Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
У їхніх очах розпач чергується із проблисками надії, а сльози змінюються на сяйво віри в те, що все буде добре — і їхні найрідніші люди повернуться додому. Ці очі — дітей і батьків, чоловіків і дружин українських захисників, які зникли безвісти або потрапили в полон. Цього дня у Вінниці вони зібрались для того, аби вкотре звернути увагу українців і світу на важливість підтримки зниклих та полонених українських оборонців та їхніх родин, а також закликати міжнародні медіа та організації до надання їм всебічної допомоги на військовому, дипломатичному, економічному та соціальному напрямках.
Тетяна — дружина зниклого безвісти медика 56-ї окремої мотопіхотної бригади. Олег Клепач — фельдшер за фахом, був мобілізований минулого року. Останній раз дружина чула голос чоловіка телефоном майже рік тому — 15 серпня 2022-го. Тоді воїн виконував завдання неподалік Донецького аеропорту. Відтоді від Олега не надійшло жодної звістки. Офіційно він вважається таким, що потрапив у полон під час виконання бойового завдання. Проте жодних відомостей ні від звільнених захисників, ні від МКЧХ про стан та місце перебування медика 56-ї ОМБр немає.
— Наша родина та рідні інших українських бранців покладають великі надії на сьогоднішній захід, — ледь стримуючи сльози, зазначає Тетяна. — Дякуємо всім нашим державним органам, які завжди йдуть на контакт із сім’ями, підтримують. Очікуємо, що може хтось надасть хоч якусь інформацію про мого чоловіка. У нас двоє діток — сину 13 років, доньці 5. Діти дуже чекають на батька, сумують за ним. Уся наша родина сподівається якнайскоріше побачити Олега вдома та обійняти його.
Захід був проведений за ініціативи Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими за підтримки органів місцевої влади. Зі словами підтримки до родин захисників звернулась представниця Координаційного штабу Юлія Приймак. Вона зауважила, що цей захід вкотре має нагадати не тільки Україні, а й всьому світові, що завдяки боротьбі українських захисників і захисниць вони сьогодні живуть спокійно.
— Україна є щитом для Європи, для всього світу. Війна триває, і щодня ми маємо втрати, руйнації. Але ми все відбудуємо. Україна сильна. Ми обов’язково переможемо. Найголовніше — кожне людське життя, кожна людина. Ми обов’язково повернемо всіх додому, всі українці будуть у своїх родинах.
Також родини захисників підтримали звільнені з полону оборонці Маріуполя: парамедикиня Юлія Паєвська («Тайра»), провідний хірург Маріупольського шпиталю Іван Демків, військова медикиня Мар’яна Мамонова, яка була вагітною в полоні, морський піхотинець Роман Городенський, який потрапив у полон з «Азовсталі».
Юлія Паєвська зазначила, що досі не може спати нормально, адже знає, що відбувається в російських катівнях. І закликала родини всім серцем вірити в те, що їхні близькі та кохані повернуться додому. Адже найголовніша зброя українців проти росіян — це правда.
— У трактаті давньої тибетської медицини йдеться: «На світі немає нічого, що не могло би стати ліками». І наша любов, і віра буде для них ліками, тим, хто там… Коли я була в російських підвалах, я відчувала цю любов і підтримку. Ви просто чекайте. Все буде добре. Від себе хочу додати, що на світі немає нічого, що не могло б стати зброєю. Наші молитви, наші відчуття, наша сила і віра — це зброя проти росіян. Найголовніша зброя — це правда. Ми просимо розказувати світу правду й нагадувати про те, що відбувається, про всі злочини росіян. Вони весь наш народ називають нацистами й фашистами. Але хто з нас фашисти? Ми нікуди не прийшли, ми нічию землю не хочемо. Це є наша земля і наша правда. Ми обов’язково переможемо. Ми обіймемо наших рідних. І будемо разом. Я дякую всім, хто сприяє обміну, всім, хто докладає зусиль, всім, хто робить усе, що можливо. Не забувайте тих, хто в полоні. Не забувайте медиків. Я мрію про момент, коли кожен полонений буде повернутий і зможе дихати та відчувати запах свободи. І бачити небо без ґрат! — сказала парамедикиня.
Мар’яна Мамонова розповіла, що в полоні вона була в усіх категоріях — військовослужбовцем, жінкою, медиком, вагітною. І хоч найважче їй було в статусі «вагітної в полоні», вона не здавалась, вірила, що повернеться додому. І побажала всім родинам, які чекають на своїх близьких, не здаватись і мати ту віру, що була в неї.
— У полоні мені було дуже складно. Але хто б мені що не говорив, як би мною не маніпулювали та не шантажували, я знала, що повернусь додому. Мені говорили, що в мене заберуть дитину. Кожна мати знає, що таке, коли погрожують її дитині чи ображають її. За це хочеться просто вбити. Але я не здавалась і вірила в те, що мене поміняють, що я поїду додому і буду народжувати вдома. Бажаю вам усім цієї віри, бажаю терпіння, наснаги, щоб кожна ваша дитина, чоловік повернулись додому. Те, що ви сьогодні робите, це — велика справа, у підсумку вона дасть позитивні результати. У якийсь день вам зателефонує невідомий номер і скаже: «Мамо, я вдома», «Кохана, я вдома». І це буде найпрекрасніший день у вашому житті. У полоні дуже важко і страшно. Але ваші близькі тримаються, а ви не можете здатись. Вони живуть там заради вас, тому тут ви повинні боротись за них. І тільки ви своїм голосом, терпінням, наснагою будете вибивати двері надії, для того, щоб повернути свою близьку та кохану людину додому. Бажаю вам за жодних обставин не здаватись. Вірте, і ми переможемо.
Під час заходу працювали кілька локацій. Так, у спеціалізованому автомобілі «Жінкомобіль» лікарі проводили безоплатний медичний огляд жінок. Також усі охочі могли взяти участь у практичних тренінгах: з надання першої домедичної допомоги, тактичної медицини, мінної безпеки, зняття стресу, техніки безпеки та культури поводження зі зброєю. А для дітей були організовані різноманітні майстер-класи.
Упродовж усього заходу працювала польова кухня, де присутні могли поласувати смачною кашею та пиріжками.
Також було проведено благодійний аукціон з цінними лотами від Української асоціації футболу на підтримку воїна 36-ї бригади морської піхоти Олександра Дідура, який був звільнений із полону під час останнього обміну. Військовослужбовець — захисник Маріуполя, який очікував на обмін майже рік і два місяці. Хлопець втратив ліве око, кінцівки пальців на одній руці та травмував іншу руку. Окрім того, його дім у тимчасово окупованих Олешках повністю зруйнований. Тож Олександру вкрай необхідна підтримка для проведення реабілітації.
Наприкінці заходу присутні вшанували пам’ять полеглих захисників та жертв теракту в Оленівці, що був здійснений у ніч з 28 на 29 липня 2022 року російськими окупаційними військами в селищі Молодіжному на Донеччині проти українських військовополонених — захисників «Азовсталі» в Маріуполі.
Нагадаємо, що за час роботи Координаційного штабу з 11 березня 2022 року відбулося 47 обмінів. З ворожої неволі звільнено 2576 людей. Робота триває.
Фото та відео авторів
