Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
У Вінниці, у ліцеї № 33, відкрили пам’ятну дошку військовому льотчику старшому лейтенанту Денису Лукову, який загинув під час виконання бойового завдання. Воїн був випускником цього навчального закладу.
Денис народився у 1999 році у Вінниці. Після закінчення загальноосвітньої школи у 2016 році вступив до Харківського національного університету Повітряних Сил. Незадовго до початку великої війни офіцер розпочав службу в одній із авіаційних бригад Повітряних Сил.
Льотчик-штурман вертолітної ланки лейтенант Денис Луков із перших днів широкомасштабного вторгнення виконував бойові завдання на території Донеччини. У травні минулого року офіцер у складі екіпажу Мі-8 проявив мужність і героїзм під час виконання вильотів на ураження живої сили та техніки російських окупантів. Виконував завдання зі стримування атаки противника поблизу Новобахмутівки. Здійснював бойові польоти на десантування спецпідрозділів ЗСУ для відбиття наступу поблизу Краматорська та прикривав дії спецпризначенців із повітря. Завдяки спільним діям визначених підрозділів наступ ворога на цій ділянці фронту було зупинено. Загалом екіпаж успішно виконав майже 30 бойових вильотів.
Денис Луков освоїв вертольоти Мі-8, Мі-2 різних модифікацій, мав наліт майже 150 годин.
У липні 2022 року вертолітника відзначили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Загинув мужній воїн 8 серпня 2022 року під час виконання бойового завдання. Посмертно офіцер був удостоєний медалі «За військову службу Україні».
Почесне право відкрити пам’ятний знак загиблому Денису Лукову було надано його побратиму Ігорю.
Після освячення меморіальної дошки пам’ять загиблого воїна вшанували хвилиною мовчання.
Потім слово було надано батькові загиблого героя Сергію Лукову. Він розповів про дитячі роки сина, його становлення як чоловіка та воїна, про його службу, мрії та плани. Також Сергій Луков вшанував пам’ять всіх загиблих на цій війні.
— Кожна дитина мріє почути від своїх батьків похвалу чи подяку. Для мого сина, як я потім дізнався, найбільшою похвалою були мої слова про те, що я ним пишаюсь. Коли він чув ці слова, він був найщасливішою людиною на світі. Хочу побажати всім бути такими людьми, щоб ваші батьки могли сказати: «Я пишаюсь тим, якою стала моя дитина», — сказав він. — І ще одне. Нам випала велика честь народитись українцями. Ми неповторна, мужня та красива нація. Гордіться цим високим званням, бережіть Україну, адже ми віддали за неї велику ціну. Вічна пам’ять всім, хто загинув на цій війні. Нехай в наших серцях на вікі збережеться пам’ять про них.
Про службовий та бойовий шлях молодого льотчика розповів командир авіаційної бригади:
— У 2005 році наш Денис пішов у 1-й клас цього ліцею. Саме в цих стінах попри те, що він із родини медиків, він вирішив стати офіцером. Але не просто офіцером, а бойовим льотчиком. І у 2016 році його мрія здійснилась, коли він вступив до Харківського національного університету Повітряних Сил. Там він був одним із найкращих курсантів, і по закінчення навчання потрапив в нашу бригаду. За той короткий проміжок часу, який він провів тут, Денис виконав майже 30 бойових вильотів, знищував ворожу техніку та особовий склад. Він показав себе як один із найкращих льотчиків нашої частини. Завжди хотів бути першим, завжди хотів навчатись і йти тільки вперед. Але 8 серпня минулого року під час виконання бойового завдання його не стало. Ми всі знаємо, що людина живе, поки живе пам’ять про неї. Ми будемо завжди пам’ятати той неоціненний внесок, який він зробив в нашу Перемогу. Він віддав найдорожче, що в нього було, — власне життя. Цей знак пошани свідчить про те, що ми пам’ятаємо і будемо пам’ятати завжди.
Фото автора
