Таку комплексну підтримку родинам, що наразі не знають куди звернутися, буде надавати Регіональний центр соціального супроводу, створення якого започатковано у Збройних Силах. Про…
Напевно, найважче на війні — бути піхотинцем. На своїх плечах вони несуть найбільший тягар боїв. Сьогодні АрміяInform показує без прикрас один день із життя піхотинців 2-го механізованого батальйону 67-ї окремої механізованої бригади.
Артем — командир цього батальйону. Він погодився взяти з собою нашого кореспондента на передові позиції в лісі під Кремінною.
— Це залізні люди і я схиляю голову перед їхньою роботою, — каже комбат. — У цій війні, якою б електронною вона не була, все замикається на людей. І в більшості випадків під вогнем опиняється піхота. Прилітає всюди, але найбільше — це по піхоті. Без неї — нікуди.
Разом із командиром ми йдемо від позиції до позиції, аби побачити, як живуть і воюють піхотинці.
Піхотинці «насипають» окупантам з американського гранатомета МК 19
Гранатомет стріляє осколково-фугасними гранатами калібру 40 міліметрів. «Накриває» піхоту, автомобільну та легкоброньовану техніку.
— Не хотів б я опинитися під його вогнем, — розповідає гранатометник Дмитро.
Вогнева позиція гранатомета — у лісі за декілька сотень метрів від окопів російських окупантів. Неподалік у бліндажі чергує розрахунок. Як тільки піхотинці отримують команду на відкриття вогню — біжать до свого МК 19, скидають гілки, якими його маскують, прицілюються і «насипають» чергами по окупантах.
— День на день не приходиться, — каже Дмитро. — Інколи можемо за добу раз чи два «навалити». Інколи — сім-вісім разів за пів дня.
Ворог намагається знищити гранатомет та гранатометників. Тож вони постійно змінюють свої позиції і добре маскуються.
— Нещодавно артилерійський снаряд впав буквально за 15 метрів від нас, — розповідає Дмитро. — І не розірвався. М’який піщаний ґрунт спрацював як амортизатор.
Попри небезпеку та важкі умови життя в лісі, Дмитро і його побратими випромінюють стійкість.
— Це найкраща робота у світі. Ліс, природа, пташки, свіже повітря, найкращі друзі, — сміється він. — У нас тут живе ящірка. Ми назвали її Клава. Та два жуки — Валера і Федя. Кабан бігає. Його ми ще не назвали, бо він не спілкується з нами. Якийсь дикий.
Абсолютна більшість військовослужбовців батальйону — добровольці, які мобілізувалися до лав ЗСУ і взяли до рук зброю, щоб вигнати російських окупантів з рідної землі.
Ворожий ракетний удар та «дорога життя»
Гуркіт вибухів тут не припиняється ані на хвилину. Все змішалося: наші «виходи» і ворожі «прильоти». Раптом з радіостанції командира батальйону чути сигнал «повітря». Всі залягають під деревами. Ще за декілька секунд з неба чути звук роботи реактивного двигуна. Ще секунда — земля тремтить і ліс пронизує звук вибуху приголомшливої сили.
— Це може і в наш штаб прилетіло, — припускає командир і відразу виходить на зв’язок з командно-спостережним пунктом.
— У нас 4.5.0, — відповідає хтось з КСП.
— Далеко? — уточнює комбат.
— Метрів ХХХ, — дають відповідь з КСП. — Хвилю нормально так відчули.
Усі встають і йдуть далі.
— Це ракета, яка була випущена або з наземного комплексу, або з літального апарата здалека, — розповідає командир. — Літак підходить на відстань 3-4 кілометри до переднього краю, випускає ракети і йде на розворот. Або десь здалека б’ють з наземних ракетних комплексів.
Тим часом ми проходимо повз бойову машину піхоти.
— Це наша «беха». Ховається під крони, маскується гілками, — пояснює Артем. — У разі потреби на ній проводиться евакуація. Люди застрибують і помчали. Недалеко у землянці живе екіпаж, який готовий працювати за викликом будь-якої миті. Бо дорога сюди довга і складна. Постійно прострілюється. Її тут називають «дорога життя». Але це просто дорога в лісі.
