Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Одним із головних пропагандистських символів сучасної росії є князь Олександр Ярославович, якого звеличують через міфічні перемоги над споконвічним «заходом». Те, чи брав участь цей князь у сутичках зі шведами, литовцями й лівонцями, масштаби яких явно перебільшені, достеменно не відомо. Але найбільше дісталося від нього аж ніяк не європейським лицарям. А мешканцям північної Русі — Псковському і Новгородському князівствам, проти яких він воював іменем Орди та в її інтересах. Поширивши ординську владу аж до річки Неви, він згодом дістав прізвисько «Невський».
А починалася його кар’єра з того, що в 1251 році Олександр, який від 1249 року, згідно із заповітом батька, отримав титул Великого князя Київського, приїхав в Орду до хана Батия просити ярлик «на всю Русь». Там він побратався із сином Батия Сартаком, сам став названим сином хана і в 1252 році привів на Русь татарський корпус на чолі з досвідченим полководцем Неврюєм.
Каральна експедиція була спрямована проти рідних братів Олександра — Андрія і Ярослава Ярославичів, які, на думку їхнього брата, збирали недостатню кількість данини. В результаті Неврюй сплюндрував Переславль-Залєський та спровадив до Орди багатьох людей, зокрема й жінку князя Ярослава та двох його малолітніх дітей. Сам Ярослав утік до Пскова, а його брат Андрій опинився аж у Швеції.
Князь Олександр, за виявлену вірність окупантам, отримав у подарунок від Батия ярлик на князювання в Києві та Владимирі й став одноосібним правителем окупованих Золотою Ордою земель Русі.
Проте його владу не визнавали коронований у 1253 році князь Данило Галицький і вищезгадані Андрій та Ярослав Ярославовичі. Вони, за підтримки європейців, вирішити визволити Русь із ординської залежності. Король Данило розгромив окупантів під Луцьком і звільнив землі вздовж Південного Бугу, Ярослав у 1255 році зайняв Новгород, а Андрій у 1256-му — Суздаль, Городець і Нижній Новгород.
Тим часом васал Орди князь Олександр, намагаючись довести своє верховенство, тероризував Новгород: влаштовував бунти, диверсії, власноруч учиняв розправи із неугодними — відрізав їм носи і виколював очі, навіть свого власного сина Василя відправив у заслання. У 1259 році, погрожуючи татарським погромом, домігся від новгородців виплати данини та згоди на перепис населення, що означало включення Новгородщини до складу Орди. Сучасна росія — її спадкоємець, продовжувач усіх найжорстокіших ординських традицій, саме тому московити і звеличують князя, який робив все для того, щоб тримати Русь у покорі окупантам.
До 1259 року ординці «зламали» всіх трьох бунтівних князів, змусивши їх підтвердити вірність хану, тож шанс на визволення було втрачено…
Коли в 1262 році Олександра Невського із військом вчергове викликали в Орду — воювати проти Хубілая на боці Ариг-буги, у Владимирі, Суздалі, Ростові, Переславлі, Ярославлі та інших містах були перебиті татарські відкупники данини і ненадовго спалахнуло антиординське повстання, проте воно також не мало успіху. В Орді князь Олександр захворів і помер, так і не доїхавши назад до Залісся.
Коли, перебуваючи в розколі із Константинопольським патріархатом, московська церква 1547 року проголосила Олександра Невського святим, вона почала переписувати літописи. Зокрема, літописне повідомлення про те, що під час пожежі у Владимирі 23 травня 1491 року «тіло князя великого Олександра Невського згоріло», замінили на таке: «мощі князя були дивом збережені від пожежі, при цьому людям було небесне видіння — князь Олександр на коні піднімався вгору».
За часів Петра І ці «дивом збережені» останки були перенесені із Владимира-на-Клязьмі до Санкт-Петербурга, у спеціально збудований Олександро-Невський монастир. Так, почавши зі шведської Інгрії, росія впровадила традицію на всіх окупованих територіях будувати храми на честь Олександра Невського — першого колаборанта Русі, вірного прислужника окупаційної влади.
Служити окупантам у розумінні московитів — це бути дипломатом. Тому ще від 1725 року Олександр Невський є «небесним покровителем» дипломатичної служби росії. Також справжні колаборанти мають допомагати окупаційним підрозділам, тому від 2012 року, незадовго до анексії Криму, Олександр Невський став покровителем морської піхоти вмф росії, а від 2016-го — ще й сухопутних військ рф.
