Дата обрана на честь пам’яті військового кореспондента Дмитра Лабуткіна, який у цей день загинув під час бойових дій на сході України у 2015 році. День…
Іспанія буквально з першого дня російського вторгнення в Україну всіляко підтримує нашу державу, й одним з напрямків є підготовка наших військових на базах Королівської армії, яка, за словами Міністра оборони Олексія Резнікова, буде збільшуватися. Як розповіла його іспанська колега Маргарита Роблес, серед розмаїття озброєння, яке опановуватимуть в її країні українські вояки, будуть і артилерійські системи, зокрема, гаубиці, частина яких може бути передана Україні.
До середини 70-х років минулого століття артилерійський парк бронетанкових та механізованих підрозділів іспанської армії був представлений більш-менш сучасними САУ американського виробництва. А ось ситуація з причіпною артилерією була зовсім не райдужною. Наявні американські 155-мм гаубиці М114 були вже зношені. А також, крім них, використовувались і такі екзотичні системи, як гармати 122/46 — колишні радянські А-19 (та їхні іспанські копії). Водночас наявний конструкторський та виробничий потенціал дозволяв сподіватися на створення сучасної польової артсистеми власними силами.
Про історію створення і сьогодення іспанських гаубиць кореспонденту АрміяInform розповів дослідник озброєння та військової техніки, доктор історичних наук, професор Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Андрій Харук.
— Андрію Івановичу, які завдання були поставлені перед розробниками нового покоління іспанських гаубиць і як іберійські майстри з ними впоралися?
— До нової 155-мм гаубиці пред’являлися такі вимоги: маса не більше ніж 10 тонн, кут піднесення не менше ніж 60°, дальність стрільби не менше ніж 20 км. Артсистему слід було обладнати досилачем, а як додаткова опція передбачалося обладнання гаубиці допоміжною силовою установкою для саморуху.
Іспанським фахівцям знадобилось три спроби, перш ніж вони спромоглись довести до серійного виробництва сучасну 155-мм артсистему. Спершу розробкою артилерійської системи зайнялися фахівці підприємства Fabrica de Artilleria de Sevilla, яке входило до концерну Empresa Nacional Santa Barbara. Гаубиця, що позначалася SB 155/39 REMO, отримала ствол завдовжки 39 калібрів, що відповідав новому (на той час) стандарту польової артилерії НАТО. Важила вона 9 тонн, мала одновісний лафет з розсувними станинами та опорною плитою. У похідному положенні ствол розвертався на 180° і кріпився до зведених станин — це значно зменшувало довжину системи на марші. Автофретований ствол-моноблок мав двокамерне дульне гальмо і 48 правосторонніх нарізів з кроком 3100 мм. Затвор — напівавтоматичний вертикальний клиновий, відкривався вгору. Є механічний досилач. Противідкотні пристрої складалися з гідравлічного гальма відкоту та двох гідропневматичних накатників. Кут горизонтального наведення становив 60°, вертикального — від −3° до +70°. Дальність стрільби сягала 24 км, а швидкострільність — 6 постр./хв.
— З якими показниками підійшли іспанські зброярі до запуску цих самохідних гармат у серійне виробництво?
— Перший прототип SB 155/39 REMO був готовий у 1984 році, а наступного року розпочалися його випробування. Тоді ж з’явився дослідний екземпляр SB 155/39 REMА з дизельним двигуном потужністю 70 к.с. У такому виконанні гаубиця додала у вазі приблизно пів тонни, але отримала можливість самостійно рухатися зі швидкістю 12 км/год, долаючи підйоми до 17°. Для підвищення прохідності важкими ґрунтами передбачили можливість дистанційного включення системи саморуху гаубиці з робочого місця водія тягача.
До 1990 року виготовили чотири прототипи гаубиці SB 155/39, але в серію вона так і не пішла — військових вже не влаштовувала її далекобійність. Залишився на стадії прототипу своєрідний «побічний продукт» програми розробки цієї артсистеми — самохідна гаубиця SB 155/39 АТР. Хоча військові не замовляли створення такої САУ, керівництво «Санта-Барбари» вирішило розробити її в ініціативному порядку.
