У Харкові викрито злочинну групу з 13 осіб, до якої входили посадовці медико-соціальних експертних комісій та їхні спільники. Суд визнав…
З початку широкомасштабної війни рф проти України було задокументовано безліч воєнних злочинів і злочинів проти людяності, скоєних росією. За чисельними свідченнями, до затриманих некомбатантів, зокрема музикантів, а також інших військовополонених, росія застосовувала різні види катувань та іншого жорстокого й нелюдського поводження.
Постійна делегація Верховної Ради України в Парламентській асамблеї Ради Європи ПАРЄ спільно з Координаційним штабом організувала захід з метою нагадати про важливість посилення міжнародного гуманітарного права та знайти підтримку у звільненні українських в’язнів, яких утримує росія з грубими порушеннями норм міжнародного права.
Bring the band home — під таким гаслом відбувся захід, що став голосом українських військовополонених у Парламентській асамблеї Ради Європи.
Під час панельної дискусії гості заходу, парламентарі та журналісти почули свідчення звільнених військовополонених: Сергія Алексуна, єдиного звільненого з полону військового музиканта, Валерії Суботіної («Нава»), пресофіцерки полку «Азову» та Анастасії Мекортан, дружини оркестранта, який досі перебуває в полоні.
Відкривала захід уже відома на весь світ захисниця Маріуполя, голос полку «Азов» Валерія «Нава» Суботіна, яка з перших хвилин свого виступу нагадала всім присутнім, що українські захисники перебувають у полоні ще з 2014 року — саме тоді росія розпочала свою збройну агресію проти України.
— Слава Україні! Мене звати Валерія Суботіна й зараз я привіталася з вами так, як заведено вітатися в моїй країні. Але майже рік я такої змоги не мала. Майже рік, перебуваючи в російському полоні, я не мала змоги ходити рівно, піднімати голову, дивитися в очі… А ще — сміятися чи говорити інакше, як пошепки, бо за це можна отримати фізичне покарання. Я чула щодо себе та інших полонених хіба що нецензурні вирази та принизливі слова. Я не буду розповідати вам про неприйнятні для нормальної людини умови утримання та фізичний вплив в російських тюрмах — про це ви вже чули не раз. Я хочу розповісти вам про найтяжчі тортури, які застосовувалися до мене особисто, — розпочала Валерія Суботіна.
«Нава» розповіла всьому світові про те, як на початку широкомасштабного вторгнення рф вона за власним бажанням прийшла в пресслужбу полку «Азов», хоча мала третю групу інвалідності.
Також Валерія розповіла про найважчу в житті втрату — чоловіка Андрія, який був прикордонником і якого вбили росіяни через два дні після їхнього одруження.
— У полоні під час багатогодинних допитів росіяни переконували мене в тому, що мій чоловік живий, адже я не бачила його тіла, примушували сумніватися та плутатися у власних спогадах. Згодом — безсовісно стверджували, що саме український снайпер вбив мого коханого. Вони намагалися психологічно зламати мене й згодом погрожували, що чекатимуть мене на могилі мого Андрія. Виводили мене з себе, ницо зачіпаючи його пам’ять. Лише після повернення з полону я дізналася, що тіло мого чоловіка вони так і не віддали.
Також представники країни-агресора намагалися невпинно залякувати мене тим, що в разі мого повернення в Україну мене знайдуть і вб’ють, тож єдиний мій вибір за їхньою версією — залишитися з ними. російські спецслужби робили все можливе, аби я, як український офіцер, залишилася у війську ворога, а як науковець — займалася науковою діяльністю в моєму зруйнованому й нині окупованому росією місті Маріуполь, — розповіла про болючі спогади Валерія Суботіна.
«Нава» згадала про викручені через її патріотичні татуювання руки, про публічне роздягання та побиття. Жінка розповіла про марні спроби спротиву, який завжди супроводжувався ще більшою силою у відповідь. «Здійснюючи опір їхнім діям, я отримувала нову порцію фізичних покарань. Я не могла давати свідчень проти своїх побратимів, розкривати секретну інформацію, а вони хотіли від мене саме цього. Через те, що я є відомою в Україні публічною людиною, мене фізично примушували дати брехливе інтерв’ю про нібито наявних в „Азові“ нацистів та злочини українських військових проти цивільного населення, які насправді вчинили російські військовослужбовці.
— Аби я погодилася на інтерв’ю, мене відправили в карцер взимку. Це дуже маленьке приміщення в підвалі, з одиночними камерами, в якому неможливо зігрітися. Я постійно чула там, як б’ють моїх побратимів. Чула, як їх б’ють і на допитах. Іноді росіяни робили це навмисно, щоб переконати мене піти на їхні умови. З цією ж метою вони карали жінку-військову, яка перебувала зі мною в одній камері. Вони били мене і її по ногах, примушуючи сідати на шпагати. Змушували нас присідати по 600 разів, що вбиває і без того слабкі через погане харчування і практично повну нерухомість суглоби. Та згоди на таке інтерв’ю я все одно не дала», — розповіла Валерія.
росіяни забрали в неї родину — чоловіка й бабусю, забрали її місто та дім. І там, у полоні, продовжували знущання й намагалися підкорити, зламати та знищити.
— Єдиний сенс мого життя зараз — боротися за тих, хто все ще в цьому російському пеклі. Захисники Маріуполя, замість обіцяного достойного полону в три-чотири місяці, отримали випробування гірше за «Азовсталь», де нас обстрілювали з усіх можливих видів озброєння. Поки я виступаю перед вами, в цю саму хвилину когось із них б’ють, принижують… Як можна, знаючи це, спокійно жити? Я — не можу. Я ніби все ще на «Азовсталі» — із загиблими, тіла яких нам не віддають. І в полоні — з тими, кого мучать там, на чужині. В полоні я не мала зв’язку. Я говорила, але ви не чули. Тож говорю тепер. Тільки почуйте, — звернулася до всіх присутніх Валерія Суботіна.
На заході також виступила народна депутатка України та віцепрезидент ПАРЄ Олена Хоменко.
— Ми хочемо донести цей меседж усьому світові: міжнародна спільнота має вимагати від росії повного дотримання міжнародного гуманітарного права щодо українських військовополонених, а Міжнародний комітет Червоного Хреста — змінити свій конфіденційний підхід і привернути увагу до випадків систематичного кричущого порушення міжнародного гуманітарного права росією, — прокоментувала Олена Хоменко.
Саундтреком заходу став популярний твір українського композитора Мирослава Скорика, виконаний звільненими з полону оркестрантами.
Віримо, що «Мелодія» стане символом повернення всіх військовополонених додому.
