У 2002-му — в Берліні. У 2003-му — в Барселоні. У 2004-му — в Афінах. У 2008-му — в Пекіні. У 2012-му — в Лондоні. Його суперники — найсильніші плавці планети. Його арена — олімпійські басейни й відкриті…
Україна стоїть твердо і непохитно, українське суспільство вірить у ЗСУ, які визволяють тимчасово окуповані території, а міжнародна підтримка українців міцна і беззаперечна. Натомість росія не лише не досягла жодної з поставлених цілей нападу, але й критично підірвала свій військовий та економічний потенціал, остаточно перетворилась у державу-ізгоя на міжнародній арені та вождистську диктатуру, режим якої до того ж нещодавно продемонстрував світу очевидну внутрішню слабкість.
Такими є головні підсумки станом на 500 день широкомасштабного вторгнення російської федерації в Україну. Знадобились мільйони прикладів мужності й героїзму, щоб в Україну не лише повірив увесь світ, але насамперед самі українці впевнились у власних силах і стійкості. Кривава війна нарешті зняла полуду російської пропаганди, настільки ж пихатої, наскільки й облудної, з очей не лише усього світу, але й самих росіян.
Виявилось, що скромна і непоказна, на перший погляд, Україна є повноцінною державою, спроможною вистояти і витримати найекстремальніший краш-тест з усіх можливих — випробування Великою війною. Попри всі надзвичайні труднощі, українська держава довела, що є життєспроможною завдяки тому, що спирається на підтримку зрілого й відповідального громадянського суспільства, готового стати на захист країни як найціннішого свого надбання і запоруки дотримання прав і свобод людини.
Тоді як набундючена росія з її зарозумілістю та завищеною самооцінкою, з погордливим зверхнім позиціюванням на міжнародній арені нарешті остаточно проявила своє прогниле наскрізь нутро. На завершення шістнадцятого місяця війни воно наочно показало себе не лише звичною вже людиноненависницькою політикою, але й безпорадністю російського держапарату й армії, неспроможних упоратись з очевидною загрозою військового бунту.
До 500 дня війни українці й світ упевнились, що російська армія справді є другою, як це любила повторювати російська пропаганда. Але другою вона є не у світі, а хіба що на полі бою на українській території. Бо першою армією в Україні, поза будь-яким сумнівом, є Збройні Сили України. Ба більше, виявилось, що російська армія є другою навіть у самій росії, бо неспроможна стримати вигодованих кремлем найманців, які колонами йшли на москву, зухвало збиваючи по дорозі російські військові гелікоптери й літак.
Ще більших втрат напередодні 500 дня війни зазнають російські окупанти на території України. Важкий, але неспинний український наступ триває, і найкращими його індикаторами є не лише нові звільнені території, а втрати загарбників, які суттєво зросли впродовж травня — початку липня. Особливо пильну увагу слід звернути на тотальне винищення ворожих артсистем — практично щодня російські окупанти втрачають кільканадцять, а то й кількадесят одиниць артилерії.
Червень 2023 року став гарячим місяцем, впродовж якого ворог втратив понад 650 артсистем. Найспекотнішою стала доба з 22 на 23 червня, коли ЗСУ знищили 44 одиниці ворожої артилерії. Якщо додати сюди також втрати за кінець квітня — травень, а також за перші дні липня, можна побачити, що понад чверть знищеної від початку широкомасштабного вторгнення російської артилерії припадає на трохи більш як два місяці. Це свідчить про високу ефективність контрбатарейної боротьби ЗСУ і поступово змінює артилерійський потенціал на користь українського війська. Там, де росіяни беруть винятково кількістю, українські артилеристи значно виграють за якістю, за точністю вогневого ураження ворожих позицій.
Не менш важливими є показники втрат ворожої автотехніки та засобів ППО. У поєднанні з ворожими втратами живої сили, танків, бойових броньованих машин тощо за травень — початок липня 2023 року це свідчить про успішність українського наступу. Вона вже проявилась у вигляді деокупації значної території й низки населених пунктів, причому Силам оборони України вдалося навіть визволити ділянку української землі, яка перебувала під російською окупацією аж з 2014 року. В цілому ж площа деокупованих станом на 500 день територій практично зрівнялась з частиною української території, захопленої й окупованої російською федерацією станом до 24 лютого 2022 року.
Станом на 500 день війни Збройні Сили України володіють стратегічною ініціативою й упевнено наступають, завдаючи ворогу критичних втрат. Натомість в росії внаслідок програшної для російської армії війни та внутрішню нестабільність поставлено під загрозу саме існування путінського режиму.
Тримаймо стрій!
