Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ВІКНУ) — це сучасний військовий навчальний заклад, який готує фахівців з повною…
Валерію 57 років, він молодший сержант окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Від 2014 року і до сьогодні воїни цієї бригади звільняють українські землі від російського окупанта. Про те, як колишній шкільний вчитель став військовослужбовцем Збройних Сил України та про його участь у Херсонському контрнаступі Сил оборони України у 2022 році, читайте у матеріалі.
З вчителя — на оператора «Шилки»
— Війна в Україні розпочалася у 2014 році. І ще тоді я добре знав про ситуацію, оскільки мій рідний брат в перші хвилі мобілізації пішов служити до війська та виконував бойові завдання на Донеччині. Коли в мене траплялась можливість з ним поспілкуватися, дізнавався, що відбувається, — розповідає воїн. — А з початком широкомасштабного вторгнення я зі своїм другом пішли до місцевого терцентру комплектування та соцпідтримки, де нас направили до підрозділу, в якому зараз проходимо службу. Я потрапив у зенітно-ракетний дивізіон старшим оператором зенітної самохідної установки «Шилка». Особисто я пішов воювати, бо це моя рідна земля, тут живуть мої двоє дітей та ростуть три онуки. Вони повинні мати спокійне дитинство, яке рашисти намагаються у них вкрасти.
За час широкомасштабного вторгнення рф в Україну підрозділ, в якому служить Валерій, брав участь у запеклих боях на території Донецької, Херсонської, Запорізької областей. Було звільнено десятки населених пунктів, що дало можливість повернутися додому десяткам тисячам громадян України. Це все вдавалося завдяки мужності українських захисників. Іноді ціною життя.
Про Херсонський контрнаступ
— Важких боїв було чимало. Кожен з них був складним по-своєму. Та найважче — це втрати товаришів, з якими ти ще вчора міг разом обідати чи займатися побутовими справами, — продовжує захисник.
У пам’яті Валерія закарбувались події під час Херсонського контрнаступу у серпні минулого року біля одного з населених пунктів області.
— Головним завданням нашої техніки є знищення повітряних цілей, але ми застосовували її для роботи по наземних цілях. У цьому бою працювали, аби підтримати піхоту, яка тоді йшла на штурм села, — розповідає захисник. — Бойове зіткнення тривало близько трьох годин. Це була відкрита місцевість. Ми були для їхніх «птуристів» легкою мішеною, тому завжди вели вогонь у русі. Це нагадувало черговий бойовик від MARVEL.
За час окупації Херсонщини рашисти встигли провести колосальні роботи з інженерного погляду, аби максимально вберегти свої життя. Та їм це не допомогло, оскільки вони були в ступорі, коли українські війська розпочали контрнаступ.
— По хаотичних діях рашистів стало зрозуміло, що вони дезорієнтовані. Цей фактор зіграв нам на руку. У тому бою наш екіпаж знищив транспортні засоби, на яких росіяни намагалися спішно покинути позиції. Уявіть, що залишається від «Уралу» з піхотою, чи їхньої «буханки» — «УАЗ», коли по них ведеться вогонь 23-мілеметровим калібром із темпом стрільби до 3600 пострілів за хвилину! З їхніх автівок, ущент заповнених піхотою, ми робили сито…
Як згодом з’ясувалось, лише на цій ділянці, де розпочався український контрнаступ Сил оборони України, наші військові знищили за три години 5 автівок з окупантами, які намагалися відступати.
— Тоді ми взяли багато трофейного озброєння. Лише було шкода, що знищили усі ворожі автомобілі. Могли б на них транспортувати трофеї, — сміючись, каже воїн.
Для Валерія дуже важливо, аби наш народ працював в мирній Україні на користь нашої держави.
— Тому всі ми боронимо нашу державу заради майбутнього, — зазначив молодший сержант.
Фото з особистого архіву Валерія
