони відповідальності припадає на ті територіальні громади, що межують із країною-терористкою, і торік перебували під окупацією, — каже начальник відділу підполковник Андрій Березюк. — Також багато людей полишили свої домівки. Все це сильно ускладнює нашу діяльність. Але від 24 лютого 2022-го ми ані на день не припиняли своєї роботи. На місці постійної дислокації чи під час вимушеного переїзду продовжували виконувати свої завдання.
Він додав, що яке б не було завантаження роботою, там завжди йдуть назустріч тим, хто був звільнений після бойового поранення.
— На жаль, доводиться нам виконувати й більш важку в моральному сенсі місію. Так, коли нам надходить звістка про загибель воїна, то разом із представником місцевих органів самоврядування та медиком приходимо до рідних, щоб повідомити про горе. Повірте, це дуже боляче. Зауважу, що всі поховання армійців відбуваються з дотриманням відповідного ритуалу, і від нашого відділу там обов’язково присутні люди, — уточнив підполковник Андрій Березюк.
Варто сказати, що за роботу з демобілізованими військовослужбовцями та членами їхніх сімей у даному відділі відповідає головний спеціаліст першого відділу Харківського РТЦК та СП Діна Овчаренко.
— Коли мова йде про воїнів із каліцтвами, яких вони зазнали на фронті, чи родичів полеглих героїв, то в мене немає вихідних та чітких меж робочого дня, — каже Діна Вікторівна. — Щодня від самого ранку і аж до пізнього вечора мені телефонують чи надсилають фото своїх довідок для попередньої консультації.
Більшість фронтовиків повертаються зі зламаними нервами
За її словами, наразі з війська приходять чимало армійців, звільнених за станом здоров’я, після досягнення граничного віку перебування на службі чи у зв’язку з вагомими сімейними обставинами. Кожному Діна Овчаренко допомагає з оформленням пенсії, статусу учасника бойових дій тощо.
— Я добре розумію, що більшість хлопців та дівчат повертаються з фронту зі зламаними нервами. Тому намагаюся спокійно розказати та дати під запис перелік необхідних документів для тієї чи іншої справи. Іноді доводиться по кілька разів повторювати, бо після контузії їм важко запам’ятати. Спокій, співчуття та терпіння — мої головні помічники в цьому, — каже жінка.
Найбільше Діні Вікторівні доводиться працювати з тими воїнами, які мають право на оформлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
— Типова ситуація. Приходить до мене демобілізований чоловік із кількома пом’ятими паперами та каже, що хтось у його частині сказав про необхідність оформлення групи інвалідності саме в ТЦК та СП. Я відкладаю справи, дивлюся документи… Потім спокійно роз’яснюю відвідувачу про порядок надання статусу, що саме йому не видали в колишній частині тощо. Бачачи його розгубленість, одразу ж заспокоюю. Потім разом ми оформлюємо запити та поштою відправляємо до кадровиків його бригади, — розказала жінка.
На зв’язку зі всіма територіальними громадами
Держслужбовець звертає увагу на періодичні скарги відвідувачів щодо великого пакета документів по кожній справі та бюрократичні перепони в цивільних установах, де ексармійцям надають пільги чи певний статус.
Та, мабуть, найважче всім фахівцям ТЦК та СП працювати із сім’ями загиблих захисників і захисниць України.
— У мене на постійному зв’язку всі представники територіальних громад, які відповідають за соціальну роботу. Коли ми втрачаємо воїна на війні, то спочатку дзвоню їм, а вже згодом — рідним загиблих. Адже потрібен час, щоб біль від непоправної втрати хоч трішечки стихла. Зібравши все необхідне, ми обговорюємо умови виплати членам сім’ї одноразової грошової допомоги та призначення пенсії дітям героїв, — пояснює Діна Овчаренко.
Намагаються нікого не образити та дотриматися норм закону
Як вона повідомила, іноді виникають різні ситуації і буває так, що в особовій справі загиблого вказані не всі родичі. Адже в житті кожної людини все постійно міняється, а біографію щомісяця ніхто не пише.
— Людина може перебувати в офіційному шлюбі з однією жінко, а жити та мати дітей від зовсім іншої. Між ними можуть виникати певні конфлікти, і я до цього щодня готуюся. Часто доводиться виступати в ролі психолога, аби заспокоїти обидві сторони. Саме для цього я постійно й комунікую з місцевою владою. Головне в таких випадках нікого не образити та дотриматися всіх норм законодавства, — підсумувала головний спеціаліст відділу.
Не менш складно соціальним працівникам Харківського РТЦК та СП
бачити в себе молодих хлопців на милицях.
— Багато з воїнів, які віддали власне здоров’я заради перемоги, годяться мені в діти. Звісно ж, стараємось якось пришвидшити процес оформлення документів та різних соцвиплат. Проте не все залежить тільки від ТЦК та СП. Нас можна сварити, але, повірте, що ми є патріотами своєї країни і це перевірено війною. Все, що від нас залежить, ми виконуємо. Якщо хтось один з великої кількості відвідувачів зрозуміє нашу роботу та подякує добрим словом, то цього буде цілком достатньо, — насамкінець зауважив підполковник Андрій Березюк.
Фото автора
