Наш кореспондент поспілкувався з інструктором одного з підрозділів, де навчають операторів наземних роботизованих комплексів. Він людина скромна, тому представляється коротко…
Це був той випадок, коли форум — це не про нудні засідання та нескінченні обговорення між фахівцями. Натомість форум «Леза левів», який днями відбувся у Львові, став майданчиком для активної демонстрації можливостей Федерації ножового бою України та огляду новинок, які представили вітчизняні виробники клинкової зброї. Бонусом до проведення показових виступів та двобоїв спортсменів-фехтувальників стали профільні лекції з історії клинкової зброї та практик самооборони з її допомогою.
У межах проведення цього заходу кореспондент АрміяInform мав нагоду поспілкуватися з організаторами та учасниками форуму щодо запровадження практик українського ножового бою в систему підготовки військовослужбовців Cил оборони України.
Оскільки голова федерації та засновник ножового бренду Blade Brothers харків’янин Олександр Воробей нині проходить службу в лавах ЗСУ і не міг бути присутнім на форумі, про переваги вітчизняної системи ножового бою компетентно розповів керівник львівського підрозділу федерації Юрій Кімбірський — тренер-інструктор з багаторічним стажем.
— Як спорт український ножовий бій — порівняно молода система, що почала формуватися після 2014 року групою ентузіастів. Армійське застосування цього напрямку бою продиктоване вже необхідністю протидіяти ворогу під час штурмів, в окопах та бліндажах, у випадках, коли вогнепальна зброя просто недоступна чи її застосування може призвести до непотрібних наслідків, — говорить він. — Москалів готували до подібних ситуацій. І нині є чимало випадків, про які говорять наші воїни, коли вороги застосовували під час штурмових дій саме клинкову зброю. Тож потрібно було цю ситуацію вирівнювати. І на початку широкомасштабного вторгнення росіян ми запропонували свої напрацювання для підготовки воїнів. Ідея зайшла. І нині методологія працює на рівні підрозділів Сухопутних військ. Крім того, наші інструктори на добровільних засадах тренували й десантників. Скажу більше, коли в нас у Львові формувалась бригада територіальної оборони, командири підрозділів самі виходили на контакт із інструкторами федерації та просили у стислі терміни дати воїнам «базу» для навичок бою на коротких клинках.
До слова, чи не половина учасників Федерації ножового бою України нині служать у лавах різних підрозділів Сил оборони України. Відтак вони поширюють свої знання та навички серед співслужбовців, що сприяє виживанню воїнів у реальних бойових ситуаціях.
Майстерність виконання та автоматизм рухів приходять з великою кількістю повторень — аксіома будь-якого виду спорту. Це підтверджує і Юрій Кімбірський. З його слів, інструктора з бою на короткій клинковій зброї, звісно, можна підготувати швидше. Самі вони проходили цей мінімум днів зо п’ять. Але тут треба враховувати, що за плечима кожного — не один рік занять різними типами бойових мистецтв. Для початківця — це декілька місяців тренувань, коли потрібно вчитися і запам’ятовувати такі тонкощі, як носіння та діставання ножа, хват зброї, стійки, робота в динаміці тощо.
Чим цікавий український ножовий бій порівняно з іншими аналогічними системами? Слід зазначити, що працюють бійці в повний контакт. Ну а схема та механіка рухів ґрунтується на проаналізованих реальних сутичках з використанням клинкової зброї: від вуличних бійок й до випадків на фронті. Як пояснив Юрій Кімбірський, воїнів готують для максимальної ефективності, а не для показовості, що більш притаманна спортивним дисциплінам.
— Робота з ножем — це робота на дуже короткій дистанції. До трьох метрів. Часто буває так, що противник озброєний вогнепальною зброєю. Але тут важливіше, в кого швидша реакція. Методика передбачає роботу проти ворога в захисному спорядженні. Відповідно є нюанси завдавання порізів та ударів у не прикриті бронежилетом чи шоломом місця — виведення з ладу кінцівок, які тримають зброю. Додам, що такі знання важливі й для тих, хто використовує партизанську тактику. До прикладу, на тимчасово окупованих територіях ворожі патрулі «знімають» якраз ножами. І такі факти підтверджено, — говорить він.