Для встановлення в самохідку довелося доопрацювати противідкатні пристрої зброї, скоротивши довжину відкату з 1400 до 500 мм. SB 155/39 АТР нагадувала американську САУ М109, але використовувала шасі власної розробки з дизелем Дженерал Моторс потужністю 912 к.с. У порівнянні з американським зразком, бронезахист SB 155/39 АТР був посилений — він був здатний протистояти 20-мм снарядам. Боєкомплект становив 28 пострілів, а маса самохідки досягала 38 тонн.
Наступну спробу дати сухопутним військам Іспанії сучасну причіпну гаубицю зробила фірма SITECA. У взаємодії з фахівцями канадської фірми Space Research Corporation, створеної відомим артилерійським «гуру» Джеральдом Буллом, вона розробила артсистему FGH-155 зі стволом завдовжки 45 калібрів. В основу артсистеми, що з’явилася 1985 року, було покладено конструкцію гаубиці GC-45. Виготовили три прототипи, причому два з них були саморухомими: на одному стояв дизель «Дойц» потужністю 164 к.с., а на іншому — менш потужний «Ломбардіно» (110 к.с.).
Двигун служив не тільки для системи саморуху, але й для приводу гідравлічного насоса, що забезпечує роботу механізмів переведення зброї з похідного положення в бойове та назад, наведення гармати та досилання снарядів. Максимальна дальність ведення вогню сягала 40 км. У липні 1988 року було досягнуто попередньої угоди про можливість прийняття FGH-155 на озброєння армії Іспанії, але згодом усе загальмувалося через, як зазначають джерела, «міжнародні ділові розбіжності».
На початок 1990 років іспанські військові та підприємці знову повернулися до ідеї створення 155-мм причіпної гаубиці. Цього разу система мала відповідати вимогам нового Меморандуму з балістики, тобто мати ствол завдовжки 52 калібри та зарядну камору місткістю 23 л. Розробку здійснював концерн «Санта-Барбара», згодом поглинений «Дженерал Дайнемікс».
— Які конструктивні особливості були закладені у нове покоління гаубиць?
— При створенні гаубиці, що одержала позначення SBТ 155/52, використовувався досвід, накопичений під час розробки SB 155/39. Водночас артсистема зазнала суттєвих змін. Візуально найбільш помітною з них (крім довшого ствола) є двовісний колісний хід (замість одновісного). Також замість двокамерного дульного гальма застосовано однокамерне (ефективністю приблизно 35%). Радикально переробили затвор, застосувавши замість клинового напівавтоматичний поршневий, що відкривається по діагоналі праворуч-вниз. Затвор має пластичний обтюратор системи Банжа, а всередині його розташований револьверний магазин на 10 капсулів.
SBТ 155/52 має люльку циліндричного типу, яка кріпиться до верхнього станка лафета за допомогою двох цапф. На люльці встановлені циліндри противідкатного пристрою, що складається з гідравлічного гальма відкату та пневматичного накатника. Гальмо відкату оснащене регулятором довжини відкату, який зменшує шлях механізму відкату разом зі збільшенням кута підйому ствола. Максимальна довжина відкату становить 1525 мм. Врівноважувальний механізм штовхального типу (на SB 155/39 — волочильного типу) складається з двох колонок.
Гаубиця має механізовану систему подачі снарядів (заряди подаються вручну), розташовану в задній частині верхнього станка. Вона включає лоток для заряджання та гідравлічний досилач. Система є дієвою за будь-якого кута піднесення ствола.
Прицільні пристрої включають приціл М138 для стрільби прямим наведенням і гарматний кутомір М137. Крім того, є балістичний комп’ютер та радіостанція PR4G. Протягом першої хвилини після відкриття вогню гаубиця може випустити 10 снарядів, нормальна тривала скорострільність складає 2 постріли на хвилину.
Як я вже зазначав вище, лафет гаубиці — чотириколісний (колеса монтуються на балансирах), крім того, кожна станина має допоміжне колесо, яке використовується для розведення та змикання станин, а також переміщення гаубиці на невеликі відстані. У бойовому положенні гаубиця перебуває на платформі, що опускається за допомогою гідроприводу, розташованого в середній частині нижнього станка, а також на сошниках станин. Як і SB 155/39, у SBТ 155/52 при переході в похідне положення ствол повертається на 180° і фіксується люнетом, розташованим на правій станині. Час переведення з похідного положення до бойового (як і назад) становить близько 2 хвилин.
