«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
У Збройних Силах України за час війни, яка розпочалася ще у 2014 році, з’явилося багато командирів, які буквально з перших днів стали на захист українського державного кордону. Це складний час та шлях, але саме в ньому «народилися» такі захисники, як командир батальйону 63-ї механізованої бригади Назар із позивним «Фугас».
Підрозділ комбата мужньо обороняв Миколаївщину, Херсонщину, брав участь у боях за Бахмут. Зараз захисники нищать ворога на Лиманському напрямку. Про тактику противника на різних напрямках російсько-української війни, полонених окупантів та військові хитрощі, які застосовують проти ворога українські захисники, комбат Назар ексклюзивно розповів в інтерв’ю кореспондентці АрміяInform.
— Пане Назаре, зараз ваш підрозділ обороняє Лиманський напрямок. Розкажіть, будь ласка, які ворожі сили тут зосереджені?
— На цьому напрямку стоять мотострілецькі та десантні підрозділи противника. Також тут помічені їхні штурмові «зет»-групи на кшталт вагнерівців. На Лиманському напрямку ми бачимо зовсім інший хід війни. Тут ворог більше застосовує арту, танки, досить велика кількість армійської авіації. Та це не заважає нам істотно зменшувати штатну чисельність окупаційних військ на цьому напрямку.
— Який із напрямків був найскладнішим?
— Дуже складним був Бахмут. А взагалі, кожен із напрямків важкий по-своєму. Ця війна показала підступність ворога і те, що він готовий прикриватися цивільними та не шкодуватиме свій особовий склад.
Варто зазначити, що кожен із напрямків має свою специфіку. На півдні у нас були населені пункти, які перебували в оперативному оточенні. Було село, яке потерпало від постійного артилерійського вогню. Це жахливо, коли люди починають звикати до артилерійських обстрілів. Так ти втрачаєш пильність, а це може призвести до біди. На Лиманському напрямку — своя специфіка, рашисти дуже активно застосовують авіацію.
— А чи змінює ворог тактику своїх дій залежно від часу доби?
— Тактика ворога нам відома. Вони працюють за старими радянськими методичками. Усі війни, у яких росія брала участь після Другої світової війни, характеризується тим, що в них тактика на полі бою була приблизно одна й та сама. Вони відсилають своїх людей великими групами, абсолютно не шкодуючи життя особового складу. У разі «успіху» таких груп противник намагається закріпитися. За допомогою розвідки ми їх виявляємо і не даємо цього зробити. За досвідом південного напрямку, Бахмута і вже тутешнього ми розуміємо, що ворог дуже прогнозований. Нам зрозуміла його тактика і те, як він буде діяти далі. Тому працюємо на випередження, аби він не міг зайняти якісь тактичні позиції, які можуть нам заважати виконувати завдання і рухатися вперед.
— Уже майже півтора року минуло з моменту широкомасштабного вторгнення, і відтоді у соціальних мережах «гуляє» багато відео про те, як росіяни добивають своїх же солдатів. Чи відомі вам такі випадки?
— Армія росії показала нам за цей час, що там абсолютно немає людяності. Вони творили жахливі речі з цивільними людьми. Зі своїми військовими — так само. Ми бачили, приміром, що поранений окупант лежав на полі бою і кричав, просив про допомогу у своїх так званих «товаришів». До нього підповз інший, витяг у нього все з кишень, добив і відповз назад у безпечне місце. Тобто є факти, коли вони добивають своїх же. Як вони потім із цим живуть, я не знаю. Нам важко це уявити. Для нас, якщо є поранений побратим, найголовніше — швидко евакуювати його з поля бою, надати допомогу і піклуватися про цю людину. Це наш пріоритет, і так було завжди. У них усе не так. На цій війні бачив багато різних вчинків росіян, і мені важко це коментувати з точки зору людяності.
— Як ви думаєте, чому вони так вчиняють, чого ми настільки різні?
— Якщо подивитися на історію росії, то це кочові племена азіатського походження. Ще від часів утворення московії у них ніколи не поважали людину як особистість — такого пріоритету в принципі в них не було. В радянському світі було гасло: «Сам погибай, товариша виручай», але це було покликом на загибель. Є відомі слова жукова: «Людей не треба цінувати, жінки народять ще». Тому противник і продовжує так вчиняти. Ми живемо в різних цивілізаційних та культурних вимірах. У нас в армії немає «совкового» підходу, який добре проглядається в росії. У ЗСУ на всіх рівнях багато молодих командирів, які ухвалюють розумні та виважені рішення. Дуже багато офіцерів пройшли спільні навчання у країнах НАТО та перейняли у них досвід. Ми не стоїмо на місці, а тільки впевнено рухаємося вперед, переймаємо кращий досвід в іноземних партнерів. Увесь світ сьогодні з Україною, і ми дотримуємося кращого досвіду, якого набули у розвинених країнах світу, у росії все не так.
