Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Вони разом і ніколи більше не розлучатимуться… Це молоде подружжя в лікарні імені Мечникова Дніпра знає весь персонал.
До широкомасштабної війни, яку росія підступно розв’язала проти України у лютому минулого року, Андрій і Аліна жили, кохали, будували плани на майбутнє… Нині він бореться за своє життя, а вона невідступно поруч із важко пораненим чоловіком. Щоразу цілує його пошкоджені очі, ніжно торкається його пораненого тіла, неначе хоче вдихнути в Андрія життєві сили.
Киянину Андрію всього 27… Боронити Україну він пішов добровольцем. На передовій був командиром підрозділу. Нещодавно дістав важке поранення — втратив зір і обидві руки. Поки йому допомагає дихати апарат ШВЛ. Лікарі – реаніматологи та травматологи зробили все, щоб Андрій вижив, а дружина зараз робить усе, щоб він жив. Для спілкування з коханим Аліна розробила спеціальну мову. Коли говорить до Андрія, він може відповідати їй жестами пальців стоп — малює в повітрі букви.
Незабаром чоловіка перевезуть до Києва. Зі слів лікарів, попереду — поетапна реабілітація, а вже після стабілізації стану говоритимуть про протезування.
Але зараз кохана Аліна й мама — найголовніші гаранти подальшого відновлення та майбутнього життя Андрія.
— Попереду в нього поетапна реабілітація, — розповів генеральний директор Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені І. І. Мечникова Сергій Риженко. — Зараз вся наша Україна, Аліна й мама — найголовніші гаранти подальшого відновлення та майбутнього життя Андрія.
А своє майбутнє пара бачить чітко: народити сина й донечку та жити щасливо в рідному Києві.
Фото Дніпропетровська ОКЛ імені І. І. Мечникова
