Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Дуже символічно, що серед багатьох наших захисників і захисниць, які боронять зараз Україну, чимало уродженців Донбасу. Вони мріють лише про одне: якнайшвидше звільнити від окупантів свій край та повернутися до своїх осель, в місця, де народилися та прожили багато років у мирі й спокої. В одному з таких підрозділів під тимчасово окупованою Горлівкою побував кореспондент АрміяInform і побачив, як відважно воюють проти рашистів справжні донеччани.
Підрозділ територіальної оборони, в який ми приїхали, був сформований переважно з мешканців Донбасу, а початок повномасштабного вторгнення зустрів у запеклих боях під Маріуполем. На долю особового складу випали важкі випробування. Майже два місяці вони перебували в повному оточенні й разом з іншими підрозділами морської піхоти, Національної гвардії, прикордонної служби чинили жорсткий опір переважаючим силам загарбників.
На останньому рубежі оборони «Азовсталі» вони билися, як леви. Але сили були нерівні. Багато тероборонців загинуло й потрапило в полон. І хоча втрати були суттєві, підрозділу в короткі терміни вдалося відновити свою боєздатність і продовжити виконання бойових завдань.
На позиції нас супроводжує командир одного з підрозділів ТрО на псевдо «Бабай».
— Ситуація наразі контрольована, — розповідає офіцер. — Ворог після невдалих спроб прорвати нашу оборону перейшов до позиційних дій. Зараз рашисти посилено окопуються, ведуть повітряну розвідку й чекають на наш контрнаступ. При цьому акцент роблять на артилерійські обстріли. Потужних вогневих ударів завдають не тільки по наших позиціях, а й по мирних населених пунктах.
Понад усе дістається Нью-Йорку, який розташований безпосередньо біля передової. Там ще залишається багато цивільного населення, зокрема діти. Окупанти про це прекрасно знають і навмисно застосовують тактику терору, щоб залякати людей. Причому свої садистичні нахили вони реалізовують доволі цинічними методами.
Нещодавно вразили пострілом з ПТУРа цивільну машину, яка просто їхала центром міста. В автівці перебувало подружжя. На жаль, люди загинули. Навряд чи це був випадковий постріл. Ординці цілеспрямовано полюють на людей, щоб їх жорстоко й показово вбивати. Практично щодня місто піддається обстрілам з артилерії, РСЗВ, а також бомбардуванню авіацією, — додає командир.
І дійсно, під час пересування містом бачимо багато зруйнованих і пошкоджених снарядами та мінами житлових будинків, шкіл, лікарень і магазинів. Але люди продовжують займатися своїми справами, ходять вулицями, наражаючи себе на небезпеку.
…На опорному пункті життя йде за жорстким розкладом війни: чергування, інженерне обладнання позиції, підготовка зброї, БК, надання вогневої відповіді ворогу, налагодження взаємодії із суміжними підрозділами. Приємно вразило, що воїни, попри складнощі польового побуту, постійні обстріли, велике фізичне та психологічне напруження, залишаються в позитивному настрої.
— Для нас головною мотивацією й підняттям настрою є можливість завдавати ворогу болючих втрат, — розповідає «Бабай». — Наприклад, учора ми вразили дроном-камікадзе кулеметника з вогневої позиції орків. Він протягом декількох днів дуже дошкуляв нашим хлопцям щільним вогнем з великокаліберного кулемета. Підловили його, коли він виліз із бліндажа справити потребу. Аеророзвідка спрацювала на відмінно. Він ще не встиг і штанів застебнути, як потрапив на концерт до кобзона.
Більшість військовослужбовців підрозділу — звичайні пересічні українці, які залишили свої мирні справи й пішли захищати країну. Наприклад, 55- річний водій молодший сержант Андрій, попри зрілий вік, впевнено справляється з обов’язками стрільця-водія.
— Більшість свого життя відпрацював на шахті. Умови там не дуже легкі, тому я звичний до будь-яких складнощів. У військо прийшов добровольцем, тому що хочу звільнити рідний Донбас від цих чужинців і нелюдів. Коли бачу напроти нас промислові споруди й будинки окупованої Горлівки, вірю, що невдовзі ми звільнимо весь Донбас, — каже воїн.
Є в підрозділі чимало справжніх профі у справі знищення московитів. Це, приміром, кулеметник старший солдат Юрій. До речі, в цей день, коли ми приїхали на позицію, він саме відзначав своє 52-річчя. Побратими, командири тепло привітали воїна з днем народження. Юрій 20 років відпрацював прохідником на шахті «Червонолиманська» Покровського району.
Має дуже разючу зовнішність. Зріст під метр дев’яносто, атлетичний, широкоплечий, з міцними руками, поглядом пронизливим, наче кулеметна черга. У складі 54-ї ОМБр з 2017 по 2019 роки виконував бойові завдання в районі проведення ООС. Потім звільнився, а після початку широкомасштабного вторгнення рашистів повернувся у стрій.
У підрозділі Юрій очолює мобільний розрахунок 14,5-мм великокаліберного кулемета Володимирова, який встановлюється на БТРах.
У нашому випадку кулемет бійці встановили на автомобіль ЛуАЗ. Це дійсно справжній «бандероавтомобіль».
— Ми самі зробили для нього станок і встановили на машину, — розповідає кулеметник. — Діє по аналогії з тачанкою. Заїжджаємо на позицію, розвертаємося задньою частиною до ворога, відстрілюємося і швидко втікаємо або змінюємо позицію. Його вогнева міць така, що куля пробиває легку броню, а орків розриває на шмаття. Гучний, басовитий звук пострілів цього кулемета паралізує волю й наганяє жах на ворогів.
У складі розрахунку також водій і за сумісництвом помічник кулеметника солдат Артем.
— Нам вистачає 5 хвилин, щоб привести кулемет до бою і вийти на рубіж ведення вогню, — пояснює він.
— Одного разу цей кулемет врятував життя багатьом моїм побратимам, — згадав Юрій. — Під Водяним рашисти неочікувано зайшли з флангу на наші позиції. Нам вдалося швидко привести кулемет до бою й відкрити кинджальний вогонь майже в упор по окупантах. Завдяки цьому утримали позицію та врятувати людей від загибелі.
На відверте запитання Юрію, чому він, людина, яка була вихована на ідеологічних наративах комуністичного минулого, не піддався свого часу на російську пропаганду й пішов захищати Україну, одразу відповів, що не хоче бути рабом московського режиму.
— Ще в школі за радянських часів прочитав книжку про бандерівців, які боролися проти більшовиків. І вже тоді вони мені сподобалися, бо я теж ненавидів комуністів та їхню владу. Сьогодні ми захищаємо весь світ від пошесті під назвою росія, тому нас підтримують усі нормальні люди. Упевнений: за допомогою цивілізованого людства ми переможемо цих дикунів.
Фото автора
