Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Чи існують «хороші російські журналісти»? Як російська «незалежна журналістика» висвітлює широкомасштабне вторгнення в Україну і чи є це насправді «журналістикою»? Чи є російські опозиційні ЗМІ та блогери каналом поширення кремлівської пропаганди? Як виявляти пропагандистські прийоми у фото та відео? Відповіді на ці запитання шукала разом із ветеранами та їхніми родинами професорка кафедри журналістики та соціальних комунікацій Донецького національного університету імені Василя Стуса, докторка політичних наук Наталія Стеблина.
У вінницькому Veteran Hub медіааналітикиня Інституту демократії імені Пилипа Орлика розповіла про основні ознаки, які допоможуть розпізнавати пропаганду в так званих незалежних російських ЗМІ. 
Спікерка проаналізувала роботу «ліберальних» російських ЗМІ на прикладі інформаційного телеканалу «Дождь» (заборонений в Україні та країнах Балтії. — Авт.) та інтернет-видання «Медуза».
— Ці та подібні їм канали, як на мене, є одними із найбільш небезпечних, адже їм багато хто довіряє — і деякі українські читачі, і різноманітні європейські структури, ЗМІ, правозахисні організації. Вважається, що вони пішли проти путіна та проти війни. Але коли починаєш аналізувати їхню роботу глибше, розумієш, що не все так просто. Спробуємо розібратись, що з ними не так.
Як формується думка «не все так однозначно»
Як приклад прихованих маніпуляцій Наталія Стеблина навела статтю від британського мовника ВВС про головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, яка днями вийшла з різними заголовками залежно від локації редакцій. Російська служба подала текст із назвою «Генерал Волдеморт. Як Валерій Залужний став найпопулярнішим командувачем української армії» (Волдеморт є головним лиходієм із серії книг про Гаррі Поттера. — Авт.).
— Якщо вони дозволяють собі давати такий заголовок, це говорить про те, що з цим медіа щось не так. Самі ж тексти (від української та російської редакцій) майже ідентичні. Але відрізняються двома абзацами: в російській версії автори публікації зауважують, що до Залужного, попри його популярність, навіть в Україні є питання. Цих слів в українській версії немає взагалі. Цей приклад показує, як працюють російські «незалежні» ЗМІ, які таким нагадуванням і навіюванням формують точку зору, що «не все так однозначно».
Думку про те, що не все так однозначно, російські так звані незалежні медіа намагаються виплекати практично у всіх своїх повідомленнях. Коли вони розказують про влучання російських ракет у цивільні об’єкти в Україні, обов’язково наводять повідомлення від терористичної російської влади, яка стверджує про завдавання ударів нібито по військових об’єктах.
— Одеса, квітень 2022 року, влучання по багатоповерхівці, де загинули люди, зокрема і моя колишня студентка. Все місто знало, звідки летіло і куди влучило. «Ліберальне» росЗМІ «Медуза» пише, що «це не будинок, а логістичний термінал». Уявімо, що ми живемо десь у російському Владивостоці або в іншій крані і ніколи не були в Одесі. Читаємо таку новину і починаємо думати, що всі в чомусь брешуть, — розказала професорка.
Тобто російські так звані незалежні ЗМІ ніби дають дві або кілька точок зору. Проте завдання журналіста — це не тільки дати різні точки зору, а розібратись, що ж все-таки сталось насправді. Журналіст має встановити та зібрати факти: наприклад, у що саме влучила ракета, які наслідки цього. Натомість «ліберальні» росЗМІ наводять безліч так званих версій, не відділяючи їх від фактів та в такий спосіб створюючи хибний баланс думок для розмивання правди.
— Біда цих медіа в тому, що вони не намагаються розібратись, що ж насправді відбулось. Здавалося б, отримати правдиву інформацію просто — або виїхати на місце події, або поговорити з тими, хто там перебуває, зокрема з місцевими журналістами. Але російські «ліберальні» медіа просто накидають купу інформації з різних джерел, зокрема і з незрозумілих ТГ-каналів, а потім кажуть, що інформації забагато, і її важко верифікувати чи відрізнити фейки від правдивих даних, особливо під час війни. У підсумку створюється ґрунт для сумнівів.
Іншими прийомами, окрім «розмивання правди», які використовують «незалежні» росмедіа для формування позиції «не все так однозначно», є:
— уникання прямо називати факти і події (наприклад, не війна, а «это», не підрив Каховської греблі російськими окупантами, а «разрушение, повреждение, прорыв» тощо);
— маніпуляції з фото про російсько-українську війну (маніпулятивні підписи, демонстрація світлин з кремлівських ресурсів без зазначення джерела);
— легітимізація фейкових утворень типу «лнр», «днр» (наприклад, наведення цитат представників окупаційної влади, сюжети про святкування дня державного прапора росії на тимчасово окупованих територіях). У такий спосіб ці ЗМІ стають майданчиком для пропаганди та просування меседжів сепаратистів і воєнних злочинців, а їх позиція подається на рівні з офіційною українською стороною.
Російські «ліберальні» ЗМІ працюють так, як і російські федеральні канали
Підсумовуючи, медіааналітикиня Наталія Стеблина виділила кілька правил, яких потрібно дотримуватись, споживаючи російські «ліберальні» ЗМІ. Зокрема, слід пам’ятати, що вони:
— насправді працюють як і російські федеральні канали, які дотримуються парадигми, що фактів не існує, а є тільки версії, для них немає конкретики, вони не намагаються розібратись, що ж сталось насправді. Тобто факт влучання російської ракети по українському цивільному об’єкту вони подаватимуть як версію в оточенні російських побрехеньок про те, що це військовий об’єкт. У межах цієї парадигми фейкові утворення, які росія наплодила на території колишнього срср, теж мають право поширювати свої версії. Ці версії розміщуються поряд із легітимними ньюзмейкерами: українським Офісом Президента, європейськими топ-чиновниками тощо;
— за всі роки правління путіна росіяни так і не могли створити реальної опозиції, тому «незалежні» росЗМІ транслюватимуть офіційну російську точку зору без альтернативи; для них путін і його посіпаки типу лаврова, шойгу тощо — не терористи, а офіційна влада, чиї слова не потрібно перевіряти. Говорячи про свободу слова, баланс думок та незалежну журналістику, подаватимуть події за формулою «5 хвилин Гітлеру/5 хв євреям»;
— час від часу вони просуватимуть концепт «русского мира» з «великой русской культурой» щодо тимчасово окупованих територій та колишніх радянських республік.
Фото надані вінницьким Veteran Hub
