Про свій бойовий шлях в інтерв’ю кореспонденту АрміяInform розповів оператор полку Сил спеціальних операцій, який наразі продовжує службу на інструкторській посаді навчально-тренувального…
Наша розмова триває в одному з приватних обійсть, де розмістилися військовослужбовці батальйону Харківської окремої бригади територіальної оборони. Він сидить на аґнку та постійно потирає середній палець лівої руки — після третього поранення, яке дістав під Бахмутом, Андрій його майже не відчуває.
— Лише нещодавно зняли спиці. Палець майже не згинається, — ділиться чоловік.
Свого часу воїн ТрО Андрій на псевдо «Хорт» проходив службу в правоохоронних органах України. Спецпідрозділ, в якому він перебував на посаді заступника командира, майже 5 років виконував завдання в районі бойових дій на сході України — стежили за дотриманням правопорядку, надавали допомогу місцевому населенню, боролися з ворожими диверсантами. У 2021 році чоловік пішов на заслужену пенсію, але менше ніж за рік був вимушений знов взяти до рук зброю — вже як військовослужбовець ЗСУ: 24 лютого 2022 року російські окупанти пішли великою навалою на Україну…
— На службу до свого підрозділу не повернувся — я себе там вичерпав. Водночас, маючи великий досвід та відмінну навченість у поводженні зі зброєю, міг багато чого навчити тих, хто вперше взяв її до рук, — розповідає військовослужбовець.
«Хорт» згадує, що приєднавшись до батальйону ТрО навесні минулого року, побачив людей, які мали надзвичайне бажання захищати Україну від московитів.
— Але не кожен з них був воїном в прямому сенсі цього слова, адже ці люди прийшли до армії з цивільного життя. Вони мали бажання, але не мали навичок ведення бою. Моїм завданням стало навчити їх всього, що я вмію, вижити і повернутися після перемоги додому. Вже незабаром ми зробили з хлопців справжніх сталевих солдатів. Як показала практика, орки при всій перевазі в озброєнні, від наших дій потерпали більше, ніж ми від їхніх.
Як і багато інших, «Хорт» розповідає, що керівництво так званої другої армії світу ставиться до своїх бійців як до непотребу.
— Проти нас стояли різні підрозділи — і бойові частини росармії, і пвк «вагнер», і колишні наші співвітчизники — жителі квазіреспублік, створених росією дев’ять років тому. Їх часто посилали на штурми, де вони в прямому сенсі ставали гарматним м’ясом. Багато хто виходив проти нас на поле бою в обмундируванні років радянщини. Я вже не говорю про металеві шоломи — на нас часто йшли люди без бронежилетів. Ми їх вбивали, а по їхніх тілах йшли наступні. І так було декілька хвиль, аж допоки не падав мертвим останній російський солдат.
Разом з побратимами Андрій пройшов крізь пекельний вогонь російських окупантів на Харківщині й Донеччині. На своїх руках воїн виносив поранених з першої лінії оборони, де тривали контактні бої — ворог підійшов занадто близько, тому медевак під’їхати близько не міг. За дві доби з позицій під Курдюмівкою під нещадними обстрілами московитів чоловік особисто вивіз двадцять шість бійців та п’ять тіл загиблих товаришів…
— Потім евакуювали «трьохсотих» разом з бойовим медиком. Скільки їх було — збився з рахунку. Але головне, що вони живі…
… Перше поранення «Хорт» дістав під час оборони селища Долина, що на Донеччині.
— Ми зайняли позиції у нічний час та почали окопуватися. Близько 4-ї ранку почали працювати ворожі танки та артилерія. Бій тривав близько п’яти годин. Ми, шість українських бійців, ховалися в окопах глибиною лише близько 45 см — відійти не було жодної можливості: кожні 6-8 секунд поряд падав черговий снаряд. Після артпідготовки ворог намагався взяти нас в оточення, але ми з боєм змогли цього не допустити. Кілька людей, зокрема і я, були поранені, але не зломлені.
…Одного разу під час виконання бойового завдання «Хорт» потрапив у ворожу пастку. Чоловік розповідає, що вони з побратимом рухалися вивченим маршрутом в той час, як ДРГ росіян, яка причаїлася на узбіччі дороги, відкрила по них кулеметний вогонь.
— Мій товариш вистрибнув з автівки та прикрив мене, поки я виводив транспорт з лінії вогню. Я тоді спіймав кулі в обидві ноги і праву руку, але таки покинув небезпечну ділянку та дістався до своїх. Побратим залишився там — він теж був поранений. Я знав, що він живий — ми підтримували зв’язок через станцію. Але залишалася небезпека того, що орки візьмуть його в полон — вони почали «піджимати» з усіх боків… Тоді вже настала моя черга рятувати товариша — разом з іншими хлопцями ми буквально витягнули його з-під щільного ворожого вогню. Це було неймовірно важко, але доля була на нашому боці. А у врятованого побратима нещодавно народився син — він щойно повернувся з відпустки.
Але саме бої за Бахмут для підрозділу Андрія стали найзапеклішими.
— Крім тактичного значення, цей вщент випалений шматок української землі став для росіян сакральним — скільки разів вони вже заявляли, що взяли його, обдурюючи як своїх співвітчизників, так і «царя» московїї. Місяців дев’ять? Нині туди прибуває нескінченний ворожий людський ресурс, використовується все озброєння, яке тільки мають росіяни. Відпрацьовує ворог тут і різноманітну тактику. Але поки що безрезультатно… Фортеця Бахмут тримається.
Саме неподалік Бахмута «Хорт» дістав чергове поранення — найскладніше з усіх.
Вони з командиром батальйону обходили особовий склад на позиціях, відводили поранених, здійснювали заміну людей. Саме в цей момент розпочався мінометний обстріл — уламки ворожих снарядів вчергове вразили кінцівки й спину Андрія. Лікуватися цього разу прийшлося довго — особливо складно загоювалася рана на нозі — на неї чоловік не міг ступити близько місяця.
Нещодавно тероборонець повернувся до строю. І хоча ворог не полишає спроб повернути перевагу на ділянці відповідальності підрозділу «Хорта», заходячи зі своєї території диверсійно-розвідувальними групами, криючи позиції українських бійців з мінометів, РСЗВ та скидаючи снаряди з БПЛА, Андрій впевнений — цього разу російським загарбникам не вдасться захопити жодного клаптика української землі, яку потом і кров’ю повертало наше військо.
— Попри поранення і пережитий біль, ми з побратимами не відступимо. Це наша земля. І хто, як не ми, буде її боронити? Наші партнери можуть надати нам зброю, боєприпаси, але хтось повинен натискати на спусковий гачок і нищити тих, хто може піти війною на весь світ.
Фото автора
Відео Руслани Богдан
