Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Бригади, які відводять з «нуля» у прифронтові регіони на відновлення, мають час на умовний відпочинок. Але кожен день такого «відпочинку» за лічені кілометри від лінії бойового зіткнення українські військовослужбовці використовують для індивідуальних тренувань і злагодження своїх підрозділів.
Для піхотинця одна з найважливіших навичок — досконале володіння стрілецькою зброєю. Кореспондент АрміяInform побачив, наскільки серйозно ставляться до вогневої підготовки військовослужбовці окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького. Помітно, що тут і не пахне духом совкових стрільб «для галочки». Кожна група на вогневому рубежі по кілька разів поспіль відпрацьовує різни види стрільби, перевіряє мішені, аналізує свої можливі помилки, вислуховує зауваження й поради досвідчених інструкторів, повертається до позицій ведення вогню — знову і знову, аж поки кожен не досягне потрібного результату.
Окрім власне вогневої підготовки заняття на полігонах обов’язково включають мінно-вибухову справу й тактичну медицину. Інструктори — досвідчені сержанти та військові медики, які за час війни навчилися навіть у короткі терміни розповісти й показати життєво необхідні речі мобілізованим військовослужбовцям, котрі на базу теоретичної підготовки отримують цінні знання та навички, здобуті кров’ю і потом побратимів.
Фельдшер батальйону показує, як не треба надавати першу медичну допомогу, звертає увагу на поширені помилки під час надання допомоги самому собі тощо. Усі заняття наповненні реальними прикладами ситуацій, які траплялися в боях. Те саме стосується й інструкторів-саперів, у яких розповіді про найнебезпечніші міни, вибухові речовини, боєприпаси завжди ілюструються конкретними історіями із власного досвіду.
Хоча сьогоднішня вправа — «проста» стрільба на точність, насправді вся атмосфера на імпровізованому полігоні мало відрізняється від поля бою. Лише артилерійська канонада звучить на великий відстані, але автоматні та кулеметні постріли, вибухи мін та гранат цілком реальні.
Лише одна група військовослужбовців стріляє набагато рідше, ніж решта особового складу. Це снайпери бригади. Але їхні постріли дорого коштують, та й добір фахівців такого ґатунку набагато ретельніший.
— Я займався стендовою стрільбою з 10 років, — розповідає один зі снайперів на ім’я Сергій. — Стріляв із різного, у мене «своїх» 11 видів зброї — калібром від .223 до .338, а також 12-й гладкоствольний.
Після початку широкомасштабної війни Сергій мобілізувався до Збройних Сил України, де пройшов всі складні випробування на шляху до статусу військового снайпера. Наразі штатна зброя снайпера — італійська гвинтівка Victrix .338. Запитуємо щодо успіхів, і досі серйозний воїн з усмішкою відповідає: «Шикарні». За словами снайпера, завдяки його бойовій роботі додому вже не повернуться десятки окупантів.
Фото та відео автора
