У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Військовослужбовець Костянтин з початком широкомасштабного вторгнення, не вагаючись, пішов захищати рідну країну й нині проходить службу в одному зі стрілецьких батальйонів Черкащини, який виконує завдання в районі ведення бойових дій.
Костянтин до приходу у військо був професійним майстром гончарної справи. І навіть зараз на передовій не забуває про своє ремесло — під час відпочинку, аби розвантажитись, сідає за роботу з глиною. Для цього він обладнав собі куточок у невеличкому будинку, встановив необхідне обладнання та замовив матеріали.
— Я вже декілька років захоплююсь гончарством. До війни часто брав участь у різноманітних фестивалях. Займався з тими, хто хотів опанувати це мистецтво, — каже Костянтин.
Військовослужбовець розповідає, що на передовій час для свого захоплення знайти важко, але щойно з’являється вільна хвилина, він присвячує її гончарству.
— Воно особливе, адже глина справді жива, вона відчуває мій настрій, мою втому. Все це відображається і на витворах, — ділиться враженнями військовий.
Психолог Валентина, яка працює із захисниками, зазначає, що таке мистецтво — прекрасний спосіб для відновлення психологічного стану військовослужбовців.
— Це досить відома практика для тих, хто потребує відновлення. Людина концентрується на процесі створення виробу, тактильно працює із глиною, торкається її, змінює форму майбутнього виробу. Вона осмислює всі ці процеси і це допомагає психологічному розвантаженню. Така терапія дуже корисна, — каже жінка.
Для своїх побратимів Костянтин виготовляє сувеніри й посуд. Зазначає, що не вистачає печі, аби випікати готові вироби — тоді весь процес буде повністю завершеним. Проте в майбутньому планує зробити й це.
Після перемоги воїн хоче повернутися додому та надалі займатися цим стародавнім мистецтвом. Адже, на його думку, воно не старіє і залишається доволі популярним і нині.
Фото Володимира Левченка
