В умовах навʼязаної росією війни питання ефективної мобілізації та рекрутингу на військову службу стає пріоритетним для держави. Підривна діяльність кремлівських…
Після багатьох днів літньої спеки раптом стало зимно й похмуро… Сьогодні небо над Вінницею плаче дощем: місто прощається з веселим балагуром, неймовірно порядним чоловіком і батьком чотирьох синів Олександром Курінним, загиблим під час штурмових дій на Донеччині. Старший сержант Олександр Курінний воював із двома своїми синами. Старший зараз оговтується після важкого поранення. А от 41-річний батько нині повернувся до рідної Вінниці зі сходу країни на щиті…
… Ми познайомилися з цим ввічливим та завжди усміхненим хлопцем 16 років тому — разом привели дітей до дитячого садочка. Старший сержант, тоді він мав за плечима строкову службу в десантних військах, служив за контрактом у Вінницькому гарнізоні. Служив разом із коханою дружиною Наталею, з якою виховав чотирьох синів — дуже схожих на батьків та одне на одного хлопчаків.
«Тато, мама і чотири «я» — така велика й дружня сім’я!..» — так називалася замальовка про сім’ю Курінних, що вийшла рівно 10 років тому в газеті «Крила України» до Міжнародного дня сім’ї. На той час Олександр та Наталія проходили службу в «мозковому центрі» одного з видів Збройних Сил України — командному центрі Повітряних Сил. Вона — планшетистом, він — заступником командира взводу контролю повітряної обстановки. Та це було далеко не першим та, як я дізнавався вже з роками, час від часу зустрічаючи Сашка, звісно ж, не останнім його місцем служби.
Сашко Курінний народився і виріс у Вінниці. Служити Батьківщині він пішов за прикладом батька. Старший прапорщик Святослав Курінний півтора десятиліття прослужив у радіотехнічних військах ППО, втім, до заслуженої пенсії йому дослужити не дали… Річ у тім, що дід Сашка, на честь якого, власне, і був названий хлопець, був поетом-дисидентом, національно свідомим українцем, який за свої політичні погляди, а надто — за вірші про вільну Україну, був засланий до таборів, де провів 11 років, кращих років свого життя. Коли його синові-прапорщику до пенсії залишалося не так вже й довго, «особісти» таки розкопали всі подробиці, і Святослав Олександрович був звільнений з війська. У пам’ять про батька, вже після смерті політв’язня Олександра Курінного, коли збулася мрія всього його життя й Україна здобула незалежність, його діти власним коштом видали збірку віршів поета-дисидента під назвою «Констанція»…
Внук політв’язня закінчив у Вінниці школу та професійно-технічне училище, а коли прийшов час, взув солдатські чоботи. У 2000-му Олександр Курінний був призваний до лав Збройних Сил. Строкова Сашка пройшла у повітряно-десантних військах. У 95-й аеромобільній бригаді 8-го армійського корпусу Сухопутних військ заступник командира аеромобільного взводу сержант Курінний відслужив весь термін своєї строкової служби. Звільнившись у запас, із 15 парашутними стрибками за плечима та досвідом участі в навчаннях різного рівня й на різних полігонах Збройних Сил України, Олександр повернувся додому. У Вінниці він влаштувався на роботу до однієї зі структур оборонного відомства — у Вінницьке інженерно-будівельне управління Міністерства оборони України. Тоді ж учорашній сержант-десантник одружився з коханою дівчиною Наталкою. Невдовзі в молодого подружжя Курінних з’явився на світ первісток, якого нарекли Назаром.
Та після двох років цивільної роботи в Міноборони Олександр вирішив знову вдягнути однострій.
Близько трьох років сержант Курінний служив у зональному відділі ВСП на посаді старшого радіотелефоніста взводу патрульно-постової служби, а згодом перевівся до окремої бази забезпечення штабу Командування Повітряних Сил, на посаду командира відділення взводу охорони. У цей самий час на військову службу за контрактом пішла й Наталія Курінна, уклавши контракт із начальником командного центру. Згодом на КЦ перевівся й Олександр. Відтоді, хоч і в різних взводах, чоловік із дружиною служили в одному підрозділі.
Відповідно до специфіки своєї військової служби, старший солдат і старший сержант Курінні брали участь у всіх без винятку навчаннях, у яких брали участь екіпажі, розрахунки, підрозділи, частини та з’єднання Повітряних Сил. Служили, жили та виховували чотирьох прекрасних синочків — Назара, Олексія, Іллю та Матфея. Усі вони радували батьків своїми успіхами — хто в навчанні, хто — у спорті, хто — такими вчинками в юному житті, що батьки по-справжньому пишалися синами.
Коли в 2014-му почалася війна, Олександр Курінний, зважаючи на свою підготовку воїна-десантника та досвід багаторічної служби, вирішив стати до зброї та боронити українську землю на передових рубежах. Відряджений до складу 59-ї мотопіхотної бригади, що пізніше отримає ім’я генерала Якова Гандзюка, воював на Приазов’ї. Пригадую, як зустрілися з ним у Вінниці після ротації у 2015-му, Сашко розповідав тоді про бої поблизу Пищевика та Павлополя…
Незадовго до широкомасштабного вторгнення мерзенної орди Олександр, після закінчення контракту, звільнився з лав Збройних Сил України, але відразу ж після початку великої війни повернувся до строю. Воював разом із двома синами — не завжди поруч, але ж… Сьогодні поки що небагато відомо про обставини загибелі старшого сержанта — рука не піднімається взяти слухавку й потурбувати в такий важкий день його кохану Наталію… Але згодом ми обов’язково розповімо про те, як воювали батько й сини Курінні, і як батько чотирьох дітей, який, за словами побратимів, неодноразово проявив мужність та героїзм у боях за Мар’їнку та Авдіївку, 7 червня під час штурмових дій зробив крок у вічність, звільняючи українську землю від проклятого ворога. Йому був 41 рік. І більшу частину свого життя Олександр Курінний провів у війську, на службі українському народові. Службі, яка розпочалася для нього в блакитному береті десантника, а завершилася у складі легендарних штормових беретів — адже свій останній бій, як і, зрештою, останні місяці служби і війни, старший сержант Курінний провів у підрозділі, відрядженому до 35-ї бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського…
