Сьогодні — він командир 431-й окремого батальйону безпілотних систем: зграї, яка воює за принципом «не числом, а інтелектом». АрміяInform він розповів про те, як народжується культура, в якій ніхто…
Напередодні минулої річниці ЗСУ, 4 грудня 2022 року, українські воїни Дніпровської зенітної ракетної бригади «приземлили» ворожий бойовий вертоліт Ка-52 «Алігатор», яким управляли одні з найкращих літунів армії окупанта — екіпаж «бороди».
У некролозі окупанти уточнили, що цей екіпаж мав шість орденів мужності на двох. Після ліквідації на рф їх ще й представили до найвищої нагороди «запоребрика» — золотих зірок героїв посмертно. Про підготовку до вдалого полювання на російського «Алігатора» та бойове життя дивізіону українського ЗРК С-300, що називають себе «Акули», в ексклюзивному інтерв’ю для АрміяInform розповів командир дивізіону Дмитро.
— Наш дивізіон був сформований з нуля у 2019 році на Дніпропетровщині. Отриману зі зберігання техніку доводили до ладу за допомогою ремонтних підприємств та самотужки. Поки йшов процес відновлення, розрахунки мали можливість опанувати матеріальну частину до найменших дрібниць. Паралельно відбувалося бойове злагодження підрозділу. Тож коли у 2021 році, під час навчань, мій дивізіон виборов перше місце серед інших подібних підрозділів військ ППО та отримав головну нагороду у розмірі 30 тис. грн — раділи усі, — починає розповідь офіцер.
По закінченню навчань техніка та особовий склад повернулися у ППД та продовжували вдосконалювати свою майстерність. Аж раптом, 14 лютого 2022 року, у «День Закоханих», поступила команда на вихід для прикриття повітряного простору Сумщини. Отже, 24 лютого підрозділ зустрів на бойовому чергуванні неподалік українсько-російського кордону на напрямку одного з ударів російських військ.
— На тих позиціях ми майже не працювали, а коли стало зрозуміло, що ворог стрімко суне у наш бік, згорнулися та у супроводі одного з підрозділів окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка почали переміщатися на інший напрямок. Був момент, коли ми випереджали російську колону лише приблизно на 30 хв, — пригадує ті події Дмитро.
З того часу між підрозділом Дмитра та бригадою встановилися дружні стосунки. Тож коли торік російський вертоліт Ка-52 почав «кошмарити» позиції частини, а дістати його було нічім, піхотинці звернулися по допомогу до своїх друзів, які виконували завдання поруч.
— Екіпаж «бороди» діяв дуже зухвало. На відміну від інших вертольотів, які виконували бойові пуски з кабрування та одразу зникали, цей борт поводився, наче на полюванні. Досвідчені російські пілоти, що добре розуміли можливості підрозділів ППО та бойові спроможності своєї машини, зависали на відстані близько 7 км від нашого переднього краю, обирали цілі (переважно бойову техніку) та розстрілювали їх, як в тирі. При цьому самі вони знаходилися у відносній безпеці, — наголошує офіцер зенітник. — Ми кілька діб стежили за цим екіпажем. Особливістю нашого комплексу є те, що він може уражати лише рухомі цілі. росіяни під час пусків висіли нерухомо, тож наша ракета, навіть якби захопила ціль у той короткий проміжок, коли вертоліт висувався на позицію та був на радарі, просто б самоліквідувалася та злякала хитрого ворога. Коли нам вдалося до секунди прорахувати час та точку зустрічі ракети з ворожою машиною, ми дочекалися її появи та зробили пуск, який навіки приземлив цих покидьків. Після нашого вдалого полювання, за моєю інформацією, на цій ділянці фронту ворожа авіація не з’являлася кілька тижнів.
Але є, як кажуть, зворотна сторона медалі. Як тільки на командному пункті вмикають локатор для виявлення та захоплення цілі, він автоматично стає мішенню для ворожих протирадіолокаційних ракет (ПРР) або інших більш потужних засобів ураження.
— Наразі росіяни використовують свої бомбардувальники як живу приманку. Під час атаки модернізованими бомбами КАБ бомбардувальник йде попереду та намагається зробити скидання не входячи у зону нашої роботи. Позаду нього летить винищувач, на якому встановлені ПРР, що мають радіус дії більше за нашу зону ураження. Цей винищувач очікує, коли ми запустимо свій локатор і в цей момент робить пуск ракети Х-31. Навіть якщо ми одразу після пуску вимкнемо локатор, ракета все одно прилетить у точку, яку вона засікла, та вибухне. Ці намальовані на кузові червоні силуети — «Іскандери» та Х-31, що прилітали на нашу позицію, — наголошує офіцер зенітник.
Машина командного пункту вже кілька разів страждала від ворожих «прильотів», але військові знову й знову її ремонтують та виходять на охорону нашого неба. Командир дивізіону показує пошкодження та розповідає, як після чергового ворожого влучання поряд з машиною кілька його підлеглих отримали другий день народження.
— Того дня, близько 5:30 ранку, на нашу позицію прилетів ворожий «Іскандер». Машину, в якій відпочивали двоє моїх підлеглих, підняло у повітря та перекинуло на інший бік командного пункту. ЇЇ усю посікло уламками, але на хлопцях не було жодної подряпини. Нам пощастило, що земля навколо була дуже м’якою, тож ворожа ракета зробила велику вирву та більша частина енергії вибуху пішла у землю. Тоді ніхто з моїх людей не постраждав, а командну машину від вибухової хвилі роздуло. Раніше я постійно змушений був тут пригинатися, а зараз можу стояти у повний зріст, — усміхається Дмитро.
росіяни добре знають ТТХ С-300, тож обладнують свої літаки постановниками перешкод, які заважають вести прицільний вогонь, намагаються не заходити у зону нашого ураження. Але українські захисники неба терпляче очікують, коли окупанти зроблять помилку та успішно навічно «саджають» їх на землю.
Від’їжджаючи, ми побажали хлопцям вдалого полювання і сподіваємось, що на час виходу цього матеріалу вони вже додали до своєї скарбнички ще декілька ворожих повітряних цілей.
