Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Упродовж понад 15 років військової служби командирові кулеметного відділення взводу охорони радіотехнічної бригади повітряного командування «Південь» старшому сержанту Роману Бондаренку доводилося виконувати різноманітні складні завдання командування. 40-річний чоловік майже два роки провів у районах ведення бойових дій на сході нашої держави. Але, озираючись назад, він і сьогодні з особливими почуттями згадує 2012-2013 роки — той час, коли на посаді старшого стрільця протягом року виконував свою миротворчу місію у складі Українського контингенту в Косові, де здобув цінний командирський досвід та добре усвідомив, як важко та водночас важливо берегти мир та охороняти спокій мирних громадян.
Здається, що давно це було, а з іншого боку — і нещодавно. Тоді ще не спустився на Україну густий туман виснажливої війни, і, збираючись навесні 2012 року в довготривале закордонне відрядження до политої людською кров’ю землі колишньої Югославії, Роман навіть уявити собі не міг, що вже за два роки така сама біда прийде й на його рідну українську землю.
Але це станеться згодом. І буде в його житті служба і в АТО, і в ООС, і широкомасштабна війна з російськими агресорами. Але сьогодні, у день відзначення миротворців ООН, наша бесіда зі старшим сержантом переважно стосувалася саме миротворчої сторінки його службової біографії.
До Республіки Косово Роман був відряджено зі складу Південного територіального управління Військової служби правопорядку.
— Мені запропонували, і я погодився. Скажу відверто, хотілося й світ подивитися і, якщо є така можливість, подбати про безпеку виснажених внутрішніми збройними конфліктами наших балканських сусідів, — каже мій співрозмовник.
За рахунком Роман потрапив до складу вже 16-ї ротації Національного контингенту міжнародних сил KFOR у Косові та ніс службу на півночі країни, де переважно мешкали етнічні серби, які не бажали визнавати владу Косова. Звісно, що це додавало клопоту нашим миротворцям, вимагало від них постійно вживати необхідних заходів безпеки, бути максимально зібраними, уважними та сконцентрованими.
— Люди різних національностей і різних політичних поглядів могли і сваритися між собою, доводячи одне одному свою і, на їхнє переконання, єдино правильну точку зору на ті або інші суспільно-політичні процеси. Але ми, військові, у політику не лізли. Для нас і серби, і албанці, і боснійці передусім залишалися звичайними людьми, яких ми мали захищати від проявів будь-якої й особливо збройної агресії, — згадав про службу в Косові старший сержант Бондаренко.
Він був старшим стрільцем спеціального взводу в контингенті, який переважно складався із воїнів 79-ї окремої аеромобільної бригади. А рік його перебування на Балканах вимірювався жорстким графіком несення служби щодо охорони військових баз, здійснення патрулювання, супроводу вантажів і людей.
Роман охороняв спокій людей та підтримував мир і безпеку, перебуваючи у різних куточках Республіки Косово. На щастя, вогонь по терористах і екстремістах йому відкривати не доводилося. А от зброю в руках він тримав щодня. Тримав та, одягнений у захисний шолом і важкий вагою 26 кг бронежилет, уважно вдивлявся в далечінь, у бік гір і рівнин, намагаючись розпізнати бодай якісь натяки на небезпеку.
Він охороняв і найбільшу на той час військову базу НАТО в Європі «Бондстіл», що розташовувалася неподалік від кордону з Північною Македонією, і інші військові й важливі інфраструктурні об’єкти, у складі свого спеціального взводу заступаючи туди на тижневе, двотижневе або місячне бойове чергування.
— Часто доводилося здійснювати патрулювання й неподалік кордону Республіки Косово. Доправляли нас до визначеного місця транспортом вранці, а потім ми пішки намотували близько 40 кілометрів. Аж ноги після цього гули. Але нічого, як кажуть, здоровішими будемо, — розповів про свої будні воїн повітряного командування «Південь».
За його словами, в сенсі вживання особливих заходів безпеки непростими були події, що відбувалися восени 2012 року. Тоді в зоні відповідальності українських миротворців тривало голосування за участю жителів Косова щодо визначення з деяких політичних питань. Кілька місяців тривала сама підготовка до цього заходу зі своїми агітаційними пристрастями, суперечками та обвинуваченнями одне одного. І весь цей час саме українські миротворці були тією стримувальною силою, яка не дала вийти ситуації з-під контролю та убезпечила мирних мешканців від будь-яких проявів насильства та збройних сутичок.
— Упродовж усіх кількох місяців від підготовки до проведення самого голосування ми буквально спали у бронежилетах та зі зброєю в руках. Але головне, що нам вдалося не дати розгойдати ситуацію всередині країни та використати її з метою поновлення збройного конфлікту. Хоча деякі передумови для цього були, — поділився спогадами старший сержант Роман Бондаренко.
Він однозначно вважає, що в сенсі бойового вишколу, фізичного й психологічного загартування рік служби у складі миротворчого контингенту пішов йому на користь. Та й узагалі, здобутий у таких місіях досвід ніколи не буде зайвим. Тим більш, що поруч несли службу представники іноземних армій — миротворці з США, Франції, Німеччини, Італії, Польщі та інших країн, з якими можна було й поспілкуватися у невимушеній обстановці, і обмінятися цінним досвідом з питань професійних знань та практичних вмінь і навичок.
— Особливо цікаво було дізнатися, як налагоджений процес несення служби в американських військових. Загалом, вони порядні, добродушні хлопці. А щодо їхньої підготовки, то, як я з’ясував, крім суто військового та фізичного аспектів, вони дуже багато уваги приділяють вихованню психологічної стійкості. Тобто їхні вимогливі інструктори навчають своїх воїнів бути готовими до дій у різних стресових ситуаціях. А на війні, погодьтеся, це дуже важливо, — поділився своїми спостереженнями військовослужбовець Роман.
До речі, з тими ж американцями, німцями та італійцями він брав участь у спільних тренуваннях, зокрема щодо недопущення протиправних дій з боку демонстрантів, де українці були саме в ролі агресивно налаштованих мітингувальників. А самому Роману та його товаришам все-таки вдавалося прориватися скрізь шеренги озброєних щитами іноземних «правоохоронців».
У квітні 2013 року старший сержант Бондаренко повернувся з Косова до України. А ще за рік розпочалася війна з російськими загарбниками на сході нашої держави. За цей час він неодноразово вирушав у цю найзапеклішу точку нашої країни, де, обіймаючи різні посади, загалом провів майже два роки, застосовуючи на практиці знання та навички, здобуті ним під час служби в складі Національного українського контингенту з підтримання миру і стабільності у Косові. Але тепер на нашу землю прийшла широкомасштабна війна з російськими загарбниками, і перед Романом, як і перед всіма нами, постає непросте, але дуже важливе завдання — перемогти підступного ворога та погнати його з рідної землі. І в цьому сенсі професійний досвід миротворців та тих, хто брав участь в АТО, ООС, сьогодні, як ніколи, є дуже корисним.
Фото з власного архіву військовослужбовця
