Чоловік систематично публікував у Telegram інформацію про місця виконання завдань військовими ТЦК та СП і про блокпости, де проводилися заходи…
— Ми працюємо лише тоді, коли є команда на бойове застосування, цієї ночі вже відпрацювали, знищили російський ВОП, тому зараз вогню ви не побачите, аби зайвий раз не провокувати ворога на «відповідь», — одразу попередив нас по дорозі на позиції українських «Гвоздик» старший офіцер батареї самохідного дивізіону Закарпатської бригади старший лейтенант Володимир. — А взагалі наші цілі — це оборонні укріплення окупантів, їхня легкоброньована та важка бронетехніка, склади з боєприпасами тощо. На рахунку вже маємо чимало таких знищених об’єктів і незабаром їх буде ще більше.
Зізнатись чесно, знайти наших артилеристів на передовій — це ще той квест — ми їздили невідомими шляхами та полями, але врешті дістались до місця призначення. Замасковано все так, що навіть гострозорий сокіл з неба не помітить де і що знаходиться. Молодці хлопці, за рік війни навчились добре маскуватись.
— Дістаємо противника досить часто, буває навіть по кілька разів на день, — розповідає командир САУ 2С1 «Гвоздика» на псевдо «Борода». — Самохідки хоч і досить старі, проте роботу виконують на відмінно. Вони уражають противника на відстані до 15 кілометрів, проте є й реактивні снаряди, котрі можуть знищити ворожі об’єкти за 20 кілометрів. Коли звільняли Херсонщину, навіть агітаційними снарядами стріляли, розкидали оркам листівки з привітанням від української армії.
«Борода» розповідає, що раніше вже служив в артилерії, ще на початку антитерористичної операції, але ті обстріли, які були там за 2-3 роки, у 2022 році він застав за 2 тижні.
— Минулого року, виконуючи бойове завдання, наша машина наїхала на ворожу міну, я дістав поранення. Проте, якщо відповідати на запитання, чи є тут складні моменти, одразу скажу — коли побратими поряд — не страшно нічого. Допомагає армійський гумор, без якого на війні, ну ніяк, — усміхається командир гармати. — Так, ворог намагається нас знайти і знищити, вони застосовують керовані авіабомби, прострілюють посадки, але це їм не допоможе — ми знаходимо їх першими і ліквідовуємо.
Артилеристи кажуть, що звичайно хотілося б новіші машини, бажано іноземного виробництва, аби ще ефективніше працювати, та й опанувати їх буде зовсім не складно.
— Плюс-мінус 10 днів, гадаю, нам потрібно, аби опанувати іноземний аналог артилерійського озброєння, — продовжує Володимир. — В принципі, такі установки всюди працюють за єдиним принципом, можливо є якесь новіше обладнання в машині, лазерні далекоміри чи потужніша гармата, але розібратись в цьому не буде особливих проблем, при чому не потрібно за кордон їздити, можна все тут на місці вивчити.
Хлопці обслуговують артустановки безпосередньо на передовій, якщо є якісь поламки — відправляють на ремонт в рембат, і вже за кілька днів, якщо немає особливих проблем, повертаються до строю і продовжують нищити російських недоімперіалістів. Зовні гармата «Гвоздики» нагадує таку собі трембіту у броні, а хлопці із Закарпаття вміють нею добре користуватись, щоправда, на відміну від музичного інструменту, ефекту тут буде більше, та й орки не надокучатимуть.
— Дякуємо українцям, котрі нас підтримують, дякуємо всьому цивілізованому світові за те, що допомагають нам зброєю, боєприпасами і технікою. Разом ми мусимо перемогти це російське зло та відбудувати Україну, — сказали закарпатські гармаші. — Не забуваймо, що ми незламна нація, тож і робімо все для нашої Перемоги.
Фото автора