SBТ 155/52 має систему саморуху з дизелем повітряного охолодження потужністю 106 к.с. та гідравлічною передачею. Головний насос передає тиск до чотирьох гідромоторів, встановлених на основних колесах, допоміжний — до гідравлічних приводів підйому/опускання допоміжних коліс та платформи, наведення зброї та механізму заряджання. Є також аварійний ручний насос, що забезпечує переведення зброї з похідного положення в бойове та ведення вогню при відмові дизеля. Ходова частина зброї має пневматичну гальмівну систему з електронним пристроєм протиковзання. Швидкість переміщення SBТ 155/52 у режимі саморуху досягає 18 км/год, на буксирі за тягачем — до 90 км/год.
Боєкомплект SBТ 155/52 складається із снарядів кількох типів. Американські осколково-фугасний снаряд М107 та димовий М110А2 не забезпечують повну реалізацію потенціалу цієї зброї — максимальна дальність стрільби ними не перевищує 18 км. Більш досконалими є снаряди місцевого виробництва SB-111 та SB-111BB (останній — з донною насадкою «Бейз Блід»). Перший з них важить 42 кг і забезпечує максимальну дальність стрільби 29 км, другий — 43 кг та 36 км відповідно. Ще кращими є характеристики снарядів сімейства ERFB — Mk 10 mod 2 та Mk 10 mod 2B (з насадкою «Бейз Блід»). Дальність стрільби першого з них — 32 км, другого — 40 км.
— І що ж у підсумку отримали іспанські гармаші?
— Прототип SBТ 155/52 був готовий у грудні 1997 року. Випробування його спочатку йшли досить інтенсивно — до травня наступного року з гаубиці випустили 170 снарядів. Але далі справа загальмувалась — військові, перебуваючи під пресом бюджетних обмежень, довго не могли знайти кошти на нові артсистеми. У березні 2001 року було оголошено, що SBТ 155/52 буде використана для переозброєння берегової артилерії Іспанії, але лише у 2005 році було підписано угоду про постачання 70 таких артсистем. Виробництво велося не поспішаючи — останні шість гармат армія Іспанії отримала лише на початку 2013 року.
В Іспанії використовується два варіанти гаубиці SBТ 155/52. Базова система, що позначається V06, призначена для польової артилерії. У такому виконанні виготовили переважну більшість гаубиць — 66 одиниць. Ще чотири артсистеми випустили у варіанті V07, призначеному для берегової артилерії. Його головною відмінністю є доопрацьована система управління вогнем, яка дозволяє вести вогонь по рухомих цілях. У варіант V07 також переробили 12 раніше випущених гаубиць V06.
Переважна більшість гаубиць SBТ 155/52 зосереджена у частинах Командування польової артилерії. Зокрема, 11-й артилерійський полк, штаб якого знаходиться в Кастрільо-Дель-Валь (провінція Бургос на півночі країни), має у своєму складі два дивізіони артсистем у виконанні V06. Такими ж гаубицями укомплектовано по одному дивізіону у 30-му та 32-му мішаних артполках, дислокованих в анклавах Сеута та Мелілья. Всі системи у виконанні V07 зосереджені у 4-му полку берегової артилерії, дві батареї якого розміщені у Сан-Фернандо та Тарифа (провінція Кадіс на півдні країни). У сухопутних військах Іспанії типова батарея SBТ 155/52 складається з двох чотиригарматних взводів, а дивізіон — з двох батарей. В лютому 2023 р. уряд Королівства виділив 36 мільйонів євро на модернізацію SBТ 155/52, однак параметри модернізації поки не оголошені.
Фірма-розробник SBТ 155/52 веде активний маркетинг свого виробу на світовому ринку озброєнь, проте досі їй вдалося досягти єдиного успіху, продавши такі знаряддя до Колумбії. Спочатку ця країна збиралася придбати 25 гаубиць, але зрештою змушена була обмежити свої апетити 15 артсистемами. Усі вони були поставлені у 2006–2007 роках. Гаубицями SBТ 155/52 укомплектовано три батареї, що входять до складу бригад, розгорнутих на північному сході країни, поблизу кордону з Венесуелою.
Епопея з розробкою в Іспанії своєї далекобійної зброї польової артилерії тривала три десятиліття. Увінчалася вона створенням зразка, що цілком відповідає найсучаснішим тенденціям у галузі польової ствольної артилерії.