Піхотинці на позиціях
Всюди ми зустрічаємо піхотинців різного віку. Вони охоче розповідають про своє життя та війну. Тут всі раді одне одному. Вітаються помахами руки здалека, усміхаються.
— Перемога буде за нами, — сміється піхотинець Іван. — Тут ми утримуємо свої позиції, «промацуємо» позиції ворога, підходимо до них, дивимося що та як, відстежуємо і вивчаємо переміщення противника. Досить небезпечний тут напрямок. В порівнянні з іншими, де я вже був, тут — гаряче.
— Ми повинні вигнати цих паскуд звідси, з нашої землі, — каже механік-водій БМП Родіон. — Нічого, все буде добре. Протримаємося.
— Зараз наше завдання тут — спостереження за ворогом та відбиття атак диверсійних груп, — розповідає піхотинець Ярослав. В цю мить пронизливо свистить міна.
— Це далеко, над головою, — спокійно коментує він.
Евакуація пораненого піхотинця
— «Адмірал», не мовчи, говори щось, — благають побратими пораненого. На ношах вони несуть його до бойової машини піхоти. Всім трохи легше на душі, коли воїн на псевдо «Адмірал» принаймні пробує відповісти на питання. Це означає, що він у свідомості.
— Усе буде добре, «Адмірал», все буде добре, — запевняють побратими свого пораненого друга та самих себе.
За хвилину «Адмірал» вже у бойовій машині. Механік-водій заводить БМП. Один із супровідників тричі хреститься перед дорогою. БМП рушає і залишає позицію. Всі повертаються до своїх бойових постів. Так відбувається евакуація воїна, який дістав поранення внаслідок ворожого артилерійського обстрілу.
Піхотинці з гранатомета та вогнемета палять бліндаж росіян
Це звичайне завдання піхотинців на «нулі» — вийти на заздалегідь розвідану і підготовлену вогневу позицію, щоб спалити з вогнемета та гранатомета бліндаж, техніку чи живу силу противника.
— Маршрут назад всі пам’ятають, рухаємося тільки визначеними стежками, — обговорюють своє завдання гранатометники. — Відразу після пострілу швидко повертаємося на вихідні позиції. Ворог почне «накривати» місце, звідки ми стрілятимемо.
Водночас командир батальйону дає команду операторам антидронових рушниць «закрити» небо над маршрутом і позицією піхотинців.
— Найбільш ймовірно, що саме ворожі дрони можуть помітити наш вихід на вогневу позицію, тож ми маємо мінімізувати цю загрозу, — розповідає гранатометник Роман. — Наші оператори працюватимуть зі своїх антидронових рушниць. Це пристрої, які «глушать» сигнал до квадрокоптерів типу Mavic. Також нас можуть виявити з ворожих наземних спостережних пунктів. Цьому ми запобігти не можемо, але вірогідність тут невелика.
Після того, як «антидронщики» доповіли про роботу, гранатометники бігом дістаються позиції, прицілюються і роблять постріли. Це все відбувається під зловісний свист мін у повітрі та вибухи на землі.
Після успішного відходу з вогневої позиції піхотинці заспокоюють дихання і знову можуть говорити.
— Ми спалили бліндаж окупантів. Застосували для цього спершу РПГ-7 — ручний протитанковий гранатомет, а потім РШГ-1 — реактивну штурмову гранату з термобаричним зарядом. Ця РШГ-1, до речі, трофейна. Ми забрали її у рашистів. Тепер повернули.
У цю мить окупанти починають інтенсивно обстрілювати ділянку, з якої вівся вогонь. Це привід знову прискоритися.
— Напевно їм там спекотно, огризаються, — сміється гранатометник Дмитро. — Думаю, ми добре відпрацювали. Вирахували кути й напрямки вогню, мали орієнтири. За роботою стежив наш безпілотник. З командно-спостережного пункту батальйону повідомляють, що зафіксували вторинну детонацію в районі ворожого бліндажу та багато вогню і диму. Це добре. Тепер ви бачите, чим ми тут займаємося щодня.
Фото і відео автора
