Невелика група офіцерів й аналітиків поставила під сумнів домінуючу доктрину важких літаків і довела, що майбутнє повітряних боїв — за маневреними, швидкими та порівняно недорогими машинами….
На початку широкомасштабного вторгнення російські окупанти сповна відчули на власній шкурі «гарячу зустріч» з боку Збройних Сил України. В українському небі рашистів вогнем «вітали» легендарні військові льотчики. Мало хто знає, що багатьох з них готував до захисту рідної землі Михайло Матюшенко. 26 червня 2022 року, під час виконання бойового завдання — звільнення острова Зміїний — він загинув від російських засобів ППО, встигнувши уразити ворожу ціль…
«Називайте мене не «пане полковнику», а просто — «Дядя Міша»
— Коли ми звертались до нього «пане полковнику», Михайло Юрійович завжди усміхався і поправляв нас: «називайте мене просто — «Дядя Міша». Каже, «дивлюся я на вас — молодих хлопців, та й сам молодію». Коли ми відпрацьовували парашутні стрибки, стрибав з нами, попри свій вік, — згадує один з його учнів. — Після нашої спільної участі у Революції Гідності та подій у Криму, Михайло Юрійович сказав нам: «Готуйтесь — почалась активна фаза»…
«Після участі у Революції Гідності та подій у Криму, Михайло Юрійович сказав нам: «Готуйтесь — почалась активна фаза».
Довідково. Авіаційна кар’єра чоловіка розпочалась ще у льотному військовому училищі. Він закінчив навчання з червоним дипломом. Після повернення з Афганістану обрав місцем служби військову частину, де міг служити на інструкторській посаді та передавати свій досвід молодим військовим льотчикам. Навчався у Військово-повітряній академії імені Ю.О. Гагаріна.
Після декількох волонтерських поїздок на фронт колишній льотчик вирішив мобілізуватись та захищати рідну землю зі зброєю в руках. Побратими Михайла переконували його повернутись в авіацію. Професійному льотчику запропонували інструкторську посаду.
За спогадами удови, він із задоволенням занурився у роботу й дуже радів, що займається підготовкою молодих авіаторів, аби ті по-справжньому могли захищати Батьківщину. Підготував чимало молодих українських захисників, які з початком російського збройного нападу рятували українську столицю та її передмістя від бомбардувань ворожої авіації.
«Міша завжди готувався до війни!»
З 24 лютого 2022 року «Дядя Міша» брав активну участь у створенні барикад на шляхах наступу противника, у проведенні розвідувальних дій, у корегуванні вогню української авіації та артилерії по скупченнях російських військ тощо.
Після запеклих боїв за Гостомель та Бучу багато сімей змушені були покинути власні домівки. Родина Матюшенків також перебралась з Бучі у більш безпечний Ірпінь. У ті вирішальні дні він, за спогадами удови Лариси, постійно з нотками ностальгії говорив своїм рідним, що йому телефонують з авіаційної бригади, його чекають, він має бути там — серед своїх побратимів.
— Міша завжди готувався до війни! Він постійно навчався, ніби знав, що невдовзі сам буде у літаку захищати небо України, — розповідає удова Лариса Матюшенко.
Родина Матюшенків скористалась короткою перервою між запеклими боями за Ірпінь та виїхала з оточеного міста в бік Києва. Діставшись Одеської траси, жінки та діти попрямували у напрямку Заходу України, а Михайло — до рідної бригади тактичної авіації. Ніхто тоді напевно не знав, коли вони побачаться знов…
Його життєве кредо — молодих треба берегти, бо їм будувати майбутнє нашої країни
В авіаційній бригаді Михайло перебував на посаді начальника вогневої та тактичної підготовки. На жаль, ворог мав кількісну перевагу у повітрі, тож в той час було пошкоджено чимало авіаційної техніки.
— Його життєве кредо — молодих треба берегти, тому що їм ще треба будувати й своє особисте життя, і майбутнє нашої країни. Звичайно, тут заперечувати не було чому. Міша навіть пропустив одну ротацію, щоб залишитись «в строю», знаючи, які плануються вильоти, яка це буде небезпечна робота, яку він називав «роботою над морем», — розповідає Лариса Матюшенко. — 26 червня 2022-го був його останній політ… Коли я сумую, моя донька говорить мені, що тато завжди робив так, як хотів. Вона нагадує мені, що для нього, можливо, це було сенсом життя — вчити й підставляти плече у важку хвилину, брати відповідальність та найбільше навантаження на себе. Якщо вже він відчував, що комусь потрібна допомога, то допомагав! Ця суто життєва риса характеру Михайла як раз яскраво проявилась під час воєнних дій. І це цілком закономірно для мого чоловіка, що він пожертвував власним життям заради Батьківщини.
«Для нього, можливо, це було сенсом життя — вчити й підставляти плече у важку хвилину»
— Для нас це велика втрата: ми одночасно лишились свого командира, наставника та справжнього друга. Зараз нам дуже сильно не вистачає «Дяді Міши», його порад. В Україні Героїв багато, тільки шкода, що часто отримують вони своє визнання посмертно. Потрібно, щоб про них не забували, — підкреслив його побратим.
P.S.: У квітні поточного року в рідному місті Михайла Матюшенка його іменем назвали одну з вулиць.
Фото автора, з сімейного архіву родини Матюшенків
