Українські далекобійні удари спрямовані на об’єкти, які наповнюють бюджет держави-агресорки, постачають загарбницько-окупаційну російську армію пальним, підтримують ворожу логістику та, відповідно,…
Приміщення розграбованого російськими загарбниками Херсонського краєзнавчого музею в Україні і простора світла зала музею новгородського кремля в російському великому новгороді з експонатами, вивезеними окупантами з Національного заповідника «Херсонес Таврійський» навесні 2023 року.
Ці поставлені поряд світлини якнайкраще ілюструють доповідь «Переміщення культурних цінностей під час війни і фактор окупованого Криму», виголошену під час Міжнародного Форуму Експертної мережі Кримської платформи «Бачення майбутнього: експертний погляд». Її представили експертки Евеліна Кравченко з Інституту археології України НАН України та Дарина Підгорна з Регіонального Центру прав людини в межах панельної дискусії «Відновлення справедливості та роль експертів у процесі».
— Культурна спадщина є засадничою основою національної ідентичності, — наголосила Евеліна Кравченко. — З точки зору європейської та світової культури, в основі будь-якого суспільства лежить саме культурна спадщина. Вона є підґрунтям, базуючись на якому формується самоусвідомлення нації.
З огляду на це посилена увага, яку приділяє російська федерація привласненню української культурної спадщини, є цілком зрозумілою. Ставлячи завдання «денацифікації», вище російське військово-політичне керівництво має на меті знищити ідентичність української нації. Одним із головних способів такого нищення є позбавлення народу культурної спадщини і привласнення її собі.
Робиться це насамперед на символічному, ідеологічному, квазінауковому рівнях, коли наголошується, що України немов би ніколи не існувало. Натомість росія буцімто має тисячолітню історію, й усе, до чого колись змогла дотягнути свої мацаки російська держава, є частиною російського культурного спадку. Усе загарбане колись імперією — від давньосхідної держави Урарту, яка колись існувала, зокрема на території сучасної Вірменії, до архітектури Кенігсберга ХІХ століття — росіяни вважають невід’ємною частиною свого культурного спадку.
Імперську російську свідомість не зупиняють жодні державні кордони, росіяни впевнені, що якщо колись сучасні незалежні держави були частиною російської імперії, то цього достатньо для того, щоб вважати їхню культуру частиною «великої російської культури». Це недобре вже на символічному рівні, бо призводить до того, що культурам інших народів імперці відмовляють у самостійності та самодостатності. Однак ще гіршими є практичні наслідки такого ставлення — за логікою росіян, якщо культура певного народу і певної країни є лише складовою частиною «великої російської культури», то і сам цей народ, і сама ця країна мусять бути частиною «великої російської держави».
Саме ця імперська культурна зверхність лежить зрештою в основі російської агресії проти українського народу та держави Україна. Самостійної та самодостатньої української культури ніколи не існувало, щиро вважають росіяни, тому вся культурна спадщина з території України, на їхнє глибоке переконання, є питомо російською — від стоянок доби палеоліту до Дніпрогесу чи Запорізької АЕС. З огляду на це агресія проти України не є в їхньому розумінні агресією, бо Україна не має в їхньому сприйнятті світу суб’єктності.
Це обумовлює другий складник привласнення росією українського культурного спадку — пряме відкрите викрадення історичних артефактів і творів мистецтва з тимчасово окупованих територій і вивезення їх до імперських столиць. За імперською логікою, все цінне, знайдене на підвладній або колись підвладній імперії території мусить бути вивезене до метрополії. Особливо активно і навіть гарячково викрадати і вивозити предмети, що належать до культурного спадку, починають у разі можливості визволення тимчасово окупованих територій Збройними Силами України. Сприймаючи це як загрозу, окупанти вивозять все найцінніше, подаючи свої дії як порятунок «імперськими колонізаторами» експонатів від «місцевих варварів-тубільців», буцімто неспроможних ні оцінити, ані тим більше зберегти культурні цінності.
Саме так відбулося напередодні звільнення Херсона в листопаді 2022 року, коли російські окупанти пограбували і вивезли найцінніші експонати з Херсонського краєзнавчого музею. Саме це відбувається на тимчасово окупованих територіях півдня і сходу материкової України. Особливо помітним цей процес є в Криму, який найдовше перебуває під російською окупацією, має багатющий культурно-історичний спадок і розвинену музейну інфраструктуру.
Від самого початку окупації 2014 року російські загарбники поступово викрадають артефакти з музеїв Криму. Особливо цей процес активізувався після широкомасштабного вторгнення й у передчутті українського наступу та неминучої деокупації Кримського півострова. Все, що окупанти вважають цінним і вартим уваги, вони вже вивезли, вивозять або будуть намагатися вивезти до росії. Єдиним позитивним моментом у цьому можна вважати хіба що те, що росіяни не впевнені в тому, що зможуть утриматись у Криму. Чим активніше відбуваються і відбуватимуться спроби вивезення музейних експонатів, тим яскравішим індикатором реального усвідомлення окупаційною владою можливості втратити півострів це стане.
Нині у Крим чи відразу на територію російської федерації вже масово вивезені об’єкти культурної спадщини з півдня материкової України, причому Кримський півострів у більшості випадків є для них винятково перевалочною базою перед відправленням до росії. Під виглядом виставок або реставрацій, під будь-яким іншим надуманим приводом музейні артефакти і твори мистецтва вивозять з тимчасово окупованих території до держави-агресора.
— Ця політика росії є системною і послідовною, — підкреслила Дарина Підгорна. — Вона є централізованою і регламентується російським національним законодавством та тим законодавством, яке було ухвалено безпосередньо на території окупованого Криму. Це абсолютне порушення не тільки будь-яких міжнародних правових норм, але навіть елементарного людського розуміння того, що потрібно робити з культурною спадщиною.
За словами експертки, складається враження, що російська федерація розуміє всі підписані нею міжнародні конвенції з точністю до навпаки від їхнього реального змісту. Йдеться, зокрема, про чітку заборону вивозити культурні цінності на територію іншої держави без згоди держави, яка є власником цінностей. Так само це стосується проведення археологічних розкопок — якщо вони не мають на меті порятунку пам’ятки від безпосередньої загрози знищення, проводити їх на тимчасово окупованих територіях заборонено. Натомість єдина мета російських дій на тимчасово окупованих територіях — викрасти, вивезти, а те, що перемістити неможливо, — знищити.
— Це інформаційна політика, це культурна політика, це політика на знищення всього українського, — наголосила експертка. — України для росії не існує як держави, як нації, як ідентичності.
Щоб протидіяти злочинній політиці російських окупантів, необхідно якомога ретельніше документувати всі вчинені загарбниками злочини й оприлюднювати результати моніторингу і фіксації на всіх можливих міжнародних майданчиках, поширювати їх у медіа, використовувати міжнародні організації та судові установи для притягнення злочинців до відповідальності та повернення викрадених культурних цінностей до України.
Завантажити доповідь Евеліни Кравченко і Дарини Підгорної «Переміщення культурних цінностей під час війни і фактор окупованого Криму»: українською мовою / англійською мовою.