Інструктор федерації також навів приклад з фронтових реалій. Один із бійців федерації, що проходить службу в лавах ЗСУ, під час звільнення Харківщини зміг полонити ворожого солдата.
— Він отримав завдання висунутись далі по ворожій траншеї і перевірити її. Відбулася ситуація, коли він очі в очі зіштовхнувся з ворогом. Поки той смикав автомат, наш побратим встиг вихопити ножа і обеззброїти противника. Після цього випадку скептики, які вважали, що «холодняк» під час війни дронів та артилерії не потрібен — змінили свою думку, — наголошує Юрій.
Дійсно, спостереження за блискавичними фінтами та випадами спортсменів-фехтувальників, які під час спарингів демонстрували можливості підготовленого бійця-ножевика, справляють неабияке враження.
Втім, не можна оминути і окремо не сказати про саму холодну зброю, яку привезли для огляду та придбання вітчизняні ножові майстри. З їхніх слів, воїни-фронтовики давно відмовились від використання «шабель», що мають загрозливий вигляд, але ніякий функціонал. Натомість популярністю користуються моделі, що мають широкий спектр практичного застосування, як для побутових потреб вояка, так і у площині допоміжного інструмента в бойових умовах.
Вітчизняний ножовий ринок нині дуже динамічно реагує на те, що потрібно воїну. І є моделі на будь-який смак і гаманець. Тому нема потреби робити огляди чи рекламувати якусь конкретну модель. Таких оглядів не бракує у мережі Інтернет. Як і порад щодо вибору оптимального клинка для польових та бойових умов.
А от про що б дійсно не зле було згадати, так це про догляд за клинком. Бо від відкриття банок з консервами чи патронних цинків псується й тупиться лезо навіть вищого ґатунку.
Ножовий майстер з Тернополя Віктор Мацикур, який представляв на форумі ніж власної розробки «Терен», відомий серед бійців ще й тим, що є фахівцем із догляду за клинками.
— За час широкомасштабного вторгнення рф я загострив та доглянув уже понад 1500 різних клинків. Працює це просто — боєць висилає мені ножа, я його розбираю, чищу і виводжу ріжучу кромку до робочих параметрів. У такий спосіб ознайомився з виробами різних фірм. Власне, ґрунтуючись на цьому розробив і почав випуск свого «Терена». Це такий собі ніж-всюдихід, який однаково добрий для господарських потреб, ну і для протикання російських негідників також згодиться, — говорить майстер.
Про гостріння ножів у польових умовах він радить наступне — краще постійно підтримувати робочу кромку леза в гострому стані, ніж затупити інструмент і намагатися після цього відновити гостроту леза.
— Навряд чи хтось, окрім «професійних ножеманів», стане собі шукати і купляти спеціалізований мусат для гостріння або ж набір абразивних каменів. Середньостатистичному бійцю підійде те, що простіше і дешевше. У такому випадку можна використовувати і денце звичайної керамічної кружки. Адже міцність запеченої глини вища, ніж у ножів, які мають десь 55-65 одиниць за Роквелом. Можна гострити лезо і на річкових каменях, абразивному папері різної грітності чи навіть на звичайній цеглі. Але є один нюанс — потрібно уміти тримати руку, витримуючи кут нахилу леза. Зазвичай за 3–5 спроб пересічний вояк набуває такий «скіл», — говорить він.
Біля столів, де розклали свої вироби майстри-ножовики, людно. Не бракує військових в одностроях. Один із солдатів крутить у руках «Терен» і спілкується про особливості конструкції з розробником ножа. Зрештою, купляє собі одного. Поруч за цим спостерігає молода дружина. В іншій ситуації вона напевно б «пиляла» хлопця за трату грошей, але бачачи його щасливе обличчя вгамовує власні емоції. На прощання вояк тисне руку виробнику і промовляє: ” Це вже 45-й ніж у моїй колекції. Але зайвим точно не буде!”
Фото та відео автора
