Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Життя під обстрілами
На початку листопада 2022 року Сили оборони України остаточно звільнили від ворога населений пункт Макіївка, що на Луганщині. Макіївка стала останнім деокупованим населеним пунктом під час торішнього блискавичного наступу наших військ на сході України. Вже за кілька діб, у супроводі операторів ССО, сюди приїхали українські військові журналісти та зробили перший репортаж, який підхопило багато ЗМІ.
Серед тієї групи військових журналістів був і автор цих рядків, тож прибувши на чергову ротацію до «рідного» ОТУ, я вирішив приїхати в Макіївку, щоб на власні очі побачити, чим живе це невеличке селище вільної української Луганщини.
Збираючись у дорогу, ми уважно вивчили маршрут, але все одно не відбулося без сюрпризів. Останні кілометри до селища їхали ділянкою дороги із залишками асфальту, яка здавалася закинутою. По її краях подекуди валялася знищена техніка, а наприкінці я побачив цілу колону зі спалених російських військових вантажівок, знищених ще торік. Як згодом з’ясувалося, дорогою вже давно ніхто не користується, тому що вона добре прострілюється ворогом. Отже, поверталися назад вже зовсім іншим маршрутом, яким до селища доправляють гуманітарну допомогу, а правоохоронці щотижня привозять хліб.
Одразу хочу зауважити, що життя в населеному пункті, через який лінія фронту прокотилася кілька разів та вже близько року перебуває на відстані 2–3 кілометрів, назвати спокійним та розміреним, як у більшості українських сіл, не можна навіть заплющивши очі. У самому селищі українських захисників немає, але ворог і досі не може змиритися з поразкою, тому постійно обстрілює населений пункт з артилерії, мінометів та танків.
Заїхавши до селища, му зустрічаємо двох місцевих, що повертаються з риболовлі. Вони погоджуються нам розповісти про життя на лінії фронту, запрошують до своєї домівки та знайомлять із її берегинею — Ольгою.
— Ми переїхали сюди з чоловіком та сином торік з Рубіжного, рятувалися від війни, бо наші домівки там знищені вщент, — розпочинає розповідь Ольга, яка все життя пропрацювала викладачем у школі. — Наразі живемо тут, під постійними обстрілами. Машини та дах хати побило уламками, на подвір’я та город також прилітало.
Нещодавно на подвір’я, коли там працювали Ольга та її старший син, прилетів російський 122-мм снаряд. Він зруйнував стіну сарая та зупинився неподалік від жінки, на щастя, не вибухнув. Під час огляду стало зрозуміло, що від удару зі снаряда вирвало підривник, але якась палаюча речовина пропалила її сину кофту на спині. На подив, хлопець, що ще за часів окупації зазнав уламкового поранення в ногу, не постраждав.
— Це нас Бог береже, — наголошує жінка. — Десь тиждень тому відбувся черговий масований обстріл…
Фото автора