— Я знаю, що ваш підрозділ брав багато полонених. Чи усвідомлюють вони те зло, яке принесли у наші домівки?
— Так, ми справді брали полонених, причому доволі багато. Хочу сказати, що завжди треба залишатися людиною. Коли в тебе полонений, то треба розуміти, що це жива людина, і є спеціальні органи, які дадуть правову оцінку її діям. Щодо мотивації, то вони всі як один співають пісню про те, що їх змусили, вони не розуміли, що роблять і що буде, думали, що це навчання, їм нібито розповідали, що тут «бандери» та «неонацисти». Процес зомбування людей в росії працює дуже добре, а ми з цим стикаємося, беручи їх в полон. Дехто з них уже розуміє, що зробив помилку, коли пішов воювати проти нас, — це ми неодноразово чули з перехоплень.
У нас були полонені, які, по факту, ще діти — їм виповнилося тільки 18 років. А ще ворог заганяє сюди зеків. Це означає лише те, що регулярні війська у них уже закінчуються і вони використовують всі можливі ресурси. Зокрема тих, кому немає що втрачати. Наймають ПВК, які не покажуть результат. Звісно, інколи можуть бути стрімкі результати, але не на тривалий період. Якщо знову повернутися до історії, то росія завжди у всіх війнах брала якийсь короткий результат завдяки кількості, не якості. Вони зовсім не продумують операції чи тактики дій, не беруть вони навіть озброєнням, а саме кількістю. По сьогоднішній день у нашого ворога якість проведення наступальних дій визначається кількістю загиблих. Якщо в них при наступі загинуло менше ніж 20% особового складу, то це означає у рашистів, що ти поганий командир і робив щось неправильно. Ми ж, коли плануємо і виконуємо завдання, і в нас є бодай поранені, то я сам сиджу і аналізую, де ми припустилися помилки. А в них навпаки — ми навіть по перехопленням чуємо, що вони між собою говорять: «Скільки у тебе „200“? А в мене більше, я молодець». Особисто для мене це просто жахливо. Не знаю, як можна служити з тим командуванням і тими завданнями, які ворог ставить своєму підлеглому особовому складу.
Нам важко зрозуміти таке. Напевно, треба дивитися російську пропаганду і стати зомбі, тоді можна буде збагнути цю націю насильників, вбивць і нелюдів. Українці самі по собі дуже мирний народ, але коли хтось намагається у нас забрати нашу свободу і територію, то повстає вся нація. Хтось воює, хтось волонтерить, допомагаючи захисникам та переселенцям. Кожен своєю маленькою роботою кує нашу велику Перемогу. Я впевнений, що найближчим часом росіяни будуть покарані, причому дуже серйозно та на міжнародному рівні, особливо після подій на Київщині та в інших регіонах.
— Розкажіть, які бойові завдання виконують ваші хлопці зараз на передовій?
— Зараз ми перебуваємо в режимі активної оборони. Мої хлопці воюють з першого дня війни, у кожного з них є досвід як оборонних, так і наступальних дій. По факту, досвід — це безцінний актив. У багатьох є державні нагороди. Пишаюся кожним. Варто згадати про одного побратима, який повернувся на службу після кульового поранення в голову. По ньому працював снайпер, він вижив, рани загоїлися, і він знову в строю. Є хлопці, які взагалі не їдуть на лікування. Я їм кажу — треба, а вони відповідають мені: «Командире, ну як так, як тут без мене». Це справжнє військове братерство без прикрас та гарних слів. Адже армія — це своєрідна сім’я. В кожного вдома є рідні, а тут наше товариство, де ми стоїмо один за одного і виконуємо визначені командуванням завдання.
— Чи можете розповісти про героїчні вчинки своїх хлопців?
— У мене служать справді героїчні люди, які своєю бойовою роботою показують незламність і патріотизм. Неможливо не згадати командира роти з позивним «Електрик». Він понад 100 днів організовував оборону і тримав населений пункт, який був в оперативному оточенні. Більше того, «Електрик» не допустив загибелі жодного побратима. Для того, щоб мати запаси їжі, снаряди, медикаменти, їм треба було проходити в один бік вісім кілометрів, а потім назад. Це все було ним організовано, це справжній герой. Такі командири на ціну золота, і саме з такими людьми ми переможемо.
— З ваших слів я розумію, що в батальйоні дуже висока вмотивованість особового складу. Це особистий приклад чи щось інше?
