Від самого початку широкомасштабного вторгнення «Яструби» ефективно й ефектно б’ють окупантів на сході та півдні України, застосовуючи широкий спектр безпілотних літальних апаратів — від…
26 липня виповнилось 250 років від дня народження видатного українського науковця та освітянина Іллі Федоровича Тимковського (1773-1853). В історії так званого великого або довгого історичного ХІХ століття, яке стало добою Українського національного відродження, він посідає окреме важливе місце.
Про постать Іллі Тимковського та його ідеї про обов’язок держави дбати про університетську освіту для підготовки фахівців для цивільної й військової служби з метою забезпечення народного блага кореспонденту АрміяInform розповів доктор філософських наук, професор філософії Харківського національного медичного університету та Харківського національного університету імені Василя Назаровича Каразіна Володимир Абашнік.
— Розкажіть, будь ласка, хто такий Ілля Тимковський, яким є його значення в історії України?
— Почну з короткої біографії. Ілля Федорович Тимковський народився у 1773 році, помер у 1853 році. Він є доволі відомою і значущою постаттю в історії України, в історії Східної Європи. Уродженець Переяслава, з тамтешніми потужними традиціями Переяславського колегіуму XVIII століття, де викладав, зокрема, Григорій Сковорода, Тимковський від народження перебував під потужним українським культурним впливом. Завдяки цьому він мав, якщо можна так сказати, досить виразне українсько-філософське підґрунтя.
Остаточно сформувалась особистість Ілля Тимковського під час навчання у Києво-Могилянській академії — найзнаменитішому вищому навчальному закладі України XVIII століття. Ідеї Феофана Прокоповича та Григорія Сковороди справили на нього вагомий вплив. Після навчання у Києво-Могилянській академії, на початку 1790-х років, він продовжив навчання у московському університеті. Там він спочатку вивчав філософію, а згодом правознавство.
читайте також:
— Відомо, що Ілля Тимковський відіграв вагому роль у заснуванні Харківського університету.
— Саме так, коли ініціювали заснування університету в Харкові, перші документи свідчать про 1803 рік, Ілля Тимковський став, можна сказати, одним зі співфундаторів університету разом Василем Назаровичем Каразіним. На початковому етапі існування Харківського університету він відіграв важливу роль, займаючись різними організаційними справами.
Його запросили на посаду професора етико-політичного відділення, згодом факультету, де викладались юридичні, філософські, економічні, богословські науки.
— Харківський період життя Іллі Тимковського охоплює 1803-1811 роки. Що важливого встиг він зробити в цей час для освіти, для науки, для університету, для міста?
— Передусім він займався різними важливими організаційними питаннями, зокрема й запрошенням професорів з різних центрів, зокрема із Західної Європи. По-друге, він був деканом етико-політичного відділення декілька років, зокрема, наприкінці свого перебування в Харкові в 1810-1811 роках. І, звичайно, він викладав.
Викладав Ілля Тимковський переважно цивільне та кримінальне право. Тоді це поєднувалось, хоча зараз це два зовсім різні напрямки. Однак на початку ХІХ століття викладач, науковець міг бути фахівцем широкого профілю. Ба більше, він викладав також і етику.
читайте також:
— Чи проявив він себе тоді у сфері адміністративної, громадської діяльності?
— Тоді професори Харківського університету не лише викладали свої дисципліни, але були також так званими візитаторами Харківського навчального округу. Він охоплював доволі велику територію — від Курська, Воронежа до Каспійського моря, включав Грузію, землі Чорноморських козаків, Дон, Крим, Одесу, Бессарабію і далі по Дніпру аж до сучасної Чернігівської області.
Опікувався навчальним округом Харківський університет, а гімназії натомість розташовувались у різних центрах, зокрема в Чернігові, Полтаві, Одесі, Таганрозі. Професори університету їздили з візитаціями, організовуючи й контролюючи навчальний процес. Під час однієї з таких візитацій 1809 року у Новгороді-Сіверському Ілля Тимковський познайомився з донькою директора тамтешньої гімназії Софією та згодом одружився з нею.
Це, до речі, змінило його життя — попрацювавши у Харкові ще два роки, він переїхав до Глухівського повіту Чернігівської губернії, придбавши там маєток під назвою Туранівка. Нині це Шосткинський район Сумської області. Там він провів майже все своє життя, з 1812-го до 1853 року.
— Невже він зовсім зміг відійти від наукової, викладацької, громадської діяльності й жити суто приватним життям у власному маєтку?
— Звичайно ж, ні. У цей час Ілля Тимковський обіймав різні посади, але неподалік місця постійного проживання. Наприклад, з 1818-го до 1823 року був суддею у Глухові. Потім його запросили директором Новгородській гімназії, він там працював з 1825-го до 1833 року.
Серед його учнів, зокрема, був і Михайло Максимович — ректор Київського університету Святого Володимира. До речі, він був йому племінником, сином сестри. Також серед учнів Іллі Тимковського був знаменитий педагог Костянтин Ушинський, який навчався в цей час у Новгородській гімназії.
читайте також:
— А що можна сказати про науковий доробок Іллі Тимковського, якими є його головні праці, чи справили вони вплив на подальший розвиток науки?
— У цьому плані багато в чому він був новатором. Нагадаю, що він як юрист читав лекції як з кримінального права, так і з цивільного права. Є також три досить важливі роботи, які він оприлюднив у Харкові в цей час. Передусім це дві промови, які є науковими працями.
Ось одна з промов 1808 року називається «Про застосування знань до стану та мети держави». Це досить цікава праця, хоча й невеличка, приблизно на 30 сторінок. Вона написана Іллею Тимковським під девізом Salus populi suprema lex esto. Це досить відома цитата з праці Марка Тулія Цицерона, давньоримського юриста й можновладця. Гасло праці Тимковський обрав не випадково, бо саме ідею народного блага як найвищого закону він обстоював у своєму доробку. Мета держави має полягати в тому, щоб забезпечити благо народу.
Другу свою промову під назвою «Про помістя», або «Про маєтки», він виголосив 1810 року, а опублікував 1811 року. Вона приблизно вдвічі більша за попередню, це приблизно 70 сторінок тексту. Це праця на досить специфічну юридичну тематику, в якій він звертається до різних традицій, згадує ідеї від Ярослава Мудрого, цитуючи «Руську Правду», до Феофана Прокоповича. Ця робота видає ґрунтовну обізнаність Іллі Тимковського з української історією.
Нарешті, важливим твором Іллі Тимковського стала його книга про спосіб філософського пізнання мови. У ній він виступає вже не як юрист, а як філософ і, можна навіть сказати, як мовознавець, лінгвіст, філософ мови. Торкаючись філологічних питань, він аналізує, як мова функціонує з філософської точки зору, які існують відмінності між різними мовами тощо.
Тобто це досить нетипова як для юриста праця, в якій добре проявилась фундаментальна обізнаність Іллі Тимковського як науковця — вихованця Києво-Могилянської академії, викладача Харківського університету.
— Минуло понад 200 років, чи актуальні якісь ідеї Іллі Тимковського сьогодні?
— У промові 1808 року він говорить про те, що держава має насамперед дбати про народне благо, а для цього слід приділяти увагу науці й освіті. Тимковський наголошує, що університет, конкретно він говорить у промові про Харківський університет, повинен готувати фахівців, які будуть піклуватися про благо і про розвиток цієї держави. Це мають бути спеціалісти, придатні як для цивільної служби, так і для військової служби.
Мабуть, саме в цьому полягає актуальність ідей Іллі Федоровича Тимковського, професора Харківського університету та видатного українського науковця.
