Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Сьогодні День захисту людей похилого віку.
«Довелося повернутися до рідного села…»
Григорій Михайлович разом із дружиною Катериною покинули свій дім наприкінці 90-х, переїхавши до доньки Ніни — на той час уже жительки Маріуполя.
— Почувалися комфортно, хоча і тягнуло туди, де народилися й виросли, — зітхає чоловік. — Я попросив Ніну, щоб вона, як відійду в кращі світи, поховала мене біля моєї Каті. Але поки Маріуполь в окупації, то про це й мови не може бути.
Григорій Михайлович, його донька й онуки пережили «визволення» московитами міста, яке супроводжувалося жорстокими обстрілами й руйнуваннями: було враження, що росіянам наказано стерти місто з лиця землі й вони сумлінно виконують наказ. Після «визволення» до їхнього помешкання кілька разів навідувалися «визволителі».
— Хтось доніс їм, що я є глибоко законспірованим розвідником-диверсантом, — усміхається 92-літній дідусь. — Не повіриш, але вони сприйняли цю маячню за чисту правду й протягом 2 місяців тричі «трусили» мене. Над нами, мабуть, сам Господь Бог змилостивився, допомігши врешті-решт вирватись звідтіля.
Так Григорій Михайлович повернувся у своє рідне село, яке залишив понад тридцять років тому. Йому й доньці пощастило: оселилися в родичів, отримують пенсії й грошову допомогу як внутрішньо переселені особи. За словами пана Григорія, на життя, якщо брати до уваги лише соціально-побутовий аспект, гріх скаржитись. Про повернення до Маріуполя, допоки він залишатиметься під кацапським чоботом, він і чути не хоче. Скільки таких дідусів, як Григорій Михайлович, змушені були покинути свої домівки? Скільки українських бабусь микаються містами й селами України, шукаючи прихистку? Десятки тисяч, якщо не більше.
«Найвразливіші — люди похилого віку…»
Від безчинств кацапні потерпають усі українці: проживання у будь-якому куточку нашої країни не гарантує від прильоту «Іскандерів» чи «Калібрів». Та найбільше дісталося й дістається саме людям похилого віку. Такий приклад: у перші дні війни, коли сотні тисяч, а то й мільйони людей евакуювалися до більш безпечних місць, серед них було дуже мало сивочолих дідусів і бабусь. Так, були такі, хто навідріз відмовився залишати рідні домівки, мовляв, тут народилися — тут і помремо. Але більшість все ж не евакуювалися через вік, хвороби, інші чинники, пов’язані з віком. І залишилися на окупованих територіях.
— Життя стало нестерпним відразу після приходу «визволителів», — розповідає 85-річний Макар Колодяжний. — Усю свою злість за те, що не взяли Київ, вони спрямували на цивільне населення нашого села, від якого до столиці рукою сягнути. Особисто мені пощастило, оскільки наді мною фізично не знущалися, а лише морально. Наприклад, якийсь жовторотий лейтенант, сміючись, розповідав анекдоти про українців, з яких випливало, що ми є людьми другого ґатунку і про це навіть у… Біблії написано!.. Судячи з реакції солдатні, йому вірили…
Залишити окуповані території московити всіляко заважали. Наприклад, під час тимчасової окупації правобережжя Херсонщини, російська армія чинила перешкоди вільному пересуванню населення, що унеможливлювало отримання людьми необхідної медичної допомоги та ліків, що стало однією з причин збільшення смертності серед хворих. Левова частка людей похилого віку, опинившись під московитським чоботом, загинула. З різних причин. Та найбільше саме через відсутність потрібних ліків і голод. Весь цивілізований світ обійшла звістка про загибель на Чернігівщині 10 літніх людей, яких московити замкнули на кілька тижнів у шкільному підвалі й вони померли голодною смертю. За інформацією Національної поліції, з початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну розпочато 70 кримінальних проваджень за фактами вчинення окупантами сексуального насильства. Найстаршій з постраждалих — 82 роки…
«Ми поводимось зі старшим поколінням так, як із власними батьками…»
Ця фраза належить пєскову, прессекретарю путіна. Що ж, дядькові з вусами, як назвав його секретар РНБО України Олексій Данілов, брехати не звикати. Посада зобов’язує. А ще «дядько» вважає, що «Українська сторона свідомо перекручує факти, маніпулює ними так, як їй цього хочеться». Не здивуюсь, що і кадри з Бучі, Ізюма, які теж обійшли весь світ, росіяни назвуть провокаційними і брехливими. Але ось що заявила Лора Міллз, дослідниця міжнародної агенції Amnesty International з питань прав людей похилого віку та людей з інвалідністю: «Спустошливе вторгнення росії непропорційно впливає на літніх людей в Україні, багато з них вимушено лишаються на територіях, де існує постійний ризик ураження від невпинних обстрілів із землі та з неба. Часто літні люди або залишаються в небезпечних домівках, або ж, коли їм вдалося евакуюватися, опиняються в притулках, що не мають достатніх ресурсів, аби задовольнити їхні потреби, особливо якщо ці люди мають інвалідність».