— Мотивація — це перше, що в нас повинне бути. Найсучасніша зброя ніколи не буде працювати, поки солдат не натисне на кнопку або не спустить спусковий курок. Для того щоб людина це зробила, вона має бути вмотивована. Є дуже гарний американський підхід: «Роби як я». Цей підхід мені дуже подобається, і саме за цим принципом я організовую роботу. Коли солдат бачить командира біля себе при виконанні якихось завдань, то це його шалено мотивує. Хочу сказати, що в солдатів небагато запитів, але ми, офіцери і командири, повинні допомагати своїм підлеглим, це наш обов’язок. Найперше всі, хто сидить на «нулі», — живі люди, у яких є свої проблеми вдома і свої почуття. Хлопцям треба йти назустріч, інколи просто поговорити і порадити щось.
Та, звісно, найбільша мотивація полягає в захисті рідної землі, яка залита кров’ю наших полеглих героїв. У пам’ять про побратимів, які заради країни і кращого майбутнього поклали найдорожче, своє життя, ми повинні довести цю спільну працю до кінця та звільнити Україну від окупантів. Тільки тоді ми будемо розуміти, що свою роботу завершили.
— А які військові хитрощі ви застосовуєте проти ворога? Можливо, придумали нові дієві способи та методи?
— У нас є маленькі секрети, всіх розказати не можу, але по подіях на іншому напрямку розповім. Траплялося, стрілецьким вогнем й імітацією відходу ми заманювали орків у споруди. Потім по тих будівлях відпрацьовували артою і мінометами. І ці примітивні істоти, які носять на собі камуфляж росії, чотири рази поспіль велися на наші хитрощі та лягали там кількістю щоразу понад десяток. На цьому напрямку з’явилися нові лайфхаки, але про нові секрети розповідати не час.
— Як щодо тактики ворога на Лиманському напрямку? Стикалися тут із чимось, чого на інших напрямках ворог не застосовував?
— Тактика їхніх дій — це просто відкрити та почитати статут. Вони передбачувані та легко прогнозовані. Але, варто пам’ятати, що там є не тільки ідіоти. Армія — це завжди великий організм, особливо в росії. Чим більше особового складу, тим важче проводити дієві зміни. Про те, що потрібно змінюватися, ми зрозуміли ще в 2014 році. Стандартні методи, які ми взяли ще з досвіду Другої світової війни, треба було міняти. Утім, ми так і зробили, адже в теперішніх реаліях вони не працюють. Армія росії навіть після чечні цього не зрозуміла і не хоче усвідомлювати. Запроваджувати зміни важко, набагато легше плисти за течією. Я так розумію, більшість росіян так і робить. На полі бою ми зустрічали підрозділи, які доволі гідно воювали, але це поодинокі випадки. Основні сили — це просто хлопчики для биття, яких відправляють на завдання, і вони навіть не розуміють, що на них очікує.
— Я правильно розумію, що основна наша відмінність від противника полягає в тому, що ми воюємо якістю, а вони — кількістю?
— Противник має перевагу в людях, але бездумне використання особового складу та боєприпасів призводить до того, що все це з часом закінчується. Ми від початку рухалися по якісному принципу. Коли якісно використовуєш те озброєння та людей, яких маєш, ставиш побратимам розумні завдання, це ще більше мотивує і дає результат.
— Від самого початку війни ворог застосовує озброєння та боєприпаси, заборонені міжнародними конвенціями. Що скажете про це?
— Так, дійсно, противник використовує досить багато заборонених боєприпасів. Зокрема фосфорних. До прикладу, боєприпаси вогнеметних установок типу ТОС-1А «Солнцепек» випалюють повітря та викликають масштабні пожежі. Крім цього, рашисти дистанційно мінують місцевість протипіхотними мінами, основне завдання яких — покалічити людей. Такими діями вони намагаються підірвати наш моральний дух. Ми зустрічалися з різними забороненими видами озброєння, які застосовує ворог. Багато саморобних вибухових пристроїв. Від них страждають не лише військові, а й цивільні. Є факти, коли вони ховали вибухівку в дитячі іграшки, малеча піднімала їх, і вибухівка спрацьовувала.
Ворог ще з 2014 року намагається деморалізувати наше суспільство і армію зокрема. Але ми знаємо, що нам є кого захищати і за що боротися. Ми виконуємо свою роботу. Армія з народом, народ з армією. Такої довіри, яку має український народ до Збройних Сил України, він немає ні до кого. Своєю чергою, ми не маємо права не виправдати цю довіру. Дуже показовими моментами єдності військових та цивільних є факти, коли маленькі діти збирають гроші й щось передають для війська. Є хлопчик, який назбирав грошей і придбав та передав нам декілька машин. Або бабусі, які отримують пенсію, і з цієї пенсії більшу частину віддають на потреби захисників. Завдяки таким людям ми непереможні. Ми відчуваємо, що за нами в тилу є справжнє суспільство, за яке варто стояти і заради якого ми обов’язково переможемо.
Фото автора
