Так минулого тижня Президент України Володимир Зеленський пояснив призначення генерал-майора Євгенія Хмари тимчасовим виконувачем обов’язків міністра оборони. Євгеній Хмара —…
160 років тому, 3 липня 1863 року, рішучою перемогою сил Півночі завершилася знаменита битва під Геттісбургом. Це був найкривавіший бій найбільшого за кількістю американських втрат збройного конфлікту, у якому брали участь США, — Громадянської війни 1861—1865 років. Він тривав упродовж трьох днів 1—3 липня і став переломним моментом усього збройного протистояння, підірвавши спроможність збройних сил Конфедерації продовжувати боротьбу та дозволивши федератам — урядовим силам США — остаточно перехопити стратегічну ініціативу.
Геттісбурзька кампанія стала другою великою спробою походу сил Конфедерації на північ. Її метою було поставити під удар Філадельфію та Вашингтон і змусити уряд США до переговорів. Однак, попри частковий успіх на початку кампанії, сили Півдня втратили ініціативу в битві при станції Бренді у штаті Вірджинія. Кіннота Півночі переконалася у спроможності перемагати конфедератів, а ще за три тижні сили Федерації завдали південцям рішучого удару у триденній битві під Геттісбургом.
Військами Конфедерації (Півдня) — Армією Північної Вірджинії — під час Геттісбурзької кампанії командував найславетніший генерал Півдня Роберт Едуард Лі. Він вів у бій близько 71-75 тис. вояків. На чолі збройних сил Федерації (Півночі) — Армії Потомака — стояв генерал Джордж Гордон Мід. Під його командуванням билися приблизно 92-104 тис. бійців.
Попри чисельну перевагу на початку битви, сили Півночі перебували в обороні і навіть відступали, втрачаючи більше бійців, ніж наступаючі південці. У перший день битви 1 липня 1863 року збройні сили Північної Вірджинії атакували позиції федератів у районі Геттісбурга і навіть змусили їх відступити за місто. Втрати атакуючих повстанців становили близько 6 тис. загиблими, тоді як урядові війська втратили близько 9 тис.
Утім, розвинути успіх того ж дня південці не наважилися — їхні втрати були надто значними, а позиції на Цвинтарному пагорбі, на яких закріпилися бійці армії Потомака, були міцними, тому штурмувати їх одразу після виснажливого бою було неможливо.
Наступного дня конфедерати продовжили атакувати, завдаючи ворогові значних втрат. Генерал Роберт Лі завдав флангових ударів по позиціях армії Потомака, однак після виснажливої цілоденної битви наступальний потенціал південців вичерпався, натомість урядові сили спромоглися відбити всі атаки й утримати позиції. Ціна стримання ворога була для федератів високою — вони втратили близько 10 тис. бійців, тоді як втрати південців становили близько 7 тис. вояків.
Героїзм і втрати оборонців не були даремними — вони не дозволили Армії Північної Вірджинії прорвати позиції збройних сил Потомака, хоча і змусили північців відійти на другу лінію оборони. Роберт Лі, вважаючи, що його військо досягло часткового успіху і спроможне атакувати далі, вимагав продовжувати наступ. Натомість Джордж Мід після наради корпусних генералів пізно ввечері другого дня битви дійшов висновку, що силам Федерації слід лишатися на позиціях і готуватися контратакувати у слушний момент, коли сили південців остаточно вичерпаються.
3 липня 1863 року самовпевненість генерала Роберта Лі, підігріта попередніми частковими перемогами, підштовхнула його віддати наказ атакувати, хоча достатніх сил для цього в Армії Північної Вірджинії вже не було. Головну ставку було зроблено на свіжу дивізію під командуванням генерал-майора Джоржда Пікетта, яка мала штурмувати Цвинтарний пагорб. Однак підтримати штурмовиків було майже нікому — потенціал інших підрозділів, які брали участь у виснажливих і кривавих атаках упродовж попередніх двох днів битви, був недостатнім для проведення успішних наступальних дій.
Невдалою виявилася також артилерійська підготовка перед атакою дивізії під командуванням Пікетта. Трохи більше як за півгодини після початку бомбардування позицій сил Півночі, близько 13:45, артилеристи повідомили, що в них може забракнути боєприпасів для супроводу штурму, тож якщо конфедерати збираються атакувати, то робити це слід негайно. Так почалася сумнозвісна атака Пікетта — близько 15 тис. південців кинулися в наступ по відкритій місцевості на добре укріплені ворожі позиції під шквальним артилерійським вогнем урядових військ США. Це коштувало наступаючим колосальних втрат — 6555 бійців конфедерати втратили убитими і пораненими, 3750 потрапили в полон. Сили Півночі втратили того дня 1500 бійців, сквитавшись за більші втрати двох попередніх днів.
Невдала атака Пікетта мала для збройних сил Конфедерації сумні наслідки: зазнавши за три дні колосальних втрат (понад 23 тис. бійців), генерал Роберт Лі був змушений спочатку перейти до оборони, а потім узагалі відступити за рубіжний бар’єр ріки Потомак.
Водночас його противник генерал Джордж Мід, сили якого так само були виснажені кровопролитною битвою, а втрати сягали близько 34 тис. бійців, не наважився атакувати Армію Північної Вірджинії. Це дало південцям змогу відступити, уникнувши нових істотних втрат.
Головним же наслідком кривавої і виснажливої битви під Геттісбургом став остаточний перелом у війні. Конфедерація, потенціал якої від самого початку поступався військово-економічним спроможностям Півночі, остаточно втратила стратегічну ініціативу, а урядові війська США, накопичивши сили, перейшли у рішучій наступ на південь.
Віддаленими наслідками переломного бою під Геттісбургом стали знаменитий Марш до моря в листопаді — грудні 1864 року, під час якого сили Півночі захопили найбільший промисловий центр Півдня місто Атланту, та капітуляція столиці Конфедерації міста Ричмонд і збройних сил Північної Вірджинії після битви при Апоматоксі у квітні 1865 року.
Ілюстрації з відкритих джерел
